Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/12780/2024
24 вересня 2024 року місто Київ
справа №761/26690/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Волошина В.О., повний текст рішення складено 30 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,-
В серпні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просила:
визнати інформацію, наведену в дописі ОСОБА_3 на його особистій сторінці в соціальній мережі «Facebook» від ІНФОРМАЦІЯ_8 року (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5), недостовірною та такою, що принижує її ділову репутацію;
зобов'язати відповідача, не пізніше однієї доби від дня набрання законної сили рішенням у справі за цим позовом, спростувати наведену ним у зазначеному дописі інформацію шляхом опублікування на своїй особистій сторінці в соціальній мережі «Facebook» (доступ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6) допису наступного змісту:
« ІНФОРМАЦІЯ_7»;
стягнути з відповідача на її користь в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй приниженням ділової репутації 468000,00 грн.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_8 року о 18.08 год. на веб-сайті Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» було опубліковано новину «ІНФОРМАЦІЯ_9». У ній ішлося про повідомлення голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики ОСОБА_7 (фракція «Слуга народу») на своїй сторінці у Facebook про її заплановане звільнення.
Вказувала, що відповідач написав: «ІНФОРМАЦІЯ_10».
Посилалася на те, що у зазначеному дописі від ІНФОРМАЦІЯ_8 року на своїй сторінці у Facebook ОСОБА_9 , посилання на яке є в публікації агентства, написав таке: «ІНФОРМАЦІЯ_11».
Зазначала, що поширена відповідачем інформація відносно неї є образливою, оскільки принижує її честь і гідність, звинувачуючи її фактично у вчиненні низки корупційних правопорушень, перебуваючи на посаді директора ДП «Укркінохроніка».
Вказувала, що вона зазнала душевних страждань внаслідок поширення відносно неї недостовірної інформації.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 рокупозов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Зобов'язаноГоловне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 3490 грн., у зв'язку з поданням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позов.
На обґрунтування вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 в публікації на своїй персональній сторінці Facebook.com (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_4 ), розмістивінформацію, яка є недостовірною і порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 як директора ДП «Укркінохроніки» та публічної особи.
Вказувала, що факти, які викладені відповідачем у публікації на своїй персональній сторінці Facebook.com, а згодом поширені іншими ЗМІ, є недостовірними, неправдивими, нічим не підтвердженими, не мають місця у дійсності.
Зазначала, що суд першої інстанції мав проаналізувати кожнез тверджень, які надаються для співставлення з ознаками фактичних тверджень та оціночних суджень, зокрема, суд першої інстанції мав перевірити, чи може відповідний вислів, виходячи з його змісту, бути оцінений щодо його правдивості, правильності та відповідності дійсності.
Посилалася на те, що в публікації за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідач поширив інформацію посилаючись на прізвища осіб, яких обвинувачує в рейдерстві, розкраданні майна державної кіностудії та разом із ними, погрожуючи розслідуваннями та судами, згадує в цьому контексті прізвище позивача - ОСОБА_1 та зазначає про факт її майбутнього звільнення з посади директора ДП «Укркінохроніки».
Вказувала, що у відповідача були відсутні та останній не мав права на зазначення будь-яких прізвищ, зокрема і ОСОБА_1 в даному контексті щодо розкрадання майна, рейдерства, тощо.
Зазначала, що судом першої інстанції повністю проігноровані висновки експертів, зокрема, висновок експерта від 23 вересня 2020 року №92/20 за результатами лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження за заявою адвоката Мороцької Н.М. та висновок від 02 квітня 2021 року №5121 за результатами проведення психологічної експертизи.
Посилалася на те, що до суду першої інстанції було надано безліч доказів, які спростовують інформацію яку було поширено відповідачем по справі, але судом першої інстанції не надано оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, які міститься у справі, та не мотивовано відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вказувала, що під час судових засідань відповідач не надав жодного доказу на підтвердження достовірності інформації, яку останній поширив на особистій сторінці у Facebook та що призвело до масового розголосу та розповсюдження такої інформації ЗМІ.
Зазначала, що тягар доказування правдивості інформації у зазначеній категорії справ покладається на особу, яка поширила зазначену публікацію.
25 липня 2024 року від представника відповідача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний матеріал не дає підстав вважати, що поширена інформація стосується певної фізичної особи, тобто позивача, а отже відсутній склад правопорушення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України )
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 ЦПК України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
За змістом ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Конституцією України в ст.3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст.28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.
Відповідно до Преамбули Загальної Декларації прав людини визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.
Частиною четвертою статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Нормами статті 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У статті 201 ЦК України зазначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно з статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб; підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Статтею 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Тягар доведеності достовірності інформації, поширеної про іншу особу, лежить на тому, хто поширив таку інформацію, позивач лише доводить сам факт її поширення.
Верховний Суд України у п.18 Постанови Пленуму №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Також, Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст.277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд зазначає, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Отже, спростуванню підлягає тільки недостовірна інформація, яка була висловлена у формі фактичних тверджень. Тому позивач повинен вказати конкретні висловлювання, які він вважає недостовірними, а суд зобов'язаний оцінити, чи є ці висловлювання фактичними твердженнями, чи оціночними судженнями.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі №758/2931/19.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_8 року о 18.08 год. на веб-сайті Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» було опубліковано публікацію про те, що директорку «Укркінохроніка» ОСОБА_11 буде звільнено з посади, а також буде проведено розслідування її діяльності, про це повідомив голови Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики ОСОБА_9 (фракція «Слуга народу») на своїй сторінці у Facebook.
У вказаній публікації зазначено: «ІНФОРМАЦІЯ_12».
Позивач у позовній заяві також вказувала на те, що відповідачем ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 на його персональній сторінці у соціальній мережі Facebook було поширено інформацію (допис), шляхом її публікації:
«ІНФОРМАЦІЯ_13».
Представник відповідача не заперечував того факту, що дійсно відповідачем в соціальній мережі «Facebook», на його сторінці було здійснено зазначений допис. При цьому, вказував на те, що позивач не надала жодного доказу, що вказана інформація стосується саме її, за винятком одного речення, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_14» і це згодом стало фактом, докази чого знаходяться в матеріалах справи. В спірній інформації також згадуються інші прізвища, крім позивача. Жодних звинувачень на адресу позивача в публікації не було.
Заявляючи вимогу №1 в прохальній частині позову, а саме: визнати інформацію, наведену в дописі ОСОБА_3 на його особистій сторінці в соціальній мережі «Facebook» від ІНФОРМАЦІЯ_8 року (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5), недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ОСОБА_1 , сторона позивача не зазначила, які саме фрази та вислови у зазначеному вище дописі відповідача в соціальній мережі «Facebook», містять недостовірну інформацію, відносно позивача.
Як зазначено судом першої інстанції, в судовому засіданні ні позивач, ні її представник не могли пояснити суду, чому в прохальній частині позову відсутні конкретні вислови та фрази, які на думку сторони позивача порушують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , та є по відношенню до останньої недостовірними.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача звертав увагу, що відповідач у відповідному дописі в соціальній мережі «Facebook», не викладав конкретні обставини стосовно позивача.
При цьому, слід зазначити, що судження, які висловлені особою, як і думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності.
Так, фраза відповідача: «ІНФОРМАЦІЯ_15» не містить конкретних відомостей, а містить посилання на відповідне профільне міністерство, в підпорядкуванні якого перебувало ДП «Українська студія хронікально-документальних фільмів», директором якого була позивач, і контракт з якою було розірвано, на підставі наказу Міністерства культури та інформаційної політики України №436-к від 31 липня 2020 року.
З інформації: «ІНФОРМАЦІЯ_16», неможливо встановити чи стосується вона безпосередньо позивача, оскільки в публікації називались також і інші фізичні особи - ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , а відтак вказана інформація не може порушувати особисті немайнові права ОСОБА_1 .
Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що в публікації за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідач поширив інформацію посилаючись на прізвища осіб, яких обвинувачує в рейдерстві, розкраданні майна державної кіностудії та разом із ними, погрожуючи розслідуваннями та судами, згадує в цьому контексті прізвище позивача - ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що узагальнююча інформація, яка міститься у дописі щодо дій третіх осіб не може розцінюватись, як звинувачення саме позивача у вчиненні конкретної дії.
Стороною позивача на підтвердження того, що відомості та фрази, яку були поширені відповідачем в соціальній мережі «Facebook» стосуються ОСОБА_1 , було надано висновок експерта ОСОБА_14 №92/20 за результатами лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження від 23 вересня 2020 року.
Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Суд першої інстанції вірно відхилив висновок №92/20 за результатами лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження від 23 вересня 2020 року, оскільки питання, які були поставлені на вирішення експерта не містять конкретні вислови та фрази, які на думку сторони позивача мають недостовірну інформацію.
Судом першої інстанції зазначено, що в судовому засіданні суду першої інстанції експерт ОСОБА_14 не могла пояснити суду, який саме нею був використаний скріншот (роздруківка) відповідача на сайті Інформаційного агентства «Укрінформ», викладеного ІНФОРМАЦІЯ_8 року в соціальній мережі «Facebook».
Вказаний висновок в розділі «Висновки» не містить конкретних висловів та фраз, які є недостовірними та відповідно такими, що порушують право позивача на повагу до честі, гідності та недоторканість ділової репутації.
А відтак, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції проігнорований висновок експерта від 23 вересня 2020 року №92/20 за результатами лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації.
За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.1 ст.23 ЦК України).
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).
Оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги про визнання поширеної інформації недостовірною та такою, що порушує право на повагу честі та гідності, а під час розгляду справи не встановлено, що відповідачем була поширена негативна та недостовірна інформація, що принижує честь та гідність позивача, а відтак висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаної вимоги є обгрунтований.
Так як суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а відтак, висновок експерта №51/21 за результатами проведення психологічної експертизи від 02 квітня 2021 року не має доказового значення по справі.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2024 року.
Головуючий:
Судді: