Апеляційне провадження № 22-ц/824/12422/2024
Справа № 761/26595/23
Іменем України
04 вересня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу заступника керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Пономаренко Н.В. в м. Київ, у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Печерської окружної прокуратури м. Києва, третя особа Печерське управління поліції Головного управління Національної поліції України у м. Києві про стягнення моральної шкоди,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути на свою користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду в зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності в розмірі 400000 грн.
Позов мотивував тим, що 10 травня 2011 року йому було пред'явлено обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, допитано як обвинуваченого, 10 травня 2011 року йому обрано міру запобіжного заходу у вигляді застави, а 20 травня 2011 року скеровано обвинувальний висновок щодо нього по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що займаючи посаду заступника головного державного санітарного лікаря м. Києва заступника головного лікаря Київської міської санітарно-епідеміологічної станції, будучи службовою особою, 10 травня 2011 року приблизно о 13:15, перебуваючи в своєму робочому кабінеті, діючи умисно, з корисливих мотивів, одержав хабар від ОСОБА_2 , який, діючи за довіреністю, виданою на його ім'я ОСОБА_3 та в інтересах останнього, у розмірі 300 доларів США, що за курсом НБУ станом на 10 травня 2011 року становило 2390,52 грн., за видачу останньому висновку Державної санітарно-епідеміологічної служби м. Києва № 344 від 28 квітня 2011 року щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ознаками одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання в інтересах того, хто дає хабар, та в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, тобто злочином, передбаченим ч. 1 ст. 368 КК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 повернуто прокурору для проведення додаткового розслідування, запобіжний захід залишено без змін.
Прокуратурою Печерського району м. Києва внесено відомості до ЄРДР 20 січня 2015 року відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, з 20 січня 2015 року до моменту закриття кримінального провадження жодній особі не повідомлялося про підозру, таким чином, після 20 січня 2015 року ОСОБА_1 не мав статусу підозрюваного. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року припинено дію запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді застави, який було обрано постановою слідчого від 10 травня 2011 року в справі № 56-2864.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року встановлено в кримінальному провадженні строк два місяці з дати винесення ухвали слідчого судді для проведення процесуальних дій, необхідних для прийняття одного з рішень, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК України. Постановою старшого слідчого відділу Печерського УП ГУНП у м. Києві від 16 травня 2023 року кримінальне провадження від 20 січня 2015 року закрито в зв'язку з відсутністю в діянні кримінального правопорушення.
Отже, внаслідок незаконних рішень і діями органів досудового слідства та прокуратури щодо звинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, яке через 12 років закрито слідчим на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КК України, ОСОБА_1 завдана моральна шкода. Незаконне перебування під слідством протягом 44 місяців та 10 днів завдало йому значних душевних страждань, які виразилися у погіршенні стану здоров'я, руйнуванні професійних планів, у негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію, втраті роботи, професійних зв'язків, формування про нього думки, що він є злочинцем.
Передбачений законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за вказаний строк перебування під слідством становить 297033 грн. Однак, з урахуванням перебування позивача 44 місяців та 10 днів під слідством та судом, дії запобіжного заходу з 10 травня 2011 року по 27 грудня 2017 року (6 років та 79 місяців), умисне невиконання ухвали слідчого судді, яким встановлено двохмісячний строк досудового розслідування, яку було виконано лише через вісім місяців, вважає, що з урахуванням принципу справедливості моральна шкода має складати 400000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 350000 грн., в решті позову відмовлено.
Заступник керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, викладав обставини справи, зазначав, що ОСОБА_1 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні не мав, і частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди 350000 грн.
Пояснював, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи з загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 ЦК України).
Вказував, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Твердження позивача про наявність у нього моральних страждань не ґрунтуються на вимогах ст. 82 ЦПК України та підлягають доведенню позивачем.
Посилаючись на правові висновки Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 638/8636/17, вказував, що реалізація такого механізму, як оскарження дій (бездіяльності) службових осіб не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи. У цій справі позивач повинен був довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні ст. 1167, 1174 ЦК України.
При цьому ОСОБА_1 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні не мав, а факт внесення відомостей до ЄРДР не тягне наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідачів заподіяли йому моральної шкоди. Крім того, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження душевних страждань, яких він міг зазнати в зв'язку з діями або бездіяльністю відповідачів та наявності незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, тому правові підстави, передбачені ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України для відшкодування моральної шкоди, відсутні.
Зазначав, що мінімальний розмір шкоди, гарантований державою, сам по собі є досить значним, а тому достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, підстав для його збільшення немає, оскільки відшкодування не повинно призводити до безпідставного збагачення. Тим більше, наразі в Україні введено воєнний стан та безпідставне стягнення коштів у значному розмірі з держави в цей час може призвести до порушення інтересів держави. Стягнута судом моральна шкода в розмірі 350000 грн. більше ніж у три рази від мінімально гарантованої суми 70560 грн. не відповідає принципам поміркованості та розумності, сталій практиці Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами. Враховуючи викладене, розмір моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції, підлягає зменшенню до мінімально гарантованого розміру відшкодування.
Від позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Посилався на те, що судом першої інстанції правильно встановлено, що прокуратурою Печерського району м. Києва було завершено досудове слідство у кримінальній справі № 56-2864, яку порушено відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України. Судом правильно встановлено незаконне перебування ОСОБА_1 під слідством та судом в період з 10 травня 2011 року (з моменту пред'явлення обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України) по 20 січня 2015 року (внесення відомостей до ЄРДР після повернення кримінальної справи прокурору), тобто протягом 44 місяців та 10 днів.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року припинено дію запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді застави, який було обрано постановою старшого слідчого прокуратури Печерського району м. Києва від 10 травня 2011 року у кримінальній справі № 56-2864, і заставу повернуто заставодавцю.
Звертав увагу, що згідно вказаної ухвали прокуратур Київської місцевої прокуратури № 6 в судове засідання не з'явилась, надавши через канцелярію суду заяву, в якій вона заперечувала проти задоволення клопотання, незважаючи на відсутність у ОСОБА_1 статусу підозрюваного. Тобто в період з 20 січня 2015 року по 27 грудня 2017 року відносно ОСОБА_1 безпідставно діяв запобіжний захід у вигляді застави.
Звертав увагу, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року в кримінальному провадженні, якою встановлено строк два місяці з дати винесення ухвали для проведення процесуальних дій, фактично виконана через 8 місяців.
Тобто після 20 січня 2015 року позивачу довелось оскаржувати запобіжний захід з метою вирішення питання про завершення досудового розслідування або направлення справи до суду, яке тривало більше 10 років, а також звертатись до слідчого судді з проханням встановити строки, що вказує на додаткові зусилля позивача і протиправність дій відповідачів та третьої особи.
Посилався на судову практику Верховного Суду у подібних справах, викладену в постановах від 27 квітня 2023 року в справі № 212/5973/21, від 31 березня 2023 року в справі № 724/2182/21, від 17 січня 2024 року в справі № 211/2832/19, від 11 жовтня 2023 року в справі № 201/1611/22.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 350000 грн., суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в зв'язку з незаконним пред'явленням обвинувачення та обранням міри запобіжного заходу, тривалим перебуванням під слідством та судом, яке тривало з 10 травня 2011 року (пред'явлення обвинувачення) до 20 січня 2015 року (внесення відомостей до ЄРДР після повернення кримінального провадження прокурору), при цьому відшкодування моральної шкоди підлягає в більшому, ніж мінімально гарантований, розмірі, зважаючи на тривалість кримінального провадження (більше 4 років), тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що згідно довідки про рух кримінальної справи № 56-2864, 10 травня 2011 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України (а. с. 29).
Постановою старшого слідчого прокуратури Печерського району м. Києва від 10 травня 2011 року застосовано відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід - заставу у сумі 17000 грн., яка має бути внесена на рахунок прокуратури м. Києва за вказаними реквізитами (а. с. 12).
20 травня 2011 року складено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 56-2864 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, згідно якого ОСОБА_1 , працюючи на посаді заступника головного державного санітарного лікаря м. Києва - заступника головного лікаря Київської міської санітарно-епідеміологічної станції, будучи службовою особою, вчинив одержання хабара (а. с. 14 - 26).
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року в справі № 1-1271/11 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, кримінальну справу повернуто прокурору Печерського району м. Києва для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід ОСОБА_1 - підписку про невиїзд залишено без змін (а. с. 30 - 34).
Листом прокуратури Печерського району м. Києва від 13 лютого 2015 року повідомлено на адвокатський запит в інтересах ОСОБА_1 , що прокуратурою Печерського району м. Києва внесено відомості до ЄРДР 20 січня 2015 року за № 42015100060000015 та вказане кримінальне провадження, згідно постанови про визначення територіальної підслідності, скеровано до прокуратури Шевченківського району м. Києва для проведення додаткового розслідування (а. с. 35).
На а. с. 36 знаходиться копія витягу з ЄРДР від 02 квітня 2015 року щодо кримінального провадження № 42015100060000015, згідно якого запис до ЄРДР внесено 20 січня 2015 року, правова кваліфікація - ч. 1 ст. 368 КК України, згідно фабули ОСОБА_1 , будучи заступником головного державного санітарного лікаря м. Києва - заступником головного лікаря Київської міської санітарно-епідеміологічної станції, тобто службовою особою, 10 травня 2011 року приблизно о 13:15, перебуваючи в своєму службовому кабінеті по АДРЕСА_1 , діючи умисно, з корисливих мотивів, одержав хабар від ОСОБА_5 у розмірі 300 доларів США. Відомості про особу, якій повідомлено про підозру, не заповнені.
Постановою слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 24 квітня 2015 року відмовлено в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження № 42015100060000015 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України, з тих підстав, що в даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 не повідомлялось про підозру, а по кримінальному провадженню проводяться слідчі (розшукові) дії, спрямовані на встановлення самої події кримінального правопорушення (а. с. 38 - 39).
Листом Київської місцевої прокуратури № 10 від 20 лютого 2017 року повідомлено за результатами розгляду клопотання в інтересах ОСОБА_1 , що вирішити питання про скасування постанови слідчого про застосування запобіжного заходу не вбачається за можливе, оскільки матеріали кримінального провадження направлено для організації подальшого досудового розслідування до Київської місцевої прокуратури № 6 та на сьогоднішній день вони не поверталися (а. с. 40).
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року в справі № 757/75798/17-к припинено дію запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді застави, який було обрано постановою старшого слідчого прокуратури Печерського району м. Києва від 10 травня 2011 року в справі № 56-2864, заставу повернуто заставодавцю ОСОБА_1 . Ухвалу мотивовано тим, що ОСОБА_1 в рамках нового кримінального провадження Київською місцевою прокуратурою № 6 повідомлення про підозру оголошено не було, а відтак станом на теперішній час обраний відносно нього запобіжний захід згідно постанови слідчого від 10 травня 2011 року у вигляді застави припинив свою дію (а. с. 42 - 44).
Листом прокуратури м. Києва від 07 серпня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено, що для зарахування грошових коштів (повернення застави) на картковий рахунок йому необхідно подати до відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури м. Києва копію паспорту та ідентифікаційного коду (а. с. 61).
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року в справі № 757/51818/21-к задоволено клопотання захисника в інтересах ОСОБА_1 , встановлено в кримінальному провадженні № 42015100060000015 строк у два місяці з дати винесення ухвали слідчого судді, для проведення процесуальних дій, необхідних для прийняття одного з рішень, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК України (а. с. 47 - 48).
Постановою старшого слідчого СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві від 16 травня 2023 року кримінальне провадження № 42015100060000015 від 20 січня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, закрито в зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а. с. 51 - 54).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає в особи у випадку повної реабілітації, і законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.
В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 42015100060000015 від 20 січня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, не мав, а факт внесення відомостей до ЄРДР не тягне наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди, а також про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і необхідність застосування до спірних правовідносин загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 ЦК України), апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані, з огляду на те, що підставою даного позову є перебування ОСОБА_1 під слідством у інший період, а саме з 10 травня 2011 року, коли йому було пред'явлене обвинувачення, до 20 січня 2015 року, чого доводами апеляційної скарги не спростовано.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених ним моральних (душевних) страждань є, зокрема, доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане тривалим перебуванням під слідством, загалом витрати зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод в суді.
Судом першої інстанції враховано, з чим погоджується апеляційний суд, що обставини, які мали місце в житті позивача внаслідок протиправних дій відповідача протягом 44 місяців і 10 днів, мають наслідком порушення звичайного укладу життя, позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, безумовно вимагають докладання додаткових зусиль для організації свого життя, можливості відновлення немайнових витрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідних для відновлення попереднього стану.
Враховуючи вищевикладене, правильними є висновки суду першої інстанції, що наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача (незаконне притягнення до кримінальної відповідальності), встановлені під час розгляду справи, не спростована відповідачами.
При визначенні розміру моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 , судом враховано характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, які зазнав позивач (більше чотирьох років), тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, саму можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, з урахуванням принципу розумності, виваженості і справедливості розмір компенсації моральної шкоди визначено судом в сумі 350000 грн.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками і додатково враховує, що в період з 20 січня 2015 року (дня внесення відомостей до ЄРДР після повернення кримінальної справи прокурору ) по 27 грудня 2017 року відносно ОСОБА_1 продовжував безпідставно діяти запобіжний захід у вигляді застави.
Також апеляційний суд враховує, що і після 20 січня 2015 року позивачу довелось вчиняти дії, спрямовані на відновлення своїх прав, зокрема він неодноразово звертався з клопотанням про скасування запобіжного заходу у вигляді застави, застосованого постановою старшого слідчого прокуратури від 10 травня 2011 року в справі № 56-2864.
Крім того, з метою вирішення питання про завершення досудового розслідування або направлення справи в суд ОСОБА_1 звертався до суду з клопотанням з проханням встановити строки для проведення процесуальних дій, необхідних для прийняття одного з рішень, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК України, і лише після цього постановою старшого слідчого відділу Печерського УП ГУНП у м. Києві від 16 травня 2023 року кримінальне провадження № 42015100060000015 від 20 січня 2015 року було закрито в зв'язку з відсутністю в діянні кримінального правопорушення.
Апеляційний суд враховує, що обвинувачення в скоєнні злочину, застосування запобіжного заходу щодо особи безумовно призводить до порушення її нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, та відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що реалізація такого механізму, як оскарження дій (бездіяльності) службових осіб не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи, і що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження душевних страждань, яких він міг зазнати в зв'язку з діями або бездіяльністю відповідачів та наявності незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, тому правові підстави, передбачені ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України для відшкодування моральної шкоди, відсутні.
Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування (постанова Верховного Суду від 25 червня 2024 року у справі № 552/7412/21).
Так, статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено установити з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 7 100 гривень, з 1 квітня - 8 000 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 42,6 гривні, з 1 квітня - 48 гривень; визначити розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Отже, з урахуванням періоду 44 місяців і 10 днів перебування позивача під слідством і судом (з дня пред'явлення обвинувачення 10 травня 2011 року до 20 січня 2015 року внесення відомостей до ЄРДР після повернення кримінальної справи прокурору), та мінімальної заробітної плати станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції (1600 грн.), мінімальний розмір відшкодування завданої моральної шкоди становить 70933 грн.
Враховуючи термін перебування позивача під слідством та докази, наявні у матеріалах справи, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення моральної шкоди на користь позивача в сумі 350000 грн.
Апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги про помилковість розрахунку, зробленого судом першої інстанції, відшкодування мінімально гарантованого розміру моральної шкоди.
При цьому помилкові висновки суду, що мінімальний розмір відшкодування завданої моральної шкоди в даному випадку становить 314766 грн., не впливають на правильність висновків суду першої інстанції при визначенні розміру відшкодування позивачу моральної шкоди більше гарантованого мінімуму в розмірі 350000 грн.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги прокуратури про недопустимість незаконного збагачення за рахунок суми присудженого відшкодування, порушення інтересів держави внаслідок безпідставного стягнення коштів у значному розмірі з державного бюджету, та що при визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції не враховано, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який набрав законної сили 01 січня 2024 року, визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн., апеляційний суд враховує, що державою гарантований обов'язковий мінімум відшкодування, однак максимум не встановлений, і суд визначає розмір компенсації, виходячи з обставин конкретної справи.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що компенсація моральної шкоди, визначена судом першої інстанції в розмірі 350000 грн., є достатньою, визначеною судом із всебічним, повним, об'єктивним та безпосереднім дослідженням наявних в справі доказів, і зміні з підстав, викладених в апеляційній скарзі, не підлягає.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Разом із тим, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України, враховуючи таке.
Відповідно до ст. 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 174/207/22 (провадження № 61-1119св23) зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів».
Проте суд першої інстанції на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів з Державного бюджету України, у зв'язку з чим оскаржене судове рішення належить змінити в частині визначення порядку стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, а абзац другий резолютивної частини рішення викласти в такій редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 350000 грн. компенсації моральної шкоди».
В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає зміні чи скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Оскільки апеляційний суд змінює судове рішення, але виключно у частині порядку стягнення коштів, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу заступника керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, абзац другий резолютивної частини викласти у такій редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 350000 грн. компенсації моральної шкоди».
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 05 вересня 2024 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.