Справа: № 2а-3092/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.
Іменем України
"28" жовтня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого - Бєлової Л.В.,
суддів: Кучми А.Ю.,
Бистрик Г.М.
при секретарі -Комісаренко В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу позивача -Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2010 року по справі за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Спілка хмелярів та пивоварів»про стягнення суми коштів , -
У травні 2010 року позивач - Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Спілка хмелярів та пивоварів», в якому просив:
- стягнути з відповідача на користь Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 49204,22 грн.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивачем подано заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Так, як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників позивача в 2010 році становила 137 осіб, кількість штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 5 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність -1 осіб. (а.с. 6).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2010 році, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ним не було ним виконано нормативу, не створивши 4 робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд першої інстанції вірно виходив з наступного.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування.
Згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліде не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України
Згідно наданих суду першої інстанції документів, зокрема, звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників позивача в 2010 році становила 137 осіб, кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 1 особа.
Відповідно до ст. 19 Закону із застосуванням правил арифметичного округлення кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2010 році у відповідача мала б становити 5 одиниць.
Аналіз правових норм про захист інвалідів дає підстави стверджувати, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати, шукати і працевлаштовувати інвалідів, а полягає в обов'язку підприємства виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів та звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем вжито заходи щодо працевлаштування інвалідів, шляхом створення робочих місць, що підтверджується звітами про наявність вакансій за 2010 рік за формою 3-ПН (а.с. 12-24).
Дані обставини свідчать про виконання обов'язку виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та неправомірності стягнення адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог законодавства про працевлаштування інвалідів.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу відмови в задоволенні позовних вимог, тому підстав для скасування постанови суду не вбачається.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд , -
Апеляційну скаргу позивача -Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2010 року -залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді