Справа: № 2а-2490/10/2570 Головуючий у 1-й інстанції: Сорочко Є.О.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
Іменем України
"26" жовтня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Глущенко Я.Б.,
суддів Вівдиченко Т.Р., Коротких А.Ю.,
при секретарі Дерлі І.І.,
за участю:
представника позивача -Пригари А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове життя»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, за апеляційною скаргою Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року,
У травні 2010 року Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове життя»10878,58 грн. адміністративно-господарських санкцій за недотримання в 2009 році встановленого у відповідності зі ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу робочих місць на підприємстві для працевлаштування інвалідів та 91,28 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вимоги законодавства щодо створення робочих місць та працевлаштування інвалідів виконав у повному обсязі, а тому безпідставною є вимога позивача про застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій в розмірі 10878,58 грн. та пені в розмірі 91,28 грн.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися.
Частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закону) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Відповідачем на виконання вимог Закону було подано позивачу Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік (форма № 10-ПІ).
Згідно Звіту на підприємстві відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 2 особи, а фактично не працювало жодної.
Тобто, відповідачем не було працевлаштовано 2 інваліда.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ст. 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
При цьому, ч. 3 ст. 18 Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
З матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги були виконані відповідачем у повному обсязі.
Так, відповідачем надано суду докази того, що ним надавалася державній службі зайнятості інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, шляхом подання Звітів (форма № 3-ПН), у яких зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів. Також відповідачем подавався позивачу щорічний звіт за формою № 10-ПІ.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому вважає безпідставними вимоги про застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддяТ.Р. Вівдиченко
суддяА.Ю. Коротких
Повний текст ухвали складений 01 листопада 2010 року.