03 вересня 2024 рокусправа № 380/1462/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (далі - ГУ ПФУ у Харківській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач 2), у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 134550025120 від 03.11.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи через незарахування до стажу роботи періоду роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Ярмарок» з 01.01.2001 по 31.12.2001;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи контролером-прибиральницею у товаристві з обмеженою відповідальністю «Ярмарок» з 01.01.2001 по 31.12.2001 та призначити пенсію за віком відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що зверталася із відповідними документами про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, згідно рішення ГУ ПФУ у Харківській області відмовлено у призначенні пенсії за віком. У рішенні вказано, що необхідний страховий стаж становить 30 років, а стаж позивача становить 29 років 01 місяць 28 днів. При цьому, до страхового стажу не зараховано час роботи у товаристві з обмеженою відповідальністю «Ярмарок» за повний 2001 рік, оскільки не підтверджено сплату страхових внесків зазначеним підприємством. Позивач зазначає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а щодо сплати страхових внесків страхувальником за зазначений період зазначила, що на неї не можуть поширюватися умови щодо підтвердження стажу за рахунок сплати страхових внесків за 2001 рік, оскільки станом на 2001 рік такі умови Законом «Про пенсійне забезпечення» не передбачалися, тобто підтвердження стажу роботи за даними персоніфікованого обліку не може застосовуватися за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки такий набрав чинності лише 01.01.2004, а до того часу формування персоніфікованих даних про особу проходило етап експерименту у частині обчислення заробітної плати для визначення розміру пенсії, а не стажу роботи.
Ухвалою від 24.01.2024 суддя залишила позовну заяву без руху.
Ухвалою від 26.02.2024 суддя продовжила процесуальний строк, встановлений ухвалою про залишення позовної заяви без руху від 24.01.2024 для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 18.03.2024 суддя відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
Відповідачі правом на подання відзиву, передбаченим ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не скористалися, свою позицію стосовно позову не висловили. Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 27.11.2023 та ухвали про залучення співвідповідача від 11.04.2024 отримали, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , датою народження ОСОБА_1 є 04.11.1963.
За наслідками розгляду заяви про призначення пенсії, відповідно до екстериторіального розподілу єдиної черги завдань ГУ ПФУ у Харківській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії від 03.11.2023 № 134550025120.
У вказаному рішенні зазначено таке: необхідний вік для призначення пенсії становить 60 років. Вік заявника: 59 років 11 місяців. Необхідний страховий стаж становить 30 років. Страховий стаж заявника становить 29 років 01 місяць 28 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до загального страхового стажу період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 09.09.1981 з 01.07.1998 по 01.10.2004 зараховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, оскільки період трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше на підставі документів, визначених Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, зокрема трудової книжки. Водночас на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794, від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років. Починаючи з 01.07.2000, обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку. У вищезазначеному періоді відсутня сплата страхових внесків за 2001 рік.
Згідно цього ж рішення ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи наведене, при вирішенні даної справи суд надає правову оцінку саме підставам прийняття відповідачем спірного рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
За нормами ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.
Закон №1058-IV набрав чинності 01.01.2004, до цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за приписами п. 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 56 Закону №1788-ХІІ визначено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.
Так, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 3 Закону №1788-ХІІ у редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин, право на трудову пенсію мали особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів (далі іменуються - підприємства та організації, якщо не обумовлено інше), - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Таким чином, до набрання чинності 01.01.2004 Законом №1058-IV, періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, тобто відповідно до ст. 3 та 56 Закону №1788-ХІІ на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи, а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків.
Пунктами 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 за №794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування" доручено пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку.
Згідно приписів ст. 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 (надалі по тексту також - Порядок №637) регламентовано, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу правового регулювання, визначеного приписами п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, суд погоджується із твердженням позивача, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Однак, суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, а перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-ІV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
За змістом ст. 14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за № 2464-VI (надалі по тексту також - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є роботодавці.
У досліджуваному випадку суд керується нормами матеріального права, чинними на час спірних правовідносин, зокрема, за період з 01.01.2001 по 31.12.2001.
Зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування " від 26.06.1997 за №400/97-ВР (надалі по тексту також - Закон №400/97-ВР) визначено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону №400/97-ВР об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, - фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №400/97-ВР на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону встановлюються ставки збору в розмірі 32 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного абзацами першим і другим пункту 1 статті 2 Закону №400/97-ВР.
Збір на державне обов'язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці (стаття 5 Закону №400/97-ВР).
Згідно п.п. п.п. 2.1., 2.2. п. 2 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою Правління Пенсійного Фонду України №11-1 від 06.09.1996, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.09.1996 за № 550/1575 (надалі по тексту також - Інструкція №11-1), платниками зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Підпунктами 18.2, 18.3. і 18.4. п. 18 Інструкції №11-1 визначено, що платники зборів, зазначені в підпунктах 2.2., 2.4., 2.7. пункту 2 цієї Інструкції, зобов'язані:
- вести облік виплати громадянам коштів, у тому числі в натуральній формі, з яких проводиться відрахування на соціальне страхування;
- своєчасно і в повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати до Пенсійного фонду страхові збори, а також подавати йому відповідні звіти;
- зберігати облікові дані про нарахування, утримання та сплату страхових зборів до Пенсійного фонду протягом трьох років.
Службові особи підприємств, винні у порушенні встановленого порядку реєстрації платників зборів, сплати платежів до Пенсійного фонду, у неподанні звітності до Фонду, залежно від обставин справи притягуються до матеріальної, дисциплінарної та адміністративної відповідальності відповідно до чинного законодавства (п.п. 19.1. п. 19 Інструкції №11-1).
З наведеного слідує, що заявник до заяви про призначення пенсії має обов'язок надати документи про стаж, визначені Порядком № 637, і таким документом для нього є трудова книжка (основний документ). Лише за відсутності трудової книжки (або відповідних записів у ній, або коли наявні неточні чи неправильні відомості про періоди роботи) стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Названі документи є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01.01.2004.
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 01.07.1998 прийнята на посаду контролера-прибиральниці у ТзОВ «Ярмарок», а 01.10.2004 звільнена з роботи за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України.
Відповіддю на адвокатський запит ТзОВ «Ярмарок» повідомило представника позивача, що заробітна плата, внески на обов'язкове державне пенсійне страхування, оподаткування доходів фізичних осіб та інші обов'язкові платежі за найманого працівника ОСОБА_1 до органів Пенсійного фонду України та Державної податкової служби України за 2001 рік нараховані та сплачені вчасно та у повному обсязі.
Також ТзОВ «Ярмарок» повідомило ГУ ПФУ у Львівській області листом від 30.11.2023 № 11, що ОСОБА_1 дійсно безперервно працювала на підприємстві з 01.07.1998 по 01.10.2004 на посаді контролера-прибиральниці. Надати первинні документи, у тому числі нарахування заробітної плати за вказаний вище період немає можливості, оскільки такі були знищені під час пожежі у 2009 році.
ГУ ПФУ у Львівській області листом від 15.03.2024 №1300-5901-8/43026 повідомило представника позивача щодо сплати страхових внесків ТзОВ «Ярмарок» повідомило, що до Пенсійного фонду України надходило 40 % від суми сплаченого єдиного податку. За найманих працівників ТзОВ «Ярмарок», яке обрало спосіб оподаткування у вигляді єдиного податку, згідно поданого звіту за 2001 рік сплачувало утриманий із заробітної плати найманих працівників 1-2 %.
З індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) дійсно видно, що за період роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001 відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Відповідно до ч. ч. 5 та 6 ст. 20 Закону №1058-IV страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Як слідує із приписів ч. 12 ст. 20 Закону №1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
При цьому, у ч. 10 ст. 20 Закону №1058-IV зазначено, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень ст. 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що у випадку несплати підприємством страхових внесків до органу пенсійного фонду відповідальність за таку несплату несе саме підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа, оскільки саме на страхувальника покладено обов'язок здійснювати відрахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи та їх перерахунок до відповідного фонду, а відтак, саме роботодавець є тією особою, яка згідно закону повинна сплачувати страхові внески.
Отже, фактично внаслідок невиконання ТзОВ «Ярмарок» обов'язку по сплаті страхових внесків позивач позбавлений соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Водночас позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а отже, несплата страхувальником страховим внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі № 341/460/17, від 01.03.2021 у справі № 423/757/17, від 27.05.2021 у справі № 343/659/17 та від 08.04.2022 у справі № 242/1568/17.
Таким чином, суд вважає, що періоди роботи ОСОБА_1 у ТзОВ «Ярмарок» у період з 01.01.2001 по 31.12.2001 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Окремо суд відзначає, що саме відповідачі у спірному випадку є тими суб'єктами владних повноважень, які в силу закону здійснювали та здійснюють контроль за виконанням платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування власного обов'язку щодо своєчасності, повноти нарахування і сплати внесків із заробітку ОСОБА_1 .
Суд наголошує, що надана позивачем трудова книжка містить належні та достатні відомості щодо періодів і характеру виконуваної позивачем роботи.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що позивач вчинив усі залежні від нього дії, щоб надати підтверджуючі документи для підтвердження наявного страхового стажу.
При цьому підтверджений пенсійним органом страховий стаж позивача станом на день його звернення складає 29 років 01 місяць 28 днів.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За наслідком розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідні положення ч. 2 ст. 2 КАС України відповідачем 1 дотримані не були, що зумовило звернення позивача за захистом своїх прав до суду.
Звідси, оскаржуване рішення відповідача 1, яким позивачу відмовлено у перерахунку пенсії від 03.11.2023 № 134550025120 не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, які визначені у п. п. 1, 3, 5, 6 ч. 2 ст. 2 КАС України, тому його необхідно визнати протиправним та скасувати, а першу позовну вимогу задовольнити повністю.
Щодо вимог в частині зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області призначити пенсію, то суд вказує таке.
Суд враховує, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
Цим судовим рішенням встановлена протиправність рішення ГУ ПФУ у Харківській області щодо незарахування до страхового стажу періоду з 01.01.2001 по 31.12.2001. Відповідач 1 не заперечує наявності у позивача страхового стажу у кількості 29 років 01 місяць 28 днів.
Водночас, зарахувавши згадуваний період роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001 позивача до страхового стажу, такий буде складати більше 30 років.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (у редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин) пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії та необхідними документами 30.10.2023, тобто швидше досягнення пенсійного віку, відповідно пенсію необхідно призначити - з 05.11.2023.
Між тим, суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якої дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Харківській області.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги потрібно задовольнити повністю.
Щодо судового збору, то оскільки суд дійшов висновку про повне задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати позивача у вигляді судового збору компенсуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 90, 132, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 03.11.2023 № 124550025120 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 1 поверх, кабінет 58) призначити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 04.11.2023, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи у товаристві з обмеженою відповідальністю «Ярмарок» на посаді контролера-прибиральниці з 01.01.2001 по 31.12.2001.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 1 поверх, кабінет 58) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп. судових витрат у вигляді судового збору.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 03.09.2024.
Суддя Потабенко Варвара Анатоліївна