справа № 752/5188/22
провадження № 22-ц/824/3145/2024
27 серпня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т.І.
при секретарі Халепчук Д. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Березіної Світлани Геннадіївни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року в складі судді Ольшевської І. О.,
встановив:
17.05.2022 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» ( далі- КП «Київтеплоенерго») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Позовна заява мотивована тим, що КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідач є споживачем послуг з центрального опалення та централізованого постачання гарячої води, проте своєчасно не сплачував за спожиті послуги, у зв'язку із чим утворилася заборгованість.
На підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» прийняло право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води.
Посилалося на те, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань утворилася заборгованість з оплати послуг, що є підставою для її стягнення у судовому порядку.
Ураховуючи наведене, КП «Київтеплоенерго» просило суд стягнути з відповідача заборгованість:
- за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 30 077,00 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 37 038,06 грн.
-за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 6 290,74 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 14 791,96 грн;
- витрати пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 33 грн та судовий збір в сумі 2 481 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення в розмірі 30 077 грн, за спожиті з 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 37 038,06 грн, за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 6 290,74 грн, заборгованість за спожиті з 01.05.2018 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 14 791,96 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» 2 481 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору міни, посвідченого 12.11.1997 року. Вказана квартира під'єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання. Власник квартири не сплачує в повному обсязі за фактичне щомісячне споживання послуг опалення та гаряче водопостачання. Матеріали справи не містять доказів ненадання позивачем послуг відповідачу, так само як і звернень останнього з приводу відмови від отримання таких послуг. Розмір заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води підтверджується наданим позивачем розрахунком, який відповідачем не спростований.
23.10.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Березіна С. Г. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Посилається на ті підстави, що позивачем було пропущено строк позовної давності по вимогам, які були заявлені до 06.05.2019. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
Щодо заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води з травня 2019 року зазначає наступне.
В нежитловому приміщенні, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відсутня централізована система опалення та централізоване постачання гарячої води, про що мав бути складений Акт представниками ЖЕД-120, оскільки дана організація є керуючою компанією з обслуговування даного будинку.
Представником відповідача було направлено клопотання про розгляд справи з викликом сторін та щодо наявності спору між сторонами. Проте суд залишив дане клопотання без задоволення.
05.02.2024 КП «Київтеплоенерго» надіслало відзив на апеляційну скаргу, в якій просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року без змін.
В обґрунтування відзиву зазначило, що перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року.
Таким чином, позивачем не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, спожитих з березня 2017 року.
Щодо відключення від послуг централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води зазначило наступне.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право у встановленому законом порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.
Відключення від мереж централізованого опалення та можливість встановлення індивідуального опалення у багатоповерхових будинках регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 ( далі- Правила) , Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №№4 та Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, який затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 26 липня 2019 року №169.
Згідно з пунктом 26 Правил відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.
Відповідачем не надано жодних дозвільних документів, проектної документації щодо відключення від централізованого опалення в законному порядку.
Наслідками порушення процедури відключення від мереж централізованого опалення квартири є оплата повної вартості «наданих» послуг ( постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року, справа №576/2721/19).
Єдиною законною підставою для відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинне законодавство не передбачає (постанова Верховного Суду від 19 серпня 2019 року, справа №226/1437/16).
Відповідач до постійно діючої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП не звертався і рішення щодо його квартири не приймалося. Твердження відповідача про те, що його квартира відключена від ЦО та ГПВ, а тому йому не мала нараховуватися плата за ці комунальні послуги, не ґрунтуються на матеріалах справи.
Підключення будинку до мереж централізованого опалення свідчить про надання послуг позивачем.
Відповідач кожного місяця отримував платіжні документи, в яких зазначалась сума оплати, розмір заборгованості тощо. З приводу здійснення неправомірного нарахування заборгованості та перерахунку в спірних період відповідач до позивача не звертався.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Березіна С. Г. в судове засідання 12 березня 2024 року не з'явилась, посилаючись на те, що захворіла, 04 червня 2024 року - оскільки застрягла в ліфті, а 27 серпня 2024 року - у зв'язку з перебуванням на лікарняному.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини, зокрема у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі», неодноразово вказував, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
Європейський суд з прав людини зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Юніон Аліментарія Сандерс проти Іспанії, № 11681/85, § 35).
Враховуючи тривалість судового провадження, ту обставину, що доказів н а підтвердження поважності причин неявки в судове засідання представник відповідача суду не надала, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в її відсутність.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ПАТ «Київенерго» на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №602-18 від 11.10.2018 передало право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «Київенерго» за період з 01.08.2018 до дати укладання цього договору та коригувань платежів - Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
Надання послуг відповідачу здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 та опублікований 31.07.2014 на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 (4511).
З 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
В газеті «Хрещатик» позивачем опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085).
Квартира за адресою АДРЕСА_2 , під'єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання.
Згідно відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 18.10.2022 р. №062/14-9497 (И-2021), за даними реєстрових книг квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору міни, посвідченого 12.11.1997.
До відповіді надано копію договору міни від 12.11.1997 року (а.с. 103-104).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 .
Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованість відповідача за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення становить 30 077,00 грн, за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення - 37 038,06 грн;
Заборгованість відповідача заспожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води становить 6 290,74 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води - 14 791,96 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано належними засобами доказування наявності заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а матеріали справи не містять доказів ненадання позивачем послуг відповідачу, так само як і звернень останнього з приводу відмови від отримання таких послуг.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Тобто, зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил , що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до статей 156, 162 ЖК України власник зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.
Обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені статтями 21, 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 09.11.2017).
Частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» згідно визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги.
Таким чином, оскільки позивач виконав свої зобов'язання щодо надання послуг централізованого опалення, відповідач зобов'язаний оплатити надані послуги, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1706цс15, від 11 листопада 2015 у справи № 6-1192цс15 та Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 904/6293/17.
Щодо застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання з оплати наданих послуг є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення заборгованості виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Разом з тим, набуття права грошової вимоги внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) ніяким чином не впливає на початок відліку строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача 10.10.2022 зверталась до суду першої інстанції з клопотанням про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та встановити дату підготовчого засідання. Зазначала, що відповідач не погоджується з позовом, який ним було отримано лише 04.10.2022, збір та подання доказів, написання відзиву на позов, подання зустрічного позову потребує деякий час.
Відхиливши вказане клопотання 20 жовтня 2022 року та ухваливши оскаржуване судове рішення 21 жовтня 2022 року, суд першої інстанції фактично позбавив відповідача можливості надати свої заперечення по суті пред'явленого позову.
За таких підстав колегія суддів враховує подане в апеляційній скарзі клопотання про застосування позовної давності до заявлених вимог.
Позивач звернувся до суду з цим позовом у травні 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності підлягає частковому задоволенню судом з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21.
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину з 12 березня 2020 року у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
Із наданого суду розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається, що станом на березень 2017 року заборгованість відповідача за послуги з централізованого опалення становить 17 898, 42 грн, а за послуги централізованого постачання гарячої води - 3 442, 12 грн.
З огляду на те, що вказані позовні вимоги заявлено з пропуском строку позовної давності, сума заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення в розмірі 30 077 грн підлягає зменшенню до 12 178,58 грн, а сума заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води з 6 290 грн 74 коп. до 2 848 грн 62 коп.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких підстав рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
З огляду на недоведеність посилання відповідача на відключення його квартири від централізованої системи опалення та постачання гарячої води, правові підстави для відмови в задоволенні позову в повному обсязі заявлених вимог відсутні.
Підключення будинку до мереж централізованого опалення свідчить про надання послуг позивачем.
Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
З урахуванням зменшення розміру задоволеної частини позовних вимог, сума судового збору, стягнута судом першої інстанції з ОСОБА_1 на користь АТ «КП «Київтеплоенерго» підлягає зменшенню з 2 481 грн до 1 880 грн.
В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
З АТ «КП «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 900, 60 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Березіної Світлани Геннадіївни задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року в частині задоволення позову про стягнення заборгованості за спожиті до березня 2017 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних послуг.
У зв'язку з цим зменшити суму, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення з 30 077 грн до 12 178, 58 грн, за послуги з централізованого постачання гарячої води з 6 290, 74 грн до 2 848, 62 грн, а суму судового збору з 2 481 грн до 1 880 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 900, 60 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 06.09.2024.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук