Справа № 199/7383/24
(2/199/3336/24)
25.09.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Авраменко А.М., ознайомившись із матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, про скасування арешту нерухомого майна, -
20 вересня 2024 року до Амур-Нижньодніпровського суду м. Дніпропетровська надійшли матеріали вищевказаної позовної заяви, ознайомившись із якими, приходжу до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Так, за змістом ст.187 ЦПК України суд відкриває провадження у справі лише за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.
Згідно ст.186 ч.1 п.1, ч.2 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Нормою ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому відповідачами за даною категорією позовів мають бути боржник та особа, в інтересах якої накладено арешт. Аналогічні положення містить ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV.
Частина 4 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV визначає, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.
Відповідно до ст.74 ч.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згаданий вище порядок, визначений законом, встановлено Розділом VII ЦПК України (судовий контроль за виконанням судових рішень), нормами ст.ст.447, 448 якого встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Положеннями ст.3 ч.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 9 ст.10 ЦПК України визначено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
За змістом ч.ч.1, 4, 9, 10 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Як слідує зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 та матеріалів позову, оспорюваний позивачем арешт її нерухомого майна накладено на підставі ухвали б/н Амур-Нижньодніпровського народного суду в рамках цивільної справи, а виконання такої ухвали здійснювалось не державним/приватним виконавцем. Відтак, з викладеного слідує, що позивач не є тією особою, яка має право подавати позов до суду про звільнення майна з-під арешту (зняття/припинення арешту/обтяження з майна) на підставі ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, а також відсутні і підстави для звернення позивача до суду як сторони виконавчого провадження в порядку Розділом VII ЦПК України.
Натомість, як зазначалось вище, слідує з матеріалів позову і стверджується позивачем у її позові, оспорюваний арешт нерухомого майна позивача накладено в порядку забезпечення позову по цивільній справі, яка розглядалась протягом 1993-1995 років Амур-Нижньодніпровським народним судом (наразі Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська) та неодноразово перереєстровувалась (спочатку №2-1272/93, потім №2-189/94, №2-710/94, №2-180/95). У прохальній частині свого позову позивач просить суд скасувати означений спірний арешт її нерухомого майна, накладний на підставі ухвали б/н Амур-Нижньодніпровським народним судом, що є неможливим та суперечить чинним нормам цивільного процесуального закону, оскільки суд першої інстанції в рамках розгляду однієї цивільної справи не наділений повноваженнями для скасування ухвали іншого суду першої інстанції (у іншому складі), постановленої в рамках розгляду іншої цивільної справи, про що фактично і просить позивач. В той же час, позивач, як сторона по справі, не позбавлена можливості в порядку ст.ст.3, 10, 158 ЦПК України звернутись до суду, який постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення спірного арешту на нерухоме майно позивача, із відповідною заявою про скасування заходів забезпечення позову з огляду на те, що необхідність в них наразі відпала, а у справі, в рамках якої такі заходи були вжиті, прийнято остаточне процесуальне рішення.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у цивільній справі за даним позовом на підставі ст.186 ч.1 п.1 ЦПК України.
Відповідно до ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції. З цієї підстави судовий збір повертається в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що позивачем при зверненні до суду із даним позовом було сплачено судовий збір в розмірі 1211,2 гривень, однак даною ухвалою судді відмовлено у відкритті провадження у справі, що за змістом норм Закону України «Про судовий збір» зумовлює виникнення у позивача права на повернення сплаченого нею судового збору в повному обсязі, приходжу до висновку про необхідність повернення позивачу судового збору у вищевказаному розмірі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 10, 19, 133, 158, 186, 187, 258-261, 263, 352-355 ЦПК України, -
У відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, про скасування арешту нерухомого майна - відмовити.
Повернути позивачу ОСОБА_1 сплачений при подачі до суду позовної заяви, у відкритті провадження у справі за якою відмовлено цією ухвалою, судовий збір в розмірі 1211,2 гривень, перерахований згідно квитанції ID 7074-3289-0562-4944 від 18 вересня 2024 року.
Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст.261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. У разі постановлення ухвали без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання ухвали.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя А.М. Авраменко