Справа: № 2а-12752/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.
Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
"02" листопада 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Шведа Е.Ю., Попович О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов?язання вчинити певні дії, -
У жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов?язання вчинити певні дії. Свої вимоги мотивує тим, що, на її думку, відповідачем невірно застосовані положення чинного законодавства України, оскільки реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод передбачених законодавством, а тому просила визнати неправомірними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва щодо відмови в праві включення частини відсотків за іпотечним житловим кредитом до складу податкового кредиту відповідно до вимог п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»на суму 2736,85 грн. на підставі ст. 33 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»та зобов'язати ДПІ у Шевченківському районі м. Києва включити частину відсотків за іпотечним житловим кредитом до складу податкового кредиту за поданою мною декларацією №324 від 12.02.2009 року про доходи, одержані за 2008 рік відповідно до вимог п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»на суму 2736,85 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2010 року позов задоволено повністю. Визнано неправомірними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва щодо відмови в праві включення частини відсотків за іпотечним житловим кредитом до складу податкового кредиту відповідно до вимог до п. 10.1. ст. 10 Закону України від 22.05.2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб»на суму 2736,85 грн. Зобов'язано ДПІ в Шевченківському районі м. Києва включити частину відсотків за іпотечним житловим кредитом до складу податкового кредиту за поданою позивачем декларацією № 324 від 12.02.2009 року про доходи, одержані за 2008 рік, на суму 2736,85 грн.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та просить прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.
Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.
За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено наступне.
Позивач ОСОБА_2 відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 11.10.2006 року придбала у власність однокімнатну квартиру під номером АДРЕСА_1
11.10.2006 року між позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк»укладено договір іпотеки № 29648, відповідно до якого іпотекодавець -ОСОБА_2 передала в іпотеку вищезазначену однокімнатну квартиру на забезпечення грошових зобов'язань за кредитними договорами № 11048495000 від 11.10.2006 року та № 11049965000 від 11.10.2006 року.
12.02.2009 року позивачем було подано до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва декларацію про доходи, одержані в 2008 році за вхідним № 324, в якій включено до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним договором від 11.10.2006 року № 29648.
В розрахунку суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику податку позивач зазначив суму у розмірі 2736,85 грн.
Після подання позивачем податкової декларації до податкового органу Державна податкова інспекція у Шевченківському районі листом від 10.03.2009 року №778/ш/17-126 повідомила позивача про відсутність права на включення до складу податкового кредиту частини суми відсотків за іпотечним житловим кредитом, оскільки основне місце проживання позивача є м. Київ, вул. Володимирська, буд 33, в/ч, про що є відповідна відмітка в паспорті.
Позивачем було направлено до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва лист-заперечення від 24.03.2009 року щодо невірного застосування норм Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання».
Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність спірного рішення в установленому законом порядку.
З таким висновком колегія суддів погоджується та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач дійсно зареєстрований за адресою : м. Київ, вул. Володимирська, буд 33, в/ч.
Статтею Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб»визначено, що податковий кредит -це сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 10.1 ст. 10 вищезазначеного Закону, в редакції, що діяла на час подання податкової декларації за 2008 рік, платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року. Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до змісту зазначеного вище законодавства основне місце проживання визначається самим платником податку.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно положень ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»місце проживання -це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Однак, відповідно до змісту листа Комітету Верховної Ради України від 12.02.2007 року № 06-10/10 визначення об'єкта житлової іпотеки основним місцем проживання (що є однією з умов виникнення права на податковий кредит) має здійснюватися платником податку самостійно, зокрема шляхом реєстрації (внесення відомостей до паспортного документа такого платника податку) об'єкта житлової іпотеки його місцем проживання відповідно до норм Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Враховуючи вищезазначене, а також принцип законності, закріплений ст. 9 КАС України, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що чинне законодавство України не передбачає обов'язкової умови для визначення місця проживання особи її реєстрацію за адресою знаходження приміщення, в якому вона постійно мешкає.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження відповідача щодо відсутності у позивача права на включення до складу податкового кредиту частини суми відсотків за іпотечним житловим кредитом, оскільки він не зареєстрований за адресою придбаної квартири (АДРЕСА_1) є безпідставним.
Крім того, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»містить формулювання «основне місце проживання», а не «місце реєстрації».
Статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем обгрунтовано зазначено основним місцем проживання адресу: АДРЕСА_1.
За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та про наявність підстав для задоволення заявленого позову.
Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги, а тому колегія суддів вважає її такою, що задоволенню не підлягає.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2010 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Е.Ю. Швед
О.В. Попович