Єдиний унікальний номер 645/6762/23
Номер провадження 22-ц/818/1673/24
10 вересня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Мальованого Ю.М.,
суддів - Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 року в складі судді Мартинової О.М. у справі № 645/6762/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини.
Позов мотивовано тим, що з 14 серпня 2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, який було розірвано 02 вересня 2008 року, згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, серії 1-ВЛ, виданого 02 вересня 2008 року Фрунзенським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, про що складено актовий запис № 337. Від цього шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судовим наказом Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів, щомісяця, починаючи стягнення з дня подання заяви 10 липня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття. Позивач посилалась на те, що з 01 вересня 2023 року син ОСОБА_2 навчається на І курсі (денне навчання) в Полтавському юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, проживає в гуртожитку та перебуває на її утриманні. Позивач вказує, що нею фактично понесено витрати на навчання та проживання в гуртожитку на загальну суму в розмірі 41 300,00 грн, а саме: оплата за І семестр 2023/2024 рр навчання в сумі 15 850,00 грн; оплата за гуртожиток в сумі 9 600,00 грн, оплата за II семестр 2023/2024 рр навчання в сумі 15 850,00 грн. Крім того, позивач зазначає, що вона на даний час перебуває в відпустці по догляду за дитиною з інвалідністю з дитинства - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки відповідач навчанням, розвитком та здоров'ям сина не цікавиться, участі в вихованні та додаткових витратах ніколи не бере, є працездатною особою, перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, тому позивач вважає, що відповідач має можливість оплатити половину додаткових витрат на дитину, що становить 20650,00 грн.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаюсь на неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильне їх дослідження та оцінку, неправильне визначення, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона не погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем ніби-то не наведено наявності особливих обставин для понесення додаткових витрат в розумінні ст. 185 СК України, а такі витрати охоплюються аліментними зобов'язаннями, оскільки абсолютно всі витрати, що були визначені позивачем, як додаткові на утримання дитини, зумовлені саме навчанням їх сина на І курсі (денне навчання) в Полтавському юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, проживанням у гуртожитку та перебуванням на її утриманні сина, на підтвердження чого суду першої інстанції було надано відповідні документи, так і необхідності в понесенні відповідних витрат. Посилалась на те, що предметом позову є зовсім інші обставини, а наявність у відповідача непрацездатної матері, іншої дитини, ніяким чином не звільняє його від обов'язку брати участь в додаткових витратах на утримання їх спільної з відповідачем дитини. Зауважує, що в неї теж є на утриманні дитина-інвалід з дитинства, що вона перебуває в декретній відпустці, але ж знаходить можливість приймати участь в додаткових витратах на їх спільну дитину. Наголошує на тому, що відповідач не надав до суду документів, які б підтвердили непрацездатність його матері та знаходження її на його утриманні. Тому вважає, що відповідач жодним чином не приймає участь в додаткових витратах на їх спільну дитину і не бажає приймати участь в цьому. Крім того, зазначає, що відповідач є учасником бойових дій, про що свідчить серія УБД №186828, виданого 13 квітня 2017 року. Тому вона вважає, що грошове забезпечення відповідача значно більше і в зв'язку з цим він має можливість виділити додаткові кошти на утримання дитини. Також вказує на те, що сума, яка підлягає стягненню з відповідача повинна бути не меншою половини від фактично понесених позивачем витрат.
02 квітня 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень та правильно застосовано судом як норми процесуального та і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, які надавались суду, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Вважає, що доводи, на які посилається апелянт, не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. Крім того відповідач вказує, що навчання в вищому навчальному закладі для здобуття відповідної освіти не відноситься до тих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат із батьків на утримання дитини. Отже такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, в розумінні положень ст.185 СК України. Разом з тим, позивач не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Навчальний заклад було обрано позивачем на власний розсуд, без погодження із відповідачем. Тому, вищевказані обставини справи і стали підставами для прийняття судом обґрунтованого та законного рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. На спростовування доводів позивача, що він немає можливості платити аліменти, надав довідку, надану фінансовим відділенням військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій він проходить службу, як доказ сплат аліментів на утримання сина ОСОБА_4 . Зважаючи на наведене, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 рокув порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 14 серпня 2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було розірвано 02 вересня 2008 року, згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 02 вересня 2008 року Фрунзенським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, про що складено актовий запис № 337 (а.с.17).
У шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданим 19 липня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Фрунзенського районного управління юстиції міста Харкова, актовий запис № 440 (а.с.18).
Сторони є батьками сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18), який з 28 липня 2020 року проживає з позивачкою ОСОБА_1 , що підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання особи № 03-29330-2020, сформованої 31 серпня 2020 року з Реєстру територіальної громади міста Харкова (а.с.16).
Судовим наказом Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів, щомісяця, починаючи стягнення з дня подання заяви 10 липня 2023 року, та до досягнення дитиною повноліття (а.с.22).
Відповідно до трьохсторонніх договорів від 01 серпня 2023 року № БД 2023/95 про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців, які укладені між Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого державної форми власності в особі директора Полтавського юридичного інституту Криницького І.Є., що діє на підставі Положення та довіреності (закладом вищої освіти), ОСОБА_4 (вступником) та ОСОБА_1 (законним представником), ОСОБА_4 зарахований на 1 курс денної форми навчання здобуття освіти за освітньою програмою «Право» за спеціальністю 081 «Право» для здобуття ступеня вищої освіти «Бакалавр», строк навчання до 01 липня 2026 року, загальна вартість платної освітньої послуги в обсязі 240 кредитів ECTS (7200 годин) за весь строк навчання становить 126 800,00 грн (а.с.23-24).
ОСОБА_1 сплатила кошти за навчання сина в вищому навчальному закладі за І та ІІ семестр 2023/2024 р.р. на загальну суму в розмірі - 31700,00 грн, що підтверджується копіями квитанцій від 07 серпня 2023 року та від 24 листопада 2023 року (а.с.26,28).
Відповідно до договору найму житлового приміщення від 28 серпня 2023 року, який укладено між Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, що іменується в подальшому «Наймодавець» в особі директора Полтавського юридичного інституту Криницького І.Є. та ОСОБА_1 , що іменується в подальшому «Платник», який є законним представником «Наймача», «Наймодавець» передає, а «Наймач» приймає у строкове платне користування житлове приміщення (ліжко-місце) по акту прийому-передачі в гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , терміном з моменту поселення до 31 серпня 2024 року. Вартість проживання (одне ліжко-місце) для студентів денної форми навчання за цим договором складає 800 (вісімсот) гривень на один календарний місяць (а.с.25).
Згідно ксерокопії квитанції від 28 серпня 2023 року ОСОБА_1 сплатила кошти за проживання сина в гуртожитку за 12 місяців в розмірі 9600,00 грн, що підтверджується копією квитанції від 28 серпня 2023 року (а.с.27).
Таким чином, ОСОБА_1 сплатила всі витрати на здобуття сином ОСОБА_2 вищої освіти в Полтавському юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (на навчання та проживання) за І та ІІ семестр 2023/2024 р.р.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до висновку, що навчання в вищому навчальному закладі для здобуття відповідної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат із батьків на утримання дитини. Отже, такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, в розумінні положень ст.185 СК України. Крім того, позивач не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що між нею та ОСОБА_2 були узгоджені питання щодо навчання сина у Полтавському юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Навчальний заклад було обрано позивачем на власний розсуд, без погодження із відповідачем.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.18 вищезазначеної Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частинами 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини установлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 1 ст.185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно (ч.2 ст.185 СК України).
Аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні. Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред'явила такий позов.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, необхідно враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 61-2371св18, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17, від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20.
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19 визначає, що особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними факторами.
Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред'явила такий позов. З аналізу судової практики, яка склалась, до додаткових витрат відносять: а) навчання у спеціалізованому закладі освіти, технікумі, коледжі, при умові погодження з батьком /матір'ю навчального закладу та доведеності існування особливих обставин, які зумовлені необхідністю платного навчання дитини у цьому закладі адже дитині гарантовано державою безоплатне навчання у загальноосвітній школі; б) розвиток здібностей дитини, а саме витрати на гуртки, заняття, які розвивають конкретні здібності дитини, придбання спортінвентарю, музичного інструменту, витрати на участь у змаганнях та конкурсах, витрати на вивчення іноземних мов, підтвердженні відповідними нагородами, які одержували діти або характеристиками; в) оздоровлення (санаторно-курортне або відпочинок біля моря або на гірському курорті при умові доведеності, що для покращення стану здоров'я дитини вона потребувала відпочинок та оздоровлення саме там); г) лікування (систематичні витрати, понесені у зв'язку з постійною хворобою дитини, фізичними травмами).
Батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на свою дитину, лише при обов'язковій умові, якщо це обумовлено розвитком її здібностей, хворобою тощо. Цей перелік не є вичерпним - сюди входять усі потреби дитини, які не покриваються аліментами на її утримання.
В разі лікування, протезування, санаторно-курортного лікування розмір додаткових витрат з огляду на судову практику, може обґрунтовуватися медичними документами, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини: виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, консультативні висновки тощо.
На підтвердження понесених витрат на лікування дитини - долучаються до позовної заяви акти про надані медичні послуги, рахунки, квитанції та чеки про оплату наданих послуг та придбаних ліків згідно з рекомендаціями лікарів.
Тільки зберігаючи, фіксуючи та надаючи зазначені документи в суді, можна реалізувати своє право на компенсацію додатково понесених витрат, викликаних певними обставинами в житті дитини.
Наявність додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Водночас аліменти - це кошти на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити базові матеріальні умови для життя дитини: оплату харчування, одягу, предметів гігієни, шкільного приладдя, спожитих дітьми комунальних послуг, лікування нескладних захворювань та ін.
У постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 320/383/19(провадження № 61-18284св19) Верховний Суд виснував, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватися відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, перевіряючи доводи апелянта про неврахування судом поданих доказів про понесення позивачкою фактичних та необхідних витрат на утримання дитини колегія суддів враховує наступне.
Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача додаткові витрати, понесені позивачем, у зв'язку із оплатою отримання сином - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вищої освіти в Полтавському юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (на навчання та проживання) за І та ІІ семестр 2023/2024 р.р.
Позивач ОСОБА_1 на обґрунтування своїх позовних вимог подала, зокрема, копії документів:
1) копію трьохсторонніх договорів від 01 серпня 2023 року № БД 2023/95 про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців, які укладені між Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого державної форми власності в особі директора Полтавського юридичного інституту Криницького І.Є., що діє на підставі Положення та довіреності (закладом вищої освіти), ОСОБА_4 (вступником) та ОСОБА_1 (законним представником). ОСОБА_4 зарахований на 1 курс денної форми навчання здобуття освіти за освітньою програмою «Право» за спеціальністю 081 «Право» для здобуття ступеня вищої освіти «Бакалавр», строк навчання до 01 липня 2026 року, загальна вартість платної освітньої послуги в обсязі 240 кредитів ECTS (7200 годин) за весь строк навчання становить 126 800,00 грн (а.с.23-24). На підтвердження виконання сторонами вказаних зобов'язань позивачкою додано до матеріалів справи квитанцію від 07 серпня 2023 року на суму 15850,00 грн та квитанцію від 24 листопада 2023 року на суму 15850,00 грн (а.с.26,28);
2) копію договору найму житлового приміщення від 28 серпня 2023 року, який укладено між Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, що іменується в подальшому «Наймодавець» в особі директора Полтавського юридичного інституту Криницького І.Є. та ОСОБА_1 , що іменується в подальшому «Платник», який є законним представником «Наймача», «Наймодавець» передає, а «Наймач» приймає в строкове платне користування житлове приміщення (ліжко-місце) по акту прийому-передачі в гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , терміном з моменту поселення до 31 серпня 2024 року. Вартість проживання (одне ліжко-місце) для студентів денної форми навчання за цим договором складає 800 (вісімсот) гривень на один календарний місяць (а.с.25). До вказаного договору позивачем ОСОБА_1 додано копію квитанції від 28 серпня 2023 року на суму 9600,00 грн (а.с.27).
Надаючи оцінку вищевказаним доказам, поданим позивачем, колегія суддів виходить із положень ч.ч.1, 2 ст.14, та ч.1 ст. 511 ЦК України за нормами яких цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.
Оскільки позивачка в справі, укладаючи вищевказані договори, не узгоджувала умови даних договорів та розмір витрат за вказаними договорами з відповідачем ОСОБА_2 , тому колегія суддів вважає заперечення відповідача щодо того, що зобов'язання позивачки ОСОБА_1 за вищевказаними договорами не створюють обов'язку для відповідача ОСОБА_2 , який не є їх стороною, та відповідач ОСОБА_2 не може бути примушений до дій, вчинення яких не є обов'язковим для нього.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що витрати за навчання в Полтавському юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та проживання в гуртожитку за I та II семестри 2023/2024 р.р. не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат із батьків на утримання дитини.
Таким чином, встановивши, що навчання ОСОБА_2 у вищому навчальному закладі для здобуття відповідної освіти не відносить до особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат згідно статті 185 СК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.
Нормами ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, вищевикладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 569/6838/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 638/13860/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/1766/18, від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що між нею та ОСОБА_2 були узгоджені питання щодо навчання сина в Полтавському юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Навчальний заклад було обрано позивачем на власний розсуд, без погодження із відповідачем.
Посилання позивачки на те, що син наразі проживає разом з нею, відповідач є військовослужбовцем, проходить службу в військовій частині № НОМЕР_1 Національної гвардії України, є учасником бойових дій та те , що відповідач, як службовець Національної Гвардії України, який в певні періоди та при певних обставинах отримує оплату своєї праці в розмірах, яка значно перевищує середню оплату праці по державі, тому має можливість в повному обсязі відраховувати частину грошових коштів на додаткове утримання дитини - не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки позивачем не доведено особливих обставин, які зумовили додаткові витрати на сина з урахуванням того, що витрати на навчання не є додатковими витратами на утримання дитини в розумінні ст.185 СК України.
Щодо доводів апеляційної скарги, що в рішенні суду першої інстанції невірно зазначено її місце реєстрації замість правильного « АДРЕСА_2 » зазначено не вірно « АДРЕСА_2 », оскільки можливо судом формально було використане інше рішення по іншій справі, в якій були зазначені формальні підстави відмови в задоволенні позовних вимог по справі з таким же предметом спору, колегія суддів зазначає наступне.
Допущене судом першої інстанції скорочення у назві адреси позивачки не є згідно статті 411 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції та може бути виправлена в порядку статті 269 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до незгоди з рішенням суду та до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 10 вересня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова