16 вересня 2024 року
м. Київ
справа №344/11889/22
адміністративне провадження № К/990/33447/24
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2024 у справі №344/11889/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення нарахованих сум пенсії,-
У 2022 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення нарахованих, але не виплачених сум пенсії та соціальних виплат за період з 01.07.2018 до 31.12.2018 в сумі 855 грн., травень - 2020 в сумі 1690, 52 грн., з 01.01.2019 до 31.05.2022 в сумі 236 320, 98 грн.; з 01.08.2021 до 31.10.2022 в сумі 35 509,02 грн., з 05.05.2022 до 30.06.2022 в сумі 10 147 грн., а всього разом 284 522, 52 грн.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі ухвалою від 21.11.2022 відкрив провадження, вирішив розглядати і розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.04.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2024 у задоволенні позову відмовлено.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 28.08.2024 надійшла касаційна скарга позивача, в якій він просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.04.2024, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою для відкриття касаційного провадження позивач зазначає підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Твердження скаржника про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, та не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме цієї справи, а має суб'єктивний характер.
Водночас скаржник, зазначаючи підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження вказує, що касаційна скарга становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Отже, наведені посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України мають загальний характер і не можуть вважатися винятковими.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційній скарзі позивач в якості підстави касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 805/402/18, від 25.03.2020 у справі №592/5928/17.
Водночас колегія установила, що доводи позивача є необґрунтованими, оскільки у справі № 805/402/18 , на яку посилається скаржник, предметом спору було визнання неправомірними дії Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення з 01.04.2017 виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_2 ; зобов'язання Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_2 , призначеної за віком пенсії, з урахуванням заборгованості, що виникла з 01.04.2017 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», а також допущення негайного виконання рішення суду щодо виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
У справі №592/5928/17 предметом спору є визнання протиправними та дискримінаційними дії відповідача щодо припинення позивачу нарахування та виплати пенсії; зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії, а також сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №805/402/18, від 25.03.2020 у справі №592/5928/17, з огляду на те, що правовідносини вищезазначених справ не є подібними до правовідносин у справі №344/11889/22.
Предметом розгляду даної справи є наявність підстав для стягнення у судовому порядку заборгованості по виплаті пенсії, яка виникла внаслідок виконання відповідачем судових рішень у справах за № 300/7365/21, № 300/386/22, № 300/2037/22, 300/3157/22, № 300/4489/22, № 300/1144/23. Правовідносини у цій справі фактично виникли у зв'язку неналежним виконанням відповідачем судових рішень, в результаті виконання яких відповідач визначив заборгованість з виплати пенсії, заявлену позивачем до стягнення в цій справі.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій, виходили з того що, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача щодо невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження. Як наслідок, невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Враховуючи встановлені обставини щодо предмету спору, позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок виконання відповідачем судових рішень. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та Кодексом адміністративного судочинства України.
Крім того, судами попередніх інстанцій враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.04.2020 у справі №560/523/19, від 01.02.2022 у справі 420/177/20 та від 18.05.2022 у справі №140/279/21 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цих висновків.
Скаржник в касаційній скарзі не спростовує зазначені висновки, а фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
КАС України, передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися в касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності відповідно до підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2024 у справі №344/11889/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення нарахованих сум пенсії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко