24 вересня 2024 року м. Київ
Справа №757/9355/24-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/13075/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Бусик О.Л. 06 травня 2024 року в м. Києві, повний текст рішення складений 15 травня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району» м. Києва про визнання звільнення незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив поновити процесуальний строк на подання позовної заяви про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу та моральної шкоди; визнати дії комунального підприємства ««Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району» м. Києва щодо звільнення ОСОБА_1 11 квітня 2023 року з посади водія 1-го класу автомобіля MA3-5551 дільниці, підготовки виробництва, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 KЗпП України за станом здоров'я, протиправними; стягнути з Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району» м. Києва середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58087, 12 гpн та моральну шкоду в розмірі 450000,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 11 листопада 2014 року позивач був призначений на посаду водія 3-го класу дільниці підготовки виробництва на сезон, про що є запис в трудовій книжці.
02 лютого 2015 року переведений водієм 1-го класу автомобіля МA3-5551 дільниці підготовки виробництва, про що є запис в трудовій книжці.
11 квітня 2023 року наказом № 36 ОСОБА_1 звільнено з посади водія 1-го класу автомобіля MAЗ-5551 дільниці підготовки виробництва, на підставі п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України за станом здоров'я.
Позивач вважає своє звільнення незаконним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства з наступних підстав.
30 березня 2023 року позивачем подано заяву начальнику КП ШЕУ Печерського району м. Києва про переведення у зв'язку із станом здоров'я відповідно до заключення МСЕК. Відповідна заява 30 березня 2023 року була написана позивачем оскільки останньому було відомо про наявність інших посад, а саме однією із таких посад була посада завскладу.
10 квітня 2023 року за вихідним № 507/20-11 КП ШЕУ Печерського району м. Києва повідомлено позивача про відсутність будь-яких вакантних посад.
11 квітня 2023 року наказом № 36 позивача звільнено з посади водія 1-го класу автомобіля МАЗ-5551 дільниці підготовки виробництва, на підставі пункту 2 ст. частини 1 ст. 40 КЗпП України за станом здоров'я.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва» про визнання звільнення незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - залишено без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що звільнення позивача відбулося у відповідності до ч. 1 ст. 43 КЗпП України за попереднім погодженням з первинною профспілковою організацією КП ШЕУ Печерського району м. Києва, що підтверджується протоколом №15 від 11 квітня 2023 року.
Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позовні вимоги залишені без задоволення у зв'язку з необгрунтованістю позовних вимог, то строк позовної давності застосуванню не підлягає.
Також суд першої інстанції вказав на те, що судом не було встановлено наявність порушень з боку відповідача прав позивача у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За таких обставин, у зв'язку з недоведеністю факту заподіяння моральної шкоди, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Не погодився із вказаним рішенням суду позивач, ним подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на те, що рішення суду є незаконним, необгрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права, на підставі не повністю досліджених доказів, неправильної їх оцінці, при неповному встановленні обставин, які мають суттєве значення для справи.
Позивач вказує на те, що відповідачем всупереч ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України жодної вакантної посади на підприємстві йому не пропонувалось, хоча роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, зокрема, йому не було запропоновано посаду механіка по випуску автотранспорту.
Щодо обгрунтування моральної шкоди, позивач вказує на те, що незаконне звільнення сильно вплинуло на його психоемоційний стан, та як наслідок, сильний хворобливий стан його організму, що є наслідком тривалого строку на реабілітацію. Зазначає, що відповідачем було порушено його право на працю, звільнення відбулось під час перебування його на лікуванні реабілітації після операції до закінчення встановленого граничного строку лікування, що призвело до вжиття ним додаткових зусиль для налагодження його життя та пошуку нових джерел для його існування, тобто порушення його законних прав призвело до моральних страждань, які є у причинному зв'язку з його звільненням. Вказане також вплинуло на якість лікування у зв'язку з відсутністю в нього постійного доходу для можливості забезпечити себе лікарськими засобами.
Щодо пропуску строку звернення із позовною заявою позивач вказує на те, що строк ним було пропущено у зв'язку із тяжким психо-фізичним станом пов'язаним із звільненням, та як наслідок, зміною способу життя, а також необізнаністю щодо наявності спеціального строку на подання відповідного позову, а також у зв'язку з відсутністю заробітної плати, що позбавило його можливості проконсультуватися з юристом. У зв'язку з викладеним, ним було подано клопотання про поновлення пропущеного строку для захисту його порушеного права.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача КП «ШЕУ по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району» м. Києва» - Хрімлі Д.І. вказує на те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній є безпідставними та необгрунтованими, а натомість рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства, та судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Представник зазначає, що звільнення позивача відбулось у відповідності до ч.1 ст.43 КЗпП України, що і було встановлено судом першої інстанції в оспорюваному рішенні. Судом першої інстанції не прийняті доводи позивача про наявність вакантної посади завідувача складом, оскільки вказані твердження були спростовані відповідачем. В апеляційній скарзі позивач зазначає вже іншу вакантну посаду - механік по випуску автотранспорту, однак судом першої інстанції дане питання не досліджувалось, а позивачем під час розгляду справи дане питання не заявлялось. Крім того, посада механіка з випуску автотранспорту не передбачена штатним розписом відповідача, що підтверджується довідкою. Також вказує на те, що позивач обгрунтовував заподіяну йому моральну шкоду та розмір її компенсації виключно словами, при цьому не надавши належних і допустимих доказів.
Щодо пропуску позивачем строків на звернення з позовною заявою, представник відповідача вказує на те, що позивач був обізнаний про своє звільнення та отримав повний розрахунок, та майже рік з часу звільнення не оскаржував в суді. Така поведінка позивача не може бути визнана добросовісною та залишеною поза увагою суду при вирішенні питання щодо дотримання строку, передбаченого ст. 233 КЗпП.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв'язку з необгрунтованістю позовних вимог відповідає матеріалам справи та встановленим обставинам, а тому є обгрунтованим, а отже твердження наведені в апеляційній скарзі про незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними.
На підставі викладеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Від представника КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району» м. Києва надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника в якій він просив розглядати справу за його відсутності, рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю його представника в інших судових засіданнях в Броварському районі.
Колегія суддів вважає, що вказана заява задоволенню не підлягає, оскільки в ОСОБА_1 до вказаної заяви не долучено доказів на підтвердження наявності в нього представника, а також документів, які б підтверджувала повноваження представника на представництво інтересів ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, такі документи відсутні і в матеріалах справи.
Оскільки ОСОБА_1 був повідомлений завчасно про розгляд справи, а обставини для відкладення розгляду справи вказані ним є неповажними, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за його відсутності.
В порядку ч.ч.4,5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що наказом №65 п від 11 листопада 2014 року ОСОБА_1 прийнято водієм 3-го класу дільниці підготовки виробництва на сезон. Наказом №08-п від 03 лютого 2015 року ОСОБА_1 переведений водієм 1 класу автомобіля МАЗ-5651 дільниці підготовки виробництва /а.с. 5,6/.
Посада водія відноситься до шкідливих умов праці згідно Переліку робочих місць працівників КП ШЕУ Печерського району із шкідливими умовами праці, робота на яких надає право на пільги та компенсації (за результатами атестації робочих місць (за результатами атестації робочих місць 12 серпня 2019 року, 27 травня 2020 року, 28 вересня 2021 року та 13 липня 2022 року) /а.с.42,43/.
30 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до КП ШЕУ Печерського району заяву з проханням перевести його на іншу посаду у зв'язку із заключенням МСЕК /а.с. 7/.
06 квітня 2023 року відповідач направив позивача на обов'язковий медичний огляд працівника, за результатом проходження якого позивач визнаний не придатним до роботи за професією водій у несприятливих умовах праці /а.с. 10/.
10 квітня 2023 року відповідач листом повідомив позивача про відсутність можливості переведення на іншу роботу/створення умов праці відповідно до висновку МСЕК, оскільки: 1) характер та умови виконуваних професійних обов'язків відповідно до займаної посади не відповідають рекомендаціям МСЕК; 2) вакантні посади, які б відповідали рекомендованим умовам праці, відсутні /а.с. 9/.
Протоколом первинної профспілкової організації КП ШЕУ Печерського району м. Києва № 15 від 11 квітня 2023 року було погоджено розірвання трудового договору з позивачем /а.с. 44-47/.
Згідно наказу 36-а від 11 квітня 2023 року у зв'язку із неможливістю переведення на іншу роботу та створення умов праці відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 звільнено з посади водія 1-го класу автомобіля МАЗ 5551 служби підготовки виробництва у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я, на підставі п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Підстава для звільнення: висновок медичної комісії ТОВ «Медичний комплекс «Мрія» від 10 квітня 2023 року; довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серія АВ № 1090130 від 30 березня 2023 року; індивідуальна програма реабілітації інваліда №923 від 30 березня 2023 року; згода профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_1 (виписка з протоколу від 11 квітня 2023 року №15 /а.с. 8/.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 2 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2- 5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до ст. 170 КЗпП України, працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При переведенні за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижче оплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про охорону праці», працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
Таким чином з системного аналізу вищевказаних норм трудового законодавства вбачається, що роботодавець може звільнити працівника у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи, лише у випадках: відсутності вакантного робочого місця, посади, на які повинен перевести роботодавець працівника відповідно до медичного висновку; за умови відмови працівника від переведення на іншу легшу роботу згідно з рекомендаціями медичного висновку відповідно до вимог статті 170 КЗпП України; якщо згідно з медичним висновком працівник визнається непрацездатним i не визначаються види робіт, які він може виконувати в силу такої його працездатності та необхідності охорони його здоров'я.
Згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Тобто, МСЕК вирішує питання встановлення інвалідності за наявності стійкого порушення функцій організму, стійкої втрати працездатності (встановлює відсотки), профзахворювання. Доказами невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі через стан здоров'я можуть бути відповідні медичні висновки МСЕК, якими працівника визнано інвалідом і йому рекомендовано роботу іншу, ніж та, яку він виконує.
Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №212/6083/15-ц (провадження №61-296св17).
В порядку ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З наведених обставин вбачається, що стан здоров'я ОСОБА_1 перешкоджав продовженню роботи на посаді водія, що не заперечується позивачем.
За наслідками проходження обов'язкового медичного огляду працівника, позивач визнаний не придатним до роботи за професією водій у несприятливих умовах праці.
У своєму висновку МСЕК зазначила про можливість позивача працювати в спеціально створених умовах.
30 березня 2023 року від ОСОБА_1 до КП ШЕУ Печерського району надійшла заява з проханням перевести його на іншу посаду у зв'язку із заключенням МСЕК.
10 квітня 2023 року відповідач листом повідомив позивача про відсутність можливості переведення на іншу роботу/створення умов праці відповідно до висновку МСЕК, оскільки: 1) характер та умови виконуваних професійних обов'язків відповідно до займаної посади не відповідають рекомендаціям МСЕК; 2) вакантні посади, які б відповідали рекомендованим умовам праці, відсутні.
Матеріали справи не містять даних про наявність у відповідача вакансій, що відповідали б стану здоров'я і кваліфікації позивача.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачем всупереч ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України жодної вакантної посади на підприємстві йому не пропонувалось, хоча роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, зокрема, йому не було запропоновано посаду механіка по випуску автотранспорту, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки відповідачем було повідомлено позивача про відсутність у відповідач вакантних посад, які б відповідали рекомендованим умовам праці. Щодо посади механіка по випуску автотранспорту, то суд апеляційної інстанції виходить з того, що вказане питання судом першої інстанції при розгляді справи не досліджувалось, оскільки позивачем не заявлялось. Крім того, з довідки наданої відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що штатним розписом відповідача посада механіка по випуску автотранспорту не передбачена.
Посилання позивача на порушення відповідачем ч.3 ст. 49-2 КЗпП України відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки вказані положення регулюють порядок вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, а не у зв'язку з невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Оскільки звільнення на підставі п. 2 ч.1 ст.40 КЗпП України належить до випадків розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця чи уповноваженого ним органу, воно допускається лише за наявності попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
У відповідності з вимогами ст. 43 КЗпП України протоколом первинної профспілкової організації КП ШЕУ Печерського району м. Києва № 15 від 11 квітня 2023 року було погоджено розірвання трудового договору з позивачем.
З огляду на викладене, встановивши на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом, що у матеріалах справи містяться докази, які підтверджують невідповідність позивача займаній посаді за станом здоров'я, відсутність у відповідача можливості переведення позивача на іншу роботу/створення умов праці відповідно до висновку МСЕК, оскільки характер та умови виконуваних професійних обов'язків відповідно до займаної посади не відповідають рекомендаціям МСЕК та відсутність вакантних посад, які б відповідали рекомендованим умовам праці, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що відповідач мав підстави для розірвання із позивачем трудового договору на підставі п. 2 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Також, правильним є висновок суду про те, що оскільки судом не встановлено порушення прав позивача, підстав для покладення на відповідача згідно зі ст. 235 КЗпП України обов'язку виплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу немає, та не має підстав для відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору і не вказують на допущення судом порушення норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов'язковою підставою для зміни чи скасування рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, відсутні і підстави для компенсації позивачеві понесених ним витрат на стадії апеляційного перегляду справи.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києвавід 06 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: М.В. Мережко
Н.В. Поліщук