Справа № 199/5359/24
(2/199/2667/24)
Іменем України
02.10.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого - судді Авраменка А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
09 липня 2024 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернуся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 17 березня 2023 року між ТОВ «Аванс кредит» та відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір №07431-03/2023, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 5000 гривень строком на 21 день, зобов'язавшись повернути кредит в порядку, строки та на умовах, визначених цим електронним кредитним договором. В подальшому на підставі договорів факторингу №21062023 від 21 червня 2023 року, №27122023-1 від 27 грудня 2023 року позивач набув прав вимоги до відповідача, як боржника, за вищевказаним електронним кредитним договором. Посилаючись на те, що відповідач свої кредитні зобов'язання не виконала належним чином, внаслідок чого в неї утворилась кредитна заборгованість в загальному розмірі 13456,5 гривень, з яких: 5000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 8456,5 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача вказану заборгованість.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не подано, відзив від відповідача до суду не надходив, в зв'язку із чим суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 17 березня 2023 року між ТОВ «Аванс кредит», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено в електронній формі договір про надання споживчого кредиту №07431-03/2023. З боку відповідача договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За умовами вказаного кредитного договору, з урахуванням на заявку від 09 травня 2023 року про відстрочення виконання зобов'язання та додаткову угоду №3 відповідач отримала кредит в розмірі 5000 гривень строком на 21 день (відстрочено на 10 днів), зобов'язавшись його повернути згідно графіку розрахунків до 18 травня 2023 року, сплативши 36,5% річних за користування кредитом. Викладене підтверджується копією означеного договору з додатком, копією заявки на відстрочення, копією додаткової угоди №3.
21 червня 2023 року між ТОВ «Аванс кредит», як клієнтом, та ТОВ «ФК «Інвеструм», як фактором, укладено договір факторингу №21062023, за умовами п.2.1 якого сторони дійшли згоди, що для реалізації фактором придбаних ним прав клієнт під час підписання цього договору передав за узгодженням сторін на електронну пошту фактора або кур'єрською доставкою у письмовому вигляді або на електронному носієві (за вибором клієнта - флеш-накопичувач, компакт-диск та інші носії інформації) фактору заповнений Реєстр Боржників за формою, встановленою у Додатку №1 до цього договору (якщо інша форма не буде узгоджена сторонами на момент укладення Реєстру Боржників, виходячи з предмету та умов основного договору), та інші документи. Дані обставини підтверджуються копією означеного договору факторингу.
В той же час, матеріали цивільної справи не містять жодних доказів виконання фактором та/або клієнтом своїх договірних зобов'язань за вищевказаним договором факторингу. Зокрема відсутні докази як сплати фактором коштів клієнту і прийняття відступлених прав вимоги, так і докази відступлення клієнтом факторові прав вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №07431-03/2023 від 17 березня 2023 року. Щодо останньої обставини, то в матеріалах справи відсутній Реєстр Боржників або його копія.
27 грудня 2023 року між позивачем, як фактором, та ТОВ «ФК «Інвеструм», як клієнтом, укладено договір факторингу №27122023-1, за умовами якого клієнт зобов'язався відступити факторові права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах боржників, а фактор - їх прийняти та передати кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. До копії означеного договору факторингу №27122023-1 долучено витяг з Реєстру боржників, в якому зазначено договір про надання споживчого кредиту №07431-03/2023 від 17 березня 2023 року. Разом з тим, суд не може прийняти до уваги вказані договір та витяг з реєстру боржників як належні, допустимі та достовірні докази набуття позивачем прав вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №07431-03/2023 від 17 березня 2023 року, оскільки, як вказувалось вище, у справі відсутні докази набуття ТОВ «ФК «Інвеструм», як попереднім кредитором (другим по відношенню до первісного кредитодавця), прав кредитора за договором про надання споживчого кредиту №07431-03/2023 від 17 березня 2023 року, а отже відсутні і докази можливості відступлення таких прав позивачу.
Із матеріалів цивільної справи слідує, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача кредитну заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №07431-03/2023 від 17 березня 2023 року станом на 27 грудня 2023 року в загальному розмірі 13456,5 гривень, з яких: 5000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 8456,5 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмовій формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживчий кредит»).
Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст.1 Закону України «Споживче кредитування».
За змістом ст.ст.202, 205, 207, 626, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій (електронній) формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Положеннями ст.3 ч.1 п.5 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Нормами ч.ч.3-6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Нормою ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 3 ч.1 п.п.6, 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Частинами 12, 13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Частиною 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, ГК України, а також іншими актами законодавства.
Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому за змістом ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Нормою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом положень ст.ст.512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами ст.ст.1077-1079, 1082 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Положеннями ст.18 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.
Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи на підставі таких доказів фактичні обставини спірних правовідносин в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позовних вимог. Правова позиція суду, покладена в основу такого результату розгляду справи, ґрунтується на тому, що позивач не є первісним кредитодавцем за договором про надання споживчого кредиту №07431-03/2023 від 17 березня 2023 року, а отже його право на пред'явлення позову до відповідача про стягнення кредитної заборгованості за означеним договором має бути належним чином доведено перед судом. Обґрунтовуючи правомірність пред'явлення позовних вимог про стягнення на свою користь з відповідача кредитної заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №07431-03/2023 від 17 березня 2023 року, позивач посилається на набуття ним відповідного права вимоги до відповідача на підставі двох послідовно укладених договорів факторингу, за наслідками яких останнім кредитором і став позивач. При цьому позивач є стороною (фактором) другого за часом укладення договору факторингу (№27122023-1 від 27 грудня 2023 року), клієнтом у якому виступив ТОВ «ФК «Інвеструм». В свою чергу, за твердженнями сторони позивача, ТОВ «ФК «Інвеструм» став кредитором та набув прав вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №07431-03/2023 від 17 березня 2023 року, які начебто і відступив позивачу, на підставі першого із згаданих двох договорів факторингу - договору факторингу №21062023 від 21 червня 2023 року. В цьому договорі ТОВ «ФК «Інвеструм» виступив в якості фактора, а первісний кредитодавець відповідача - ТОВ «Аванс кредит» в якості клієнта. Однак, як вже зазначалось вище, матеріали справи не містять жодного доказу виконання сторонами договору факторингу №21062023 від 21 червня 2023 року своїх зобов'язань за цим договором, а також доказів того, що предметом такого договору факторингу були в тому числі і права вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №07431-03/2023 від 17 березня 2023 року, кредитну заборгованість за яким просить стягнути позивач. В матеріалах справи відсутній Реєстр Боржників або його належним завірена копія, в якій би вказувалось, що ТОВ «Аванс кредит» відступає на користь ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги кредитора до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №07431-03/2023 від 17 березня 2023 року. Відтак, наразі в суду не має жодних достатніх та переконливих підстав вважати, що позивач набув прав вимоги до відповідача, а отже і прав вимагати стягнення кредитної заборгованості з відповідача на свою користь за договором про надання споживчого кредиту №07431-03/2023 від 17 березня 2023 року.
Таки чином, суд доходить висновку про неправомірність, безпідставність, необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог, а отже і про неможливість задоволення позову ні повністю, ні частково на користь позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормою ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем в ході розгляду справи, відшкодуванню йому не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 15, 16, 202, 205, 207, 512-514, 516, 525, 526, 530, 601-612, 625, 626, 629, 639, 1054, 1055, 1077-1079, 1082 ЦК України, ст.ст.13, 18 Закону України «Про споживчий кредит», ст.ст.3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014; адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко