справа №753/7835/22
провадження № 22-ц/824/1157/2024
головуючий у суді І інстанції Колесник О.М.
20 серпня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2022 року АТ «Кредобанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 324 673,97 грн, яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 264 006,23 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 60 667,74 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов укладеного між позивачем та ОСОБА_1 кредитного договору, відповідач зобов'язався здійснювати своєчасне погашення кредиту та сплачувати усі інші передбачені договором платежі.
Відповідно до анкети-заяви зазначено, що шляхом підписання цієї анкети-заяви ОСОБА_2 підтверджує, що не заперечує проти отримання її чоловіком кредиту.
Однак, ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим за ними утворилась заборгованість, яку позивач і просив стягнути з урахуванням нарахованих відсотків.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , солідарно на користь ПАТ «КРЕДОБАНК» 324 673 грн 97 коп. заборгованості за кредитним договором №СL-219126 від 18 вересня 2019 року, 4 870 грн 11 коп. судового збору, 32 467 грн 39 коп. витрат на професійну правничу допомогу, а всього 362 011 грн 47 коп.
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із указаним заочним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, яким врегульовано майнові правовідносини подружжя, тому солідарне стягнення заборгованості є незаконним.
Зазначає, що ОСОБА_1 було подано до суду 17 липня 2023 року через підсистему «Електронний Суд» клопотання про заміну неналежного відповідача-2, яке було зареєстроване та отримане судом, приєднане до матеріалів справи, проте не розглянуте судом та не враховане під час розгляду справи.
Звертає увагу, що вказаним шлюбним договором передбачено наступне: п. 2.1.1. готівкові кошти, які фактично знаходяться у одного з подружжя, є його особистою приватною власністю; п.5.1. за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яке виділено йому в натурі; п.5.3. відповідальність за виконання будь-яких боргових зобов'язань подружжя, які виникли під час перебування в зареєстрованому шлюбі, покладаються на виконання того з подружжя, за участю якого вони виникли.
Вважає, що ОСОБА_2 не несе відповідальність за зобов'язаннями ОСОБА_1 , оскільки шлюбним договором передбачено, що за такими зобов'язаннями відповідає той, за участю кого вони виникли, тобто за участю ОСОБА_1 .
Також вказує, що судом першої інстанції безпідставно не було взято до уваги заперечення ОСОБА_1 щодо витрат на правову допомогу.
Вважає, що у вказаній ситуації, у зв'язку із відсутністю детального опису робіт (наданих послуг) та витраченого часу, виконаних адвокатом, необхідно відмовити у покладенні судових витрат на відповідачів.
Вказує, що в матеріалах справи відсутній перелік виконаних робіт адвокатом відповідно до вимог ЦПК України, а розмір витрат не є співмірний із складністю справи.
19 грудня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника АТ «Кредобанк» - адвоката Павленка С., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що при зверненні з заявою про скасування заочного рішення відповідач не вказував, які саме істотні докази, які не були долучені до справи, мають істотне значення для правильного вирішення справи - і не надає таких доказів.
Зазначає, що шлюбний договір був укладений за місяць до отримання кредиту. Позичальник приховав наявність такого шлюбного договору, в а анкеті зазначив, що й дружина погодила отримання такого кредиту.
Вказує, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні праваобов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність.
Звертає увагу, що відповідачем 1 не було додано шлюбний договір у якості доказу до суду першої інстанції в належний строк, відповідач 1 не зазначав, з яких підстав шлюбний договір не було подано до місцевого суду жодним з відповідачів у визначений для подання доказів строк; відповідач 1 не заявляв клопотань про поновлення або ж продовження строків для подання нового доказу.
Вказує, що розмір витрат на правову допомогу адвоката Павленко С.В. є обґрунтованими та підлягає відшкодуванню відповідачем за результатами розгляду справи.
У судовому засіданні представник позивача АТ «Кредобанк» - адвокат Павленко С.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Попов А.С. просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, була належним чином повідомлена про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, яка міститься в матеріалах справи. Матеріалами справи встановлено, що поштова кореспонденція двічі направлена на адресу відповідачки, а самі судові повістки, поверталась до Київського апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до пункту 3 частини восьмої статі 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Отже, ОСОБА_2 є такою, що належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13 серпня 2024 року у справі № 344/9812/22.
Клопотань про відкладення розгляду справи до Київського апеляційного суду не надходило, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи із відповідачів солідарно суму заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір № СL-219126 від 18 вересня 2019 року, був укладений між банком та ОСОБА_1 , на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості перед АТ «Кредобанк».
Також суд вказав на те, що в анкеті-заяві № СL-219126 від 18 вересня 2019 року ОСОБА_2 підтвердила, що не заперечує проти отримання її чоловіком кредиту, а тому оскільки відповідачі припинили виконання зобов'язань в односторонньому порядку, що потягло в цілому невиконання умов кредитного договору, то позивач має всі правові підстави вимагати стягнення заборгованості в судовому порядку.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Суд першої інстанції встановив, що 18 вересня 2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CL-219126, відповідно до якого останньому на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів було надано кредит у розмірі 295 000 грн, строком до 19 вересня 2024 року, з процентною ставкою 35% річних.
Відповідно до п.2.4 кредитного договору, позичальник доручає банку здійснити переказ кредитних коштів з позичкового рахунку, вказаного в п. 2.5 кредитного договору, на наступні цілі та за наступними реквізитами: на поточні потреби та на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості перед ПАТ «Кредобанк» по кредитному договору СL-155110 від 21 грудня 2018 року.
Згідно з п. 4.2 договору проценти, за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів) за ставкою, визначеною в п.4.1 договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі.
Також, 18 вересня 2019 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву № CL-219126 фізичної особи на отримання готівкового кредиту.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позивач виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, відповідно до умов договору здійснив видачу кредитних ресурсів у розмірі 295 000 грн.
Позичальник - відповідач скористався кредитними ресурсами та свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, станом на 17 лютого 2022 року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором становить 324 673,97 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 264 006,23 грн. та заборгованості за відсотками - 60 667,74 грн.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції про неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення заборгованості за кредитом, що порушує право позивача на своєчасне отримання плати за надані послуги.
Також є правильним висновок суду першої інстанції щодо солідарного обов'язку стягнення заборгованості із відповідачів,оскільки відповідач ОСОБА_2 є дружиною відповідача ОСОБА_1 і кредит був отриманий позичальником на побутові потреби та на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості перед АТ «Кредобанк» і використаний в інтересах сім'ї, а тому подружжя несе солідарну відповідальність по погашенню вказаного кредиту.
Як вбачається із матеріалів справи, апеляційна скарга ОСОБА_1 містить доводи тільки щодо відсутності відповідальності ОСОБА_2 за зобов'язаннями ОСОБА_1 , оскільки шлюбним договором передбачено, що за такими зобов'язаннями відповідає той, за участю кого вони виникли, тобто за участю ОСОБА_1 .
В той же час, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 була залучена до участі у справі, як відповідач, повідомлена судом про розгляд справи, однак не подала заперечень до суду першої інстанції щодо відсутності її відповідальності за кредитним договором. Також, не зверталась до апеляційного суду із апеляційною скаргою.
Апеляційна скарга, яка подана безпосередньо ОСОБА_1 не містить доводів пропорушення судом першої інстанції прав, свобод, інтересів та обов'язків самого ОСОБА_1 .
Крім того, колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги наданий ОСОБА_1 шлюбний договір, який був поданий 17 липня 2023 року разом із клопотанням про заміну неналежного відповідача.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) .
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В порядку ч. 2, ч. 4 та ч. 8 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся із позовом до суду у липні 2022 року. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 2 серпня 2022 року було відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного провадження та роз'яснено відповідачу про те, що відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву на позов в п'ятнадцятиденний термін з дня отримання ухвали про відкриття провадження (а.с.53, Т.1).
29 серпня 2022 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заперечення проти розгляду справи у спрощеному проваджені (а.с. 58, Т.1), після чого суд першої інстанції ухвалою від 19 вересня 2022 року перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Також матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду із клопотаннями про відкладення розгляду справи, про ознайомлення з матеріалами справи, про зменшення витрат на правничу допомогу, що підтверджує обізнаність відповідача про розгляд справи ще з серпня 2022 року (а.с.66, 73,88,105, 107, 123, Т.1).
В той же час, шлюбний договір ОСОБА_1 надав до суду першої інстанції тільки 29 червня 2023 року, майже через рік після відкриття провадження у справі, тобто з порушенням визначеного для подання доказів строку.
Крім того, матеріали справи не містять клопотання відповідача про долучення такого доказу до матеріалів справи, клопотання про поновлення або ж продовження строку для подання нового доказу.
Також, судом першої інстанції було правильно звернуто увагу на те, що кредит був отриманий позичальником ОСОБА_1 на побутові потреби та на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості перед АТ «Кредобанк» по кредитному договору СL-155110 від 21 грудня 2018 року, який був укладений до підписання шлюбного договору.
Зокрема, шлюбний договір було укладено 30 серпня 2019 року.
Крім того, кредитний договір СL-219126, який є предметом цього спору, також був підписаний за згодою ОСОБА_2 , що відображено в Анкеті-Заяві СL-219126, яка підписана обома подружжями, а тому є правильним висновок суду про те, що подружжя несе солідарну відповідальність по погашенню вказаного кредиту, який був взятий відповідачем на побутові потреби та на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості перед АТ «Кредобанк».
Разом із тим, колегія суддів дійшла висновку про зміну заочного рішення в частині стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на правничу допомогу з урахуванням наступного.
Так, правовою підставою для покладення судових витрат на відповідача, у разі задоволення позовних вимог є ч. 1 ст. 141, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, в яких зазначено: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
у разі задоволення позову - на відповідача;
у разі відмови в позові - на позивача;
у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.
Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг: ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, фіксація розміру гонорару відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 січня 2021 року по справі № 357/11023/18 (провадження № 61-18258св19), у якій зазначено, що «... саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності».
У справі, що переглядається позивач у позовній заяві заявляв попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу у розмірі 32 467,39 грн та на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу надав суду договір про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року (а.с. 43, Т.1).
Суд першої інстанції стягуючи заявлені у попередньому (орієнтовному) розрахунку суму витрат на правничу допомогу у розмірі 32 467,39 грн не звернув уваги на клопотання сторони відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, яке було направлене до суду 24 квітня 2023 року (а.с.107, Т.1).
Так, у своєму клопотанні, відповідач ОСОБА_1 просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу та вказував, що матеріали справи не містять доказів щодо витраченого часу та обсягу виконаних робіт адвокатом, також посилався на відсутність переліку виконаних робіт.
У судовому засіданні в апеляційному суді, представник відповідача вказував на те, що дана справа віднесена до категорії нескладних справ, а тому заявлені витрати є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, оскільки розгляд справи відбувався у спрощеному провадженні і стороною позивача було витрачено час тільки на написання позовної заяви, а тому вважав, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 4 000 грн витрат на правову допомогу.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції та беручи до уваги те, що позивачем заявлено на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суму 32 467,39 грн, яка на переконання колегії суддів є значно завищеною, з урахуванням того, що дана справа віднесена до категорії нескладних справ, справа розглядалась у порядку письмового провадження, адвокатом було витрачено час тільки на написання позовної заяви, колегія суддів погоджується із запереченнями сторони відповідача та вважає за належне частково задовольнити заяву позивача та стягнути з відповідачів витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн, з якими погоджується сторона відповідача.
Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн колегія суддів вважає співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
При цьому, колегія суддів також врахувала заперечення позивача, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування правової допомоги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції було залишено без змін в частині вирішення спору по суті, тому підстав для зміни перерозподілу судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» витрат на правничу допомогу стягнувши 4 000 (чотири тисячі) грн витрат на правничу допомогу.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба