11 вересня 2024 року місто Київ
Справа № 761/11191/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13516/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), Мазурик О.Ф., Немировська О.В.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 травня 2024 року (у складі судді Осаулова А.А., повний текст виготовлено 22.05.2024 р.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа - Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості за кредитним договором
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшов позов ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа - ТОВ «Мілоан», про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким просило сягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за Кредитним договором № 4270211 від 27.05.2021 у розмірі 53 084,16 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач уклав Договір про споживчий кредит № 4270211 від 27.05.2021 з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 20 000 грн.
13.09.2021 згідно умов Договору відступлення прав вимоги № 07Т, ТОВ «МІЛОАН» було відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 4270211 від 27.05.2021 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до Відповідача.
Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») становить 53084,16 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 19 400 грн; заборгованість за відсотками становить 32 284,16 грн; заборгованість за комісійними винагородами становить 1 400 грн.
Відповідач не виконав належним чином кредитні зобов'язання, припинив повертати наданий йому Кредит в строки, передбачені Кредитним договором № 4270211 від 27.05.2021, що стало підставою для звернення до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 травня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором № 4270211 від 27.05.2021 в розмірі 26 080,00 грн, судовий збір у розмірі 1 190,13 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 2 947,80 грн, а всього 30 217,93 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення процентів - відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням в частині стягнення судових витрат, ОСОБА_1 19 червня 2024 року подав напряму до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні таких вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт вважає, що судом першої інстанції неправильно оцінено докази, надані відповідачем, які є підставою для звільнення його від сплати судового збору з огляду на положення п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», чим помилково зобов'язав відповідача сплатити судовий збір.
Вказує, що він є особою з інвалідністю внаслідок війни 3 групи і має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зазначає, що судом першої інстанції було порушено його право на представництво своїх інтересів в суді, оскільки 20 травня 2024 року він почував себе погана, а тому подав клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 22 травня 2024 року, проте суд не прийняв до уваги таке клопотання.
Вважає, що долучені позивачем до матеріалів справи докази на підтвердження реальності понесення витрат на професійну правничу допомогу не є належними. Зокрема, Додаткова угода 002398205458 до Договору № 42649746 про надання правової допомоги від 11 грудня 2023 року не містить посилань на відношення до витрат здійснених на оплату зобов'язань позивача саме за договором, який є предметом спору і не містить посилань на справу, яка розглядається судом.
Окрім того, Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 20.02.2024 не містить посилань на платника або ж жодних посилань на відношення до витрат здійснених на оплату зобов'язань позивача за договором.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
28 червня 2024 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги через безпідставність викладених у ній доводів, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що постановлено з дотриманням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 27.05.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено електронний Договір про споживчий кредит № 14270211 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за яким відповідачу надано кредит сумі 20 000,00 грн, строком на 30 днів з 27.05.2021, датою повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 26.06.2021, комісія за надання кредиту - 1 400,00 грн, яка нараховується за ставкою 7,00 % від суми кредиту одноразово, проценти за користування кредитом - 5 280,00 грн.
Тобто, позичальник ОСОБА_1 зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, визначених договором. Договір підписаний зі сторони відповідача електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.
13.09.2021 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Мілоан» було укладено договір факторингу № 07Т, за яким ТОВ «Діджи Фінанс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №4270211 від 27.05.2021 в розмірі 53 084,16 грн, з яких: 19 400,00 грн - сума заборгованості по тілу кредиту, 32 284,16 грн - сума заборгованості за відсотками, 1 400,00 грн.
Як кредитний договір, так і договір факторингу є дійсними, доказів зворотного суду не надано.
У судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач не виконує свої зобов'язання за договором №4270211 від 27.05.2021, не розраховується з позивачем, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Позивач у відзиві на позов фактично не заперечує щодо наявності заборгованості по тілу кредиту - 19 400,00 грн, комісії за надання кредиту - 1 400,00 грн, процентів за користування кредитом - 5 280,00 грн.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд враховує, що було прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», згідно з яким статтю 369 ЦПК України було викладено в новій редакції.
Відповідно до Прикінцевих положень вказаного вище закону, передбачено, що цей Закон набирав чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи вищевикладене, а також факт того, що апеляційну скаргу подано до набрання чинності вказаним вище законом, а також оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат відповідає з огляду на таке.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно зі ст. 141 ЦПК України потрібно стягнути з відповідача на користь позивача 1190,13 грн судового збору та 2 947,80 грн витрат на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог (задоволено 49,13 %).
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Щодо судового збору
За приписами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги було задоволено на 49,13 %, як наслідок з відповідача на користь позивача присуджено до стягнення 1 190,13 грн судового збору, що є вірним обрахунком.
Заперечуючи проти таких висновків суду першої інстанції апелянтом вказується на неврахування судом положень п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якими відповідач є звільненим від сплати судового збору, а тому на нього не можуть покладатися витрати з його сплати.
Колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта та зазначає таке.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону № 3574-VI).
Статтею 5 Закону № 3574-VI визначено вичерпний перелік осіб, які звільнені від сплати судового збору.
За приписами п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону № 3574-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.
Відповідачем до матеріалів справи долучено копію посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 22 квітня 2023 року ОСОБА_1 , у якому вказано, що пред'явник цього посвідчення є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
При цьому, особи з інвалідністю 3 групи, які мають право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у встановленому порядку не прирівнюються до осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни.
Згідно з п. 23 ч. 1 ст. 13 Закону № 3551-XII особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надаються пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Колегія суддів зауважує, що в даному законі не конкретизовано, які саме пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів поширюються на осіб з інвалідністю внаслідок війни, а тому ці пільги передбачають звільнення не від усіх податків і зборів, а лише тих, які конкретно визначено у спеціальному законодавстві.
Разом із цим, сплата судового збору здійснюється відповідно до Закону України «Про судовий збір», а не податкового чи митного законодавства, а тому колегія суддів вважає, що відповідач не звільнений від сплати судового збору на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону № 3574-VI та п. 23 ч. 1 ст. 13 Закону № 3551-XII.
Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону № 3551-XII ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом таких питань.
Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини не стосуються соціального захисту відповідача, оскільки предметом позову є стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, а відповідно, не можна вважати, що він звільнений від сплати судового збору за вказаною підставою.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про помилковість стягнення судового збору з відповідача є безпідставними, оскільки
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
За приписами ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відпоідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір № 42649746 від 11 грудня 2023 року про надання правової допомоги (а. с. 43-45), додаткову угоду 002398205458 від 09 лютого 2024 року до договору № 42649746 від 11 грудня 2023 року про надання правової допомоги (а. с. 19), детальний опис робіт (наданих послуг) від 20 лютого 2024 року (а. с. 17), акт про підтвердження факту надання правничої допомоги від 20 лютого 2024 року (а. с. 18), за якими загальна вартість наданих послуг - 6 000,00 грн, які були оплачені при підписанні акту.
Таким чином матеріалами справи підтверджено, що представником позивача були надані належні та допустимі докази на підтвердження заявленого розміру витрат, пов'язаних з правовою допомогою, співмірності обсягу послуг, наданих адвокатом.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неналежність наданих позивачем доказів на підтвердження реальності здійснення витрат на правничу допомогу та їх стосунку до витрат, здійснених на оплату зобов'язань позивача саме за договором, що є предметом спору з огляду на таке
Зі змісту Додаткової угоди 002398205458 від 09 лютого 2024 року до договору № 42649746 від 11 грудня 2023 року про надання правової допомоги вбачається, що сторони погодили розширити розділ «1. Предмет договору», шляхом доповнення його новим пунктом такого змісту: «1.2. АДВОКАТСЬКЕ БЮРО зобов'язується здійснити представництво та захист інтересів Клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 » (а. с. 19).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт надання правничої допомоги саме у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , що й була предметом розгляду у суді першої інстанції.
Щодо відсутності доказів оплати витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, колегія суддів звертає увагу, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Доводи про неврахування судом першої інстанції клопотання відповідача про відкладення розгляду справи колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки такого клопотання в матеріалах справи не міститься та про його надходження до суду в рішенні суду першої інстанції не згадується.
Щодо доводів апеляційної скарги про розстрочення сплати коштів по заборгованості у розмірі 27 080 грн колегія суддів вказує на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
За таких обставин апеляційний суд позбавлений можливості вирішити вказане питання при перегляді судового рішення за апеляційною скаргою.
Разом із цим, колегія суддів роз'яснює відповідачу право на подання відповідної заяви до Шевченківського районного суду м. Києва в порядку ст. 435 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат та зводяться до власного тлумачення матеріальних та процесуальних норм відповідачем, а тому не є підставою для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Судові витрати
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 137, 141, 259, 263, 268, 367, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідачО.В. Желепа
Судді:О. Ф. Мазурик
О. В. Немировська