Справа: № 2а-326/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С.
Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
"03" листопада 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Желтобрюх І.Л., Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Приходько Є.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Головного управління МВС України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.08.2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління МВС України в м. Києві про визнання недійсним рішення, -
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління МВС України в м. Києві про визнання недійсним рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУ МВС України в м. Києві про відмову визнати позивача учасником бойових дій та зобов'язання Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУ МВС України в м. Києві визнати позивача учасником бойових дій із видачею посвідчення установленого зразку.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.08.2009 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ГУ МВС України м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Окружний адміністративний суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про задоволення позову.
Апеляційна інстанція не погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 перебуваючи на посадах командира взводу, командира роти, помічника начальника штабу полку спеціальних моторизованих частин міліції ВВ МВС СРСР, за рішенням уряду СРСР у період з липня 1988 року по квітень 1989 року неодноразово залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах по нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку на території Вірменської PCP.
У відповідності до наказів військової частини 5403 ВВ МВС СРСР від 05.07.1988 року № 154, від 13.09.1988 року № 217, від 26.11.1988 року № 281, від 04.01.1989 року № 3, від 24.04.1989 року № 105, позивач у статусі військовослужбовця ВВ МВС СРСР у військовому званні "капітан" перебував у службових відрядженнях: у м. Єреван Вірменської PCP у період з 05.07.1988 року по 08.09.1988 року, з 12.09.1988 року по 16.10.1988 року, з 26.11.1988 року по 27.12.1988 року, з 03.01.1989 року по 27.01.1989 року, з 21.04.1989 року по 28.04.1989 року для виконання спеціальних завдань.
Дані факти підтверджуються довідкою Центрального архіву ГУ ВВ МВС України № 3/35-128 від 15.02.2008 року.
У березні 2008 року позивач звернувся до Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУ МВС України в м. Києві із заявою про визнання його учасником бойових дій у зв'язку з перебуванням у службових відрядженнях по виконанню ним спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території колишнього СРСР.
За результатом розгляду матеріалів ОСОБА_2, відповідач прийняв рішення, про відмову позивачу у визнанні його учасником бойових дій за відсутністю правових підстав, про що повідомив листом від 02.04.2008 року №14/М-227. Самого рішення відповідач позивачу не надав.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).
Що стосується скасування рішення від 02.04.2008 року №14/М-227, яке викладене у вигляді листа, то апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що в цій частині постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі в цій частині з огляду на наступне:
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Враховуючи положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАСУ необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Нормативно-правові акти - рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.
Правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права, і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Усі рішення суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує рішення, викладене у вигляді листа № 02.04.2008 року №14/М-227. Яким чином, ким і в який спосіб прийняте рішення відповідачем, матеріали справи відомостей не містять.
Апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_2 фактично оскаржує відповідь на заяву від 03.03.2009 року вх. № М-344-Оп, яка викладена у вигляді листа, отже об'єктом оскарження по даній справі не є рішення, оскільки ним не встановлюються жодних прав та обов'язків щодо жодного із суб'єктів, а відповідно ним не порушено прав позивача.
Отже, зазначена відповідь викладена у вигляді листа не має обов'язкового характеру і не набуває статусу рішення в розумінні п. 1 частини 1 статті 17 КАС України, внаслідок чого не може бути оскаржена в адміністративному суді в порядку адміністративного судочинства.
Позивач мав би оскаржувати саме рішення Головного управління МВС України в м. Києві, а не лист про його прийняття.
Що ж стосується решти позовних вимог, то колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції та відмови в позові в цій частині.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу PCP (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу PCP проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України №63 від 08.02.1994 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, проходячи службу у складі військової частини у м. Єреван, виконував завдання в умовах надзвичайного положення, а не брав участь в бойових діях та не забезпечував бойової діяльності військ, як це встановлено законом.
Крім того, позивач проходив службу на території Вірменії, яка не входить до переліку, визначеного Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року, а тому підстав для задоволення позову не вбачається.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 198 та ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду та постановлення нової.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в м. Києві - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.08.2009 року -скасувати.
Постановити нову постанову, якою в частині визнання недійсним рішення у вигляді листа ГУ МВС України в м. Києві № 14/М-227 від 02.04.2008 року провадження по справі -закрити, а іншій частині в позові відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 08.11.2010 року.