Постанова
Іменем України
28 вересня 2010 року Справа № 2-18/953-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_1;
відповідача: не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_2;
відповідача: не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_3;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Осоченко І.К.) від 29 липня 2010 року у справі №2-18/953-2010
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) ( представник - ОСОБА_2: АДРЕСА_2 )
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_3)
фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_4)
про усунення перешкод в користуванні майном шляхом вселення в приміщення ФОП ОСОБА_1 та виселення із нього ФОП ОСОБА_3.
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідачів, фізичних осіб-підприємців ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні майном шляхом її вселення до приміщень, розташованих за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Алупка, вул. Фрунзе, 2/4, та виселення з них фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.
У обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на приписи статей 526,785 Цивільного кодексу України та вказувала, що вона є орендарем зазначених приміщень на підставі договору оренди частини нежилої будівлі від 14 квітня 2009 року, укладеного з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець). Не припиняючи договірних відносин, у вересні 2009 року орендодавець змусив позивача залишити орендовані приміщення та передав їх у користування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3. З наведених підстав позивач вважає, що її права як належного користувача об'єкту оренди є порушеними та потребують їх судового захисту.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим суду від 29 липня 2010 року (суддя І.К.Осоченко) у справі № 2-18/953-2010 у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено, оскільки договір оренди від 14 квітня 2009 року визнано нікчемним за набравшим чинність рішенням господарського суду .
Вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, 27 серпня 2010 року позивач звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі заявлених вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані неповним з'ясуванням місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, заявник апеляційної скарги вказує, що фактичний строк дії договору оренди від 14 квітня 2009 року є меншим, ніж три роки, оскільки він починає діяти з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі приміщень, тобто з 16 квітня 2009 року, а тому не потребує нотаріального посвідчення.
Крім того, відповідач вказує на ненадання судом першої інстанції належної оцінки взаємовідносин сторін за спірним договором оренди.
В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 28 вересня 2010 року, представники сторін не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з наявними в матеріалах справи адресними даними.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Приймаючи до уваги, що заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про поважність причини неявки до суду від представників сторін на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду не надходило, втім, як апеляційний перегляд господарських справ обмежений процесуальним строком, судова колегія визнала можливим розглянути справу у їх відсутність, вважаючи наявні у справі докази достатніми для прийняття рішення у справі.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 14 квітня 2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди частини нежилої будівлі (а.с.7-8).
Відповідно до пункту 1 зазначеного договору орендодавець передає, а орендар приймає у платне користування частину нежилої будівлі, тип об'єкту - кафе (далі-приміщення), яке розташоване за адресою: місто Алупка, вул. Фрунзе, 2-4, загальною площею __ квадратних метрів, для розміщення та діяльності. Нежитлова будівля належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності.
На підставі пункту 2.1. договору від 14 квітня 2009 року володіння та користування орендарем приміщенням починається одночасно з підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі приміщення.
Згідно з пунктом 6.1. договір від 14 квітня 2009 року укладено на 3 роки, тобто з 14 04.2009 року до 14.04.2010 року. Договір починає діяти з моменту підписання сторонами договору оренди, акта приймання-передачі.
Також, сторонами за договором підписаний акт прийому-передачі нерухомого майна в оренду (додаток № 1 до договору від 14 квітня 2009 року) без зазначення дати його складення (а.с.9)
Згідно з представленими до матеріалів справи письмовими заявами позивача від 05 січня 2010 року, складених у присутності громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_6(а.с.10-11), у зазначену дату позивач не змогла проникнути у орендоване нею приміщення через те, що воно зайняте іншою особою.
При цьому, зі змісту позовної зави впливає, що договір від 14 квітня 2009 року його сторонами у встановленому законом порядку не розірваний та дії не припинив, фактично позивач є належним користувачем спірних приміщень, втім, позбавлена користуватись орендованим приміщенням з листопада 2009 року, що з'явилось підставою для її звернення із цим позовом до господарського суду.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Предметом спору у дійсній справі є вимога позивача про усунення перешкод у користуванні орендованим майном - приміщеннями, розташованими за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Алупка, вул. Фрунзе, 2/4.
Підставою заявленої вимоги позивач зазначила укладення 14 квітня 2009 року між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договору оренди частини нежитлової будівлі (а.с.7-8)
Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами статті 793 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2010 року у господарській справі № 2-29/1428-2010, копія якого наявна у матеріалах дійсної справи (а.с.41-42), договір оренди частини нежилої будівлі від 14 квітня 2009 року, укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, визнаний нікчемним з підстав недотримання сторонами вимог про його нотаріальне посвідчення.
Вбачається, що зазначене рішення оскаржено не було та набрало законної сили.
Згідно з частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони
Отже, нікчемність спірного договору є належним чином встановленою та не потребуює додаткового аналізу у межах дійсної справи.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). При цьому, аналіз наведених приписів надає підстав для висновку, що сторони за нікчемним правочином не зобов'язані виконувати його умови.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача та її вселення до приміщень, розташованих за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Алупка, вул. Фрунзе, 2/4, й виселення з них фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.
При цьому, колегія судді відхиляє посилання заявника скарги на неналежне дослідження місцевим судом взаємовідносин сторін за договором оренди від 14 квітня 2009 року , оскільки за приписами пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06 листопада 2009 року № 9 виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, мають значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним (нікчемним).
Доводи заявника скарги, що господарським судом у межах розгляду справи № 2-29/1428-2010 надані помилкові висновки стосовно строку договору оренди від 14 квітня 2009 року та не досліджені певні обставини з його виконання, є приводом для оскарження зазначеного судового акту по цій справі та не можуть бути прийняті судом у межах розгляду даного спору на підставі приписів частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, судова колегія вважає за доцільне звернути увагу на наявність у позивача можливості звернутись у порядку, визначеному главою ХІІІ Господарського процесуального кодексу України, із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду першої інстанції та постанови по цій справі у разі скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим по справі № 2-29/1428-2010.
Отже, на підставі встановлених фактичних обставин, місцевим господарським судом правильно з'ясовано виниклі між сторонами права і обов'язки, вірно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, тому твердження заявника скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.
Повний текст постанови складений 29 вересня 2010 року.
Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим суду від 29 липня 2010 року у справі № 2-18/953-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді