Справа №760/20668/23
2/760/5134/24
27 серпня 2024 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого-судді - Букіної О.М.,
за участю секретаря - Кавун В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Лужинецький Павло Вікторович, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, -
05.09.2023 року до Солом'янського районного суду м. Києва надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Лужинецький Павло Вікторович, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, у якій позивач просить суд:
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (код ЄДРПОУ: 41350844, адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3 А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) безпідставно отримані кошти у розмірі 22 625,69 грн.. стягнуті на підставі виконавчого напису нотаріуса № 28502, вчиненого 23.09.2021.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» про стягнення безпідставно отриманих коштів, позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.
Так, 23 вересня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. було вчинено виконавчий напис №28502, відповідно до якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 , яка є боржником за Кредитним договором №AG0095908 від 23.12.2019 року, на користь ТОВ «Фінансова компанія «ДІНЕРО» заборгованість за період з 27.02.2020 року по 06.08.2021 року у розмірі 21 449,00 грн.
Оскільки виконавчий напис був вчинений з порушенням ст. 88 Закону України «Про нотаріат» позивач подала позов до суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
25.10.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Лужинецьким П.В. на підставі виконавчого напису відкрито ВП НОМЕР_2. У межах ВП приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника та постанову про арешт коштів боржника. За час ВП з примусового виконання виконавчого напису №28502, вчиненого 23.09.2021, з карткового рахунку позивача здійснювалося примусове списання коштів.
Так, у порядку примусового виконання виконавчого напису № 28502 приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Лужинецьким П.В. було безпідставно стягнуто з позивача грошові кошти в сумі 22 625,69 грн. та 30.07.2023 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2, про що позивачу стало відомо 28.08.2023 року.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16.01.2024 року, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. 23 вересня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 28502, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ДІНЕРО» заборгованості в сумі 21 499,00 грн., - визнано таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, відповідач безпідставно набув грошові кошти у межах ВП.
За таких обставин, посилаючись на те, що стягнуті внаслідок примусового виконання виконавчого напису грошові кошти відповідачем отримані безпідставно, позивач вважає, що вказані грошові кошти у розмірі 22 625,69 грн. підлягають стягненню з ТОВ «ФК «Дінеро» на її користь, а тому звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх порушених прав.
07.09.2023 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_2.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_2 від 07.09.2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Лужинецький Павло Вікторович, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
22.01.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Молчанова В.Б. надійшла заява про усунення недоліків. Подана на виконання вимог ухвали суду від 07.09.2023 року про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_2 від 24.01.2024 року, прийнято справу до провадження Солом'янського районного суду м. Києва, відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Лужинецький Павло Вікторович, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Визначено відповідачу/ам/ строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивачу роз'яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.
Розпорядженням керівника апарату суду Щерби А. від 08.02.2024 № 204 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 760/20668/23, провадження № 2/760/5134/24, у зв'язку з неможливістю продовжувати розгляд справи суддею ОСОБА_2, у зв'язку із відрахуванням її зі штату суду, пов'язаного із закінченням строку відрядження, відповідно до наказу голови суду від 01.02.2024 №7-К.
08.02.2024 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження судді Букіної О.М.
У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Станом на день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав. Жодних заяв, клопотань з процесуальних питань, пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» на адресу Солом'янського районного суду міста Києва не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити позицію останніх щодо предмету спору.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Станом на 26.08.2024 року будь-які додаткові письмові пояснення, клопотання/заяви з процесуальних питань від учасників процесу до суду не надійшло.
Станом на дату розгляду справи, на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.
Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 23 вересня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. було вчинено виконавчий напис №28502, відповідно до якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 , яка є боржником за Кредитним договором №AG0095908 від 23 грудня 2019 року, укладеним зі стягувачем ТОВ «Фінансова компанія «ДІНЕРО» заборгованість за період з 27 лютого 2020 року по 06 серпня 2021 року у розмірі 21 449,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 11 000,00 грн.; прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом 9 799,00 грн. та плата за вчинення виконавчого напису нотаріусом в розмірі 650,00 грн.
Оскільки виконавчий напис був вчинений з порушенням ст. 88 Закону України «Про нотаріат» позивач подала позов до суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
25.10.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Лужинецьким П.В. на підставі виконавчого напису відкрито ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису №28502, вчиненого 23 вересня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ДІНЕРО» в сумі 21 499,00 грн.
У межах ВП НОМЕР_2 приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Лужинецьким П.В. 17.06.2023 винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника та 08.08.2023 постанову про арешт коштів боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, за час ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису №28502, вчиненого 23.09.2021, з карткового рахунку позивача здійснювалося примусове списання коштів, що підтверджується наданою суду стороною позивача Історією по картковому рахунку за період з 21.06.2023 по 30.06.2023, та з 27.07.2023 по 27.07.2023.
Встанволено, що у порядку примусового виконання виконавчого напису № 28502 приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Лужинецьким П.В. було стягнуто з позивача грошові кошти в сумі 22 625,69 грн., що підтверджується даними платіжної інструкції № 2937 від 23.07.2023 р., яка міститься в матеріалах справи, та 30.07.2023 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2.
Разом з тим, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16.01.2024 року за результатами розгляду справи № 756/7602/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Лужинецький Павло Вікторович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. 23 вересня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 28502, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ДІНЕРО» заборгованості в сумі 21 499,00 грн., - визнано таким, що не підлягає виконанню.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16.01.2024 року у справі № 756/7602/23 набрало законної сили 16.02.2024 року.
Таким чином, судом встановлено, що під час примусового виконання виконавчого напису № 28502, який в судовому порядку визнано таким, що не підлягає виконанню, з позивача фактично стягнуто заборгованість в сумі 21 499,00 грн.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як визначено у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»).
Умови вчинення виконавчих написів визначені Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5.
Як визначено у ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Частиною першою статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини другої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною третьою статті 1212 ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
- повернення виконаного за недійсним правочином;
- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
- повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Судове рішення про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового рішення правова підстава вважається такою, що відпала.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18, від 08 вересня 2021 року справа №201/6498/20.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.08.2018 року у справі № 334/2517/16-ц під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18 викладено висновок про те, що правові підстави набуття відповідачем коштів на виконання виконавчого напису, визнаного судом таким, що не підлягає виконанню, відсутні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 1212 ЦК України.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 (провадження № 61- 88св21) одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання, є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акта правова підстава вважається такою, що відпала.
Оскільки рішенням Солом'янського районного суду м. Києва за результатами розгляду справи №756/7602/23, виконавчий напис №28502, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. 23 вересня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 28502, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ДІНЕРО» заборгованості в сумі 21 499,00 грн., визнано таким, що не підлягає виконанню, правові підстави набуття відповідачем грошових коштів на виконання зазначеного виконавчого напису відсутні, у зв'язку з чим, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.
Зважаючи на те, що правовою підставою для набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДІНЕРО» грошових коштів в сумі 21 499,00 грн. став вказаний виконавчий напис приватного нотаріуса, стосовно якого суд прийшов до висновку про визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд вважає за можливе стягнути суму безпідставно набутих коштів у розмірі 21 499,00 грн.
Що стосується стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 126,69 грн. (22 625,69 - 21 499,00= 1 126,69) суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статі 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Згідно з п.2 Розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Якщо у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа витрати виконавчого провадження, які здійснювалися приватним виконавцем за рахунок власних коштів, не були стягнуті, приватний виконавець за потреби виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом та цією Інструкцією.
Згідно з вимогами статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, приватний виконавець нараховує основну винагороду із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому приватний виконавець зобов'язаний нараховувати основну винагороду щомісяця у розмірі, визначеному частиною третьою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення основної винагороди за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься приватним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про її нарахування. Угодою між приватним виконавцем та стягувачем може бути передбачено додаткове авансування витрат виконавчого провадження та додаткова винагорода приватного виконавця. За погодженням із стягувачем додаткова винагорода приватного виконавця може бути сплачена протягом усього строку здійснення виконавчого провадження повністю або частково. Приватному виконавцю забороняється укладати угоди з метою зміни розміру основної винагороди. Солідарні боржники несуть солідарний обов'язок із сплати основної винагороди. Розмір та види витрат виконавчого провадження визначаються Міністерством юстиції України. З метою забезпечення проведення виконавчих дій приватний виконавець за угодою із стягувачем може здійснювати додаткові витрати на проведення виконавчих дій, крім тих, що визначені Міністерством юстиції України. Стягнення з боржника додаткової винагороди приватному виконавцю, а також додаткових витрат, крім визначених Міністерством юстиції України, не допускається.
Відповідно до п.19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого Постановою КМУ від 08 вересня 2016 року №643 (в редакції, чинній на момент винесення постанов приватним виконавцем), приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.
Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.
Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розглядові за правилами адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2018 року у справі №921/16/14-г/15).
З матеріалів справи безспірно встановлено, що дії чи рішення приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Лужинецького П.В., зокрема, постанови про відкриття виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, арешт коштів боржника, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про закінчення виконавчого провадження, позивачем під час вчинення виконавчих дій не оскаржувались, дії відповідача щодо винесення зазначених постанов не визнані протиправними.
Доводи позивача про те, що правова підстава, за якою приватний виконавець отримав основну винагороду відпала, а відтак стягнуті кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.
Суд звертає увагу на те, що основна винагорода приватного виконавця у сумі 1 126,69 грн. стягнута на підставі відповідної постанови приватного виконавця. Доказів, що відповідна постанова оскаржувалася позивачем у порядку, встановленому чинним законодавством, її скасування, визнання протиправними дій приватного виконавця щодо винесення зазначеної постанови, - суду не надано.
Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності .
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування ст. 1212 ЦК України до правовідносин, які виникли у зв'язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження (див. постанову Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 201/1311/19, провадження № 61-15241св21).
Крім того, в частині стягнення 1 126,69 грн. основної винагороди приватного виконавця, ТОВ «ФК «Дінеро» є неналежним відповідачем, натомість приватний виконавець Лужинецький П.В. має статус третьої особи у справі.
Суд звертає увагу на те, що грошові кошти, які були утримані з позивача як основна винагорода приватного виконавця, стягнуті не на користь відповідача та не є безпідставно набутими, оскільки підставою їх набуття є чинні постанови приватного виконавця у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2. Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій.
А відтак, позовні вимоги в частині повернення безпідставно набутих коштів, стягнутих за виконавчим написом нотаріуса підлягають частковому задоволенню, тільки в сумі 21 499,00, яка була стягнута на користь відповідача.
В порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору на загальну суму 1073,60 грн.
Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 3 800,00 гривень.
Так, 17.04.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Молчанова В.Б. надійшла заява про стягнення понесених судових витрат, відповідно до якої представник позивача просить:
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (код ЄДРПОУ: 41350844, адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3 А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 3 800 грн. 00 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
За змістом ч.2 ст.174 ЦК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Статтею 59 Конституції закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Також, відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.4-6 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст.27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи представником позивача, долучено копії:
- договору № 6 про надання правничої допомоги від 08.06.2023, укладеного між адвокатом Молчановим В.Б. та ОСОБА_1 ;
- ордеру серії АІ № 1407421;
- Акту прийняття-передачі наданих послуг від 29.09.2023 року;
- квитанції №4 від 29.09.2023 року.
Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Водночас, суд також бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі №915/606/21, суд порушує принцип змагальності сторін, якщо самостійно з власної ініціативи здійснює за сторону доведення обставин, що мають значення для вирішення питання розподілу судових витрат.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), «Двойних проти України» (Заява №72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у рішенні в справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На ці ж обставини та критерії посилається Верховний Суд у справі №756/2114/17 від 13 лютого 2019 року, зменшивши розмір судових витрат, зважаючи на те, що заявлений розмір був неспівмірний зі складністю справи.
Згідно зі Звітом про надання правової допомоги від 23 серпня 2023 року адвокат надав клієнту наступні послуги: 1)збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви про стягнення забеоргвоаності; 2)складання позовної заяви про стягнення заборгованості; 3)подача позовної заяви в інтересах клієнта.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач з будь-якими заявами до суду щодо неспівмірності витрат позивача на правничу допомогу не звертався.
Враховуючи предмет позову, складність та обсяг самої справи, співмірність складності справи із наданими адвокатом послуг, витраченого представником часу, враховуючи відсутність клопотань про зменшення витрат на правову допомогу від відповідача, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 3 800,00 грн.
Виходячи з викладеного вище, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
На підставі викладеного та керуючись законом україни «Про нотаріат», Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 11, 15, 16, 1212 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76 -81, 89, 133, 137, 141, 259, 263, 264-265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Лужинецький Павло Вікторович, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (код ЄДРПОУ: 41350844, адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3 А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 21 499,00 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (код ЄДРПОУ: 41350844, адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3 А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3 800,00 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (код ЄДРПОУ: 41350844, адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3 А) на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27.08.2024 року.
Суддя О.М. Букіна