Справа: № 2а-16046/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кишинський М.І.
Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
"02" листопада 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Шведа Е.Ю., Попович О.В.
при секретарі: Плаксі В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва та Прокуратури Подільського району м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропей-України»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -
У грудні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Електропей-України»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Свої вимоги мотивує тим, що вважає спірне рішення податкового органу протиправним, оскільки воно прийнято на підставі незаконних, безпідставних, недоведених та суперечливих положень акту перевірки. Зазначає, що відповідач безпідставно та невірно застосував положення статей 2 та 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»та безпідставно ухилився від застосування положень п. 12 ст. 9 даного Закону до діяльності позивача. До того ж розмір штрафних санкцій, наведений в спірному рішенні, на його думку, необгрунтований, в зв'язку з тим, що санкції застосовані із порушенням строків давності.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2010 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.07.2009 року № 0002812304.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та просить прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Прокуратура Подільського району м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та просить прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а постанова суду -скасуванню з огляду на наведене.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено наступне.
Позивач веде господарську діяльність з реалізації електронних ваучерів та електронних одиниць поповнення рахунків абонентів мобільних операторів, Інтернет - провайдерів та деяких інших постачальників послуг, за допомогою системи електронної торгівлі (комерції). Товариство здійснює 100% передплату постачальнику TOB «Ізі Софт»за товар. Постачальник постачає товар позивачеві з наданням відповідних підтверджуючих документів шляхом закріплення відповідної кількості та номенклатури товару за товариством. При цьому, товар, який належить позивачу залишається і зберігається до моменту продажу кінцевому споживачу на облікових рахунках в Електронній процесинговій системі («ЕПС»), яка знаходиться на серверах постачальника.
На підставі договору, укладеного між фізичною особою - підприємцем та товариством, підприємець за допомогою програмно-технічних засобів згідно встановлених процедур та правил здійснює відповідне замовлення на отримання товару. На підставі такого замовлення автоматично формується електронна заявка постачальнику на списання частини товару, який закріплений за позивачем. Після цього товар постачається на обліковий рахунок фізичної особи - підприємця в електронному вигляді в мережах ЕПС. Підприємець здійснює прийняття замовлень на продаж товару за допомогою платіжного терміналу самообслуговування (автономний електронний програмно-технічний комплекс з інтегрованими пристроями, які дозволяють віддалено здійснювати зв'язок з ЕПС та доступ до прейскурантів товару, виконувати замовлення та здійснювати продаж товару кінцевому споживачу за готівкові кошти -«ПТС») по каналам зв'язку мережі Інтернет. Апарати з прийому платежів знаходяться у володінні фізичних осіб - підприємців. Кінцевий споживач при користуванні терміналом вказує реквізити та відправляє запит на отримання товару до ЕПС. Після авторизації ПТС, ЕПС відправляє відповідну кількість та номенклатуру товару, що обліковується за фізичною особою - підприємцем, за реквізитами вказаними кінцевим споживачем. Термінал роздруковує квитанцію, ЕПС фіксує продаж товару і обліковує вартість проданого товару. Підприємець розраховується з товариством готівковими коштами, отриманими за реалізацію товару, шляхом їх внесення до каси Товариства. Оприбуткування готівки в касі Товариства від фізичної особи - підприємця за реалізований товар проводиться через готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до пункту 4 Постанови Національного Банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в країні»№ 637 від 15.12.2004 року.
Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб?єкт владних повноважень не виконав покладений на нього обов?язок щодо доказування правомірності прийнятого ним спірного рішення.
З таким висновком колегія суддів не погоджується та вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.
Підпунктами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»передбачено, що застосовувати реєстратори розрахункових операцій та видавати розрахунковий документ зобов'язані суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (надані послуги).
За змістом ст. 2 цього Закону розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації Товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Вищезазначена стаття також встановлює, що місце проведення розрахунків - це місце де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
В обгрунтування доводів заперечень на позовну заяву та вимог апеляційних скарг апелянти вказують на те, що саме позивачем здійснювався продаж електронних ваучерів, які є платіжними засобами через термінали, в які, безпосередньо покупцем вводиться готівка та отримується картка ваучера.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає наступне.
Розроблений ДПА України Порядок реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій при реалізації товарів (послуг), затверджений наказом від 01.12.2000 року за № 614, містить пункт 2.1, де зазначено, що до реєстрації приймаються реєстратори розрахункових операцій, модифікації яких включено до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій. Чинний а сьогодні Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, затверджений наказом ДПА України від 01.07.2008 року за № 430, містить комп'ютерно-касову систему «Фіскал», яка призначена для фіскалізації автоматів іншого призначення, автоматизації збору, обліку і контролю даних реалізуємих послуг.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що для реалізації електронних ваучерів TOB «Електропей Україна»використовувалися платіжні термінали, що належать підприємству на праві власності, в тому числі термінали моделі МТ40.
Проте суд першої інстанції не звернув увагу на те, що для платіжних терміналів такої моделі за бажанням клієнта передбачена можливість встановлення такого обладнання як фіскальний реєстратор. Крім того, можливий роздільний доступ для інкасації готівки та до технічного модуля терміналу зв'язку з встановленням фіскального реєстратора. Тобто, платіжний термінал (апарат прийому платежів) являється програмно-технічним комплексом, який може бути обладнаний реєстратором розрахункових операцій для реалізації скальних функцій та реєстрації розрахункових документів.
Крім того, відповідно до реєстраційних документів одноособовим засновником як TOB «Електропей Україна», так і TOB «Ізі Софт»являється громадянин ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2), що свідчить про те, що дані підприємства є взаємопов'язаними.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із тасуванням реєстраторів розрахункових операцій»від 07.02.2001 року за № 121, установлено термін переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій до 01.06.2004 року.
До настання зазначених термінів суб'єкти підприємницької діяльності здійснюють розрахункові операції із застосуванням книг обліку розрахункових операцій, крім тих суб'єктів, форми та умови провадження діяльності яких наведені у пунктах 4, 5 і 7 додатка, що здійснюють розрахункові операції із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, внесених до Державного реєстру електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем станом на 31 грудня 2000 pоку, а також із застосуванням торговельних терміналів, призначених роботи з платіжними картками. Згідно п. 2.1 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 року за № 614, установлені вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов'язкові реквізити розрахункових документів. У разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим.
Зокрема, одним із обов'язкових реквізитів фіскального касового чека є фіскальний номер реєстратора розрахункових операцій.
Судом першої інстанції було встановлено, що при продажу за готівкові кошти електронних ваучерів TOB «Електропей Україна»реєстратори розрахункових операцій не застосовувалися, книги обліку розрахункових операцій не велися, відповідні розрахункові документи безпосереднім покупцям товару не видавалися.
Також колегія суддів вважає неправильним висновок Окружного адміністративного суду м. Києва про те, що при здійсненні реалізації електронних ваучерів TOB «Електропей Україна»не повинно було застосовувати реєстратори розрахункових операцій відповідно до п. 12, 13 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Оскільки п. 12 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»встановлено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля). При цьому, Законом не звільнено суб'єктів підприємницької діяльності від застосування реєстраторів розрахункових операцій під час проведення розрахунків у готівковій формі.
Судом першої інстанції було встановлено, що для реалізації електронних ваучерів TOB «Електропей Україна»укладався ряд типових договорів доручення з фізичними особами-підприємцями (один із таких договорів додано до матеріалів позовної заяви), згідно яких повірені (фізичні особи-підприємці) зобов'язуються вчинити від імені та за рахунок довірителя (TOB «Електропей Україна») юридичні дії: укладати від імені довірителя договори з користувачами апаратів з прийому платежів (платіжних терміналів) метою яких є поповнення рахунків операторів мобільного зв'язку; здійснювати за допомогою апаратів з прийомі платежів (платіжні термінали) прийом готівкових коштів від користувачів апаратів з прийому платежів; здійснювати самостійно чи з залученням необхідної кількості осіб обслуговування наданих програмно-апаратних комплексів, в тому числі здійснювати виймання грошей у разі заповнення відповідних ємностей апарату з прийому платежів. До основних обов'язків довірителя входить: надати повіреному апарати з прийому платежів (програмно-апаратні комплекси) у кількості необхідній для виконання доручення за такими договорами; забезпечити повіреного товаром (електронними ваучерами, що призначені для поповнення рахунків операторів мобільного зв'язку); негайно прийняти від повіреного кошти одержані ним у зв'язку з виконання доручення, виплатити повіреному плату (винагороду), у розмірах та на умовах, визначених у договорах, тощо. Повірений в свою чергу зобов'язаний вчиняти юридичні дії, зазначені вище відповідно до вказівок довірителя; інформувати довірителя про хід виконання доручення за договором, не змінювати будь-яким чином місцезнаходження апаратів з прийому платежів, а по закінченню терміну дії договору - повернути довірителю протягом визначеного строку апарати з прийому платежів, що були надані довірителем.
Будь-які положення про перехід прав власності як на товар (електронні ваучери), так і на платіжні термінали від TOB «Електропей Україна»(довіритель) до фізичних осіб-підприємців (повірені) у наданих позивачем до планової перевірки та в суді договорах дорученнях - відсутні.
Згідно ч. 1 ст. 1000 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинить від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що за договорами доручення укладених між TOB «Електропей Україна»та вищезгаданими фізичними особами-підприємцями реалізація товару фактично здійснюється від імені TOB «Електропей Україна»та всі отримані за реалізацію електронних ваучерів готівкові кошти належать саме TOB «Електропей Україна».
Відповідно до ч. 1 ст. 1002 Цивільного кодексу України передбачено, що повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Вищезгадані фізичні особи-підприємці за виконання договору доручення отримували встановлену ставку винагороди та жодних прав на отриману суму від реалізації товару (електронних ваучерів) не мали.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку про те, що саме TOB «Електропей Україна», а не вищезгадані фізичні особи-підприємці виступало фактичним реалізатором електронних ваучерів, адже відповідно до даних договорів доручення право власності як на товар (електронні ваучери), так і на платіжні термінали (апарати з прийому платежів) до фізичних осіб-підприємців (повірених) не переходить. Вищезгадані договори доручення додані до матеріалів судової справи не містять істотних умов ні договорів купівлі-продажу, ні договорів поставки. Будь-яких доказів на те, що товар (електронні ваучери) реалізується фізичними особами-підприємцями кінцевим споживачам як власниками такого товару ТОВ «Електропей Україна»ні до перевірки, ні до суду не надало.
Крім того, в даному випадку місцем проведення готівкових розрахунків при продажу приватними підприємцями (повіреними) від імені ТОВ «Електропей Україна»(довірителя) товару (електронних ваучерів) безпосереднім покупцям-фізичним особам є платіжні термінали підприємства. Місце де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари, місце де зберігаються отримані за реалізовані товари готівкові кошти та місце отримання покупцем (фізичною особою) попередньо оплачених товарів із готівковими коштами співпадають.
Також колегія суддів зазначає, що поняття «система електронної торгівлі (комерції)»юридично визначено у постанові Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосування»від 19.04.2005 року за № 137 як сукупність програмно-технічних засобів, процедур і правил, використання яких дає змогу споживачу здійснити віддалений доступ до прейскурантів торговців, виконати замовлення на поставку та оплату замовлених товарів (послуг).
Дія Положення про порядок емісії платіжних карток та здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.04.2005 року за № 137, на яке посилається TOB «Електропей України»поширюється лише на членів та учасників внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем, які є суб'єктами відносин, що виникають під час здійснення операцій, ініційованих за платіжними картками цих платіжних систем.
Тобто, роздрібний продаж електронних ваучерів за готівкові кошти, що здійснюється TOB «Електропей Україна»не підпадає під визначення «система електронної торгівлі (комерції)», що наведений у даному Положенні, оскільки останній поширюється на розрахункові операції із застосуванням платіжних карток (безготівкові розрахунки).
Відповідно до пунктів 1, 2 Постанова Правління Національного банку України від 05.03.2008 року за № 53 «Про врегулювання питань здійснення операцій із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування», операції приймання готівки для подальшого переказу, операції за допомогою спеціальних платіжних засобів та інші операції, пов'язані з рухом коштів, а також отримання інформації щодо стану рахунків із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування, до яких згідно з їх функціональними можливостями належать банківські автомати самообслуговування, депозитні банкомати, платіжні термінали, термінали самообслуговування тощо, можуть здійснювати банки і небанківські фінансові установи, які відповідно до законодавства України отримали відповідну ліцензію/дозвіл щодо переказу коштів органів державної влади, що здійснюють державне регулювання відповідних ринків фінансових послуг, і є платіжними організаціями та/або членами платіжної системи, а також суб'єкти господарювання, які уклали агентські договори з банками.
Банки і небанківські фінансові установи мають забезпечувати видачу первинного розрахункового документа (квитанції ПТКС), роздрукованого на паперовому носії за допомогою засобів ПТКС, який містить обов'язкові реквізити документа на переказ готівки і підтверджує внесення/видачу відповідної суми готівки до/з цього ПТКС та здійснення ініціювання операцій з переказу готівки. Проте, квитанція ПТКС не є розрахунковим документом у розумінні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
При цьому колегія суддів зазначає, що під дію вищевказаної постанови № 53 не підпадає здійснення торгівельних операцій через ПТКС, а саме: продаж товарів (кави, напоїв, тощо). Роз'яснення з цього питання надані листами Національного банку України від 24.12.2008 року за № 25/210/2841-18468, від 30.10.2009 року за № 25-213/2617-20338.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів зауважує, що підприємство незалежно від способу проведення інкасації виручки із ПКТС (самостійно або фізичною особою суб'єктом господарювання згідно договору) зобов'язано, у разі здійснення торгівлі електронними ваучерами, застосовувати спеціалізовані автомати, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування.
Оскільки TOB «Електропей Україна»не є членом банківський платіжної системи в Україні, агентські договори з банківськими установами не укладало та не має відповідної ліцензії на здійснення переказу небанківськими фінансовими установами, то при здійсненні продажу електронних ваучерів за період з 18.12.2006 року по 131.03.2009 року TOB «Електропей Україна»не були виконані умови вищенаведеного визначення системи електронної торгівлі (комерції). Отже у TOB «Електропей Україна»не було підстав не проводити готівкові розрахунки в сумі 70407782,43 грн. через реєстратори розрахункових документів, включених до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, те не роздруковувати відповідні розрахункові документи, фіскальні касові чеки.
Крім зазначеного, колегія суддів вважає безпідставним застосування Окружним адміністративним судом м. Києва ст. ст. 4, 250 Господарського кодексу України з огляду на наступне.
Як встановлено п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій суму вартості проданих товарів та не роздрукування відповідних розрахункових документів, що підтверджує виконання розрахункових операцій до суб'єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів, на які виявлено невідповідність.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем були реалізовані за готівковий розрахунок без застосування реєстратора розрахункових операцій (книги обліку розрахункових операцій, розрахункової книжки) та видачі відповідних розрахункових документів електронні ваучери, які не є продукцією власного виробництва за період з 18.12.2006 року по 31.03.2009 року на загальну суму 70407782,43 грн., в тому числі за період з 15.07.2008 року по 31.03.2009 року на суму 14 761 551,43 грн.
Таким чином застосовані штрафні (фінансові) санкції складають за період з 18.12.2006 року по 14.07.2008 року 278231155,00 грн., за період з 15.07.2008 року по 31.03.2009 року 73807757,15 грн., а всього 352038 912,15 грн.
Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Разом з тим, ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Господарського кодексу України встановлено розмежування відносин у сфері господарювання в Україні, яка вказує, що не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участю суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Із правовідносин, що виникають між суб'єктом господарювання та органом державної податкової служби, вбачається, що податковий орган як орган державної влади не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо даного суб'єкта господарювання, а штрафні санкції є однією із складових формування бюджету.
На органи державної податкової служби законом покладено обов'язок не тільки забезпечувати контроль за повнотою нарахування та своєчасністю сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) що бюджетів, але й застосовувати до суб'єктів господарювання штрафні санкції за порушення суб'єктом господарювання інших законів, що не встановлюють обов'язку сплати податків, визначених Законом України «Про систему оподаткування».
Відповідно штрафні санкції, застосовані органами державної податкової служби за порушення суб'єктом господарювання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на державну податкову службу є складовою формування доходів бюджету, а саме складовою фінансових відносин у процесі формування бюджетів у сіх рівнів, що не є предметом регулювання Господарським кодексом України з огляду на вимоги статті 4 цього Кодексу.
Таким чином колегія суддів вважає, що при постановленні оскаржуваної постанови Окружним адміністративним судом м. Києва порушено норми матеріального права.
Виходячи з вищевикладеного, колегія вважає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційні скарги підлягає задоволенню, а постанова суду -скасуванню.
Керуючись ст. ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва та Прокуратури Подільського району м. Києва -задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2010 року -скасувати.
Постановити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропей-України»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій -відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Е.Ю. Швед
О.В. Попович