Справа №760/3540/24
2/760/6262/24
27 серпня 2024 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого-судді - Букіної О.М.,
за участю секретаря - Кавун В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів,-
13.02.2024 року до Солом'янського районного суду м. Києва надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, у якій позивач просить суд:
змінити розмір аліментів присуджених рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19.01.2017 року по справі № 2-881/17 та змінених рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28.09.2020 року по справі №760/1551/20 та стягувати з позивача на користь відповідача на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , 2015 року народження, аліменти у розмірі 1600,00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19.01.2017 року, було стягнуто з позивача аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання їхньої з відповідачем неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , 2015 року народження, в розмірі 1000,00 грн. щомісячно.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28.09.2020 року по справі №760/1551/20, було змінено розмір аліментів, що підлягають стягненню з позивача на користь відповідача на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , 2015 року народження, на 3 500,00 грн. щомісячно.
Позивач посилається на те, що відповідно до вимог ст. 192 СК України та роз'яснень, що містяться у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», розмір аліментів, визначений за судовими рішеннями або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Як вказує позивач, з моменту винесення рішення суду про стягнення з нього аліментів обставини значно змінилися. Так, на даний час він проживає в селі, не працює та перебуває на обліку в центрі зайнятості. Окрім того, він не має у власності жодного нерухомого майна. Водночас, визначений судом розмір аліментів в 3 500 грн. більше ніж в 2 рази перевищує мінімальний розмір аліментів на дитину відповідного віку.
Таким чином, враховуючи, що єдиним нинішнім джерелом доходів позивача є соціальні виплати центру зайнятості, однак рівень його доходів та вимушених мінімальних витрат на харчування та проживання не дають змоги виплачувати аліменти на дитину у визначеному судом розмірі, та подальші такі виплати фактично поставлять його в межу бідності, а тому позивач звернувся до суду з позовом, в якому ставить питання про зміну розміру аліментів, визначеному рішенням суду.
З огляду на викладені обставини, позивач просить позов задовольнити.
13.02.2024 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_4.
22.02.2024 до суду надійшла інформаційна довідка № 107748464 про задеклароване/зареєстроване місце проживання відповідача у справі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якої остання за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської РДА зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , - з 15.07.2005 року по теперішній час.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_4. від 23.02.2024 року, прийнято справу до провадження Солом'янського районного суду м. Києва, відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Визначено відповідачу/ам/ строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивачу роз'яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.
Розпорядженням керівника апарату суду Щерби А. від 11.04.2024 № 1197 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 760/3540/24, провадження № 2/760/6262/24, у зв'язку з неможливістю продовжувати розгляд справи суддею ОСОБА_4., у зв'язку з її звільненням у відставку, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 19.03.2024 № 797/0/15-24.
11.04.2024 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження судді Букіної О.М.
Відповідачем копію ухвали суду від 23.02.2024 року та копію позовної заяви з додатками не було отримано.
Вказані документи направлялися відповідачу за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Конверт з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками з пропозицією надати відзив на позов, які направлялися відповідачу за адресою місця реєстрації, повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Станом на день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористалася, відзив на позов не подала. Жодних заяв, клопотань з процесуальних питань, пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від відповідача ОСОБА_2 на адресу Солом'янського районного суду міста Києва не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити позицію останньої щодо предмету спору.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Станом на 27.08.2024 року будь-які додаткові письмові пояснення, клопотання/заяви з процесуальних питань від учасників процесу до суду не надійшло.
Станом на дату розгляду справи, на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.
Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є сторони: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 21.03.2019 (повторно).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19.01.2017 по справі 2-881/17 з ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі 1000,00 грн. щомісячно, починаючи з 19.01.2017 та до досягнення дитиною повноліття.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28.09.2020 року, за результатами розгляду справ № 760/1551/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів, було змінено розмір аліментів, визначених рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19.01.2017 по справі 2-881/17 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 3500,00 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання судовим рішення законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Заочне рішення Соломянського районного суду м. Києва від 28.09.2020 року набрало законної сили 29.10.2020 року.
На підставі виконавчого листа №760/1551/20, виданого Солом'янським районним судом м. Києва 02.12.2020, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 3500,00 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання судовим рішення законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач, як на підставу для його задоволення, посилається на те, що з моменту винесення рішення суду про стягнення з нього аліментів у нього значно змінилися обставини. На даний час він проживає в селі, не працює та перебуває на обліку в центрі зайнятості. Окрім того, він не має у власності жодного нерухомого майна. Водночас, визначений судом розмір аліментів в 3 500 грн. більше ніж в 2 рази перевищує мінімальний розмір аліментів на дитину відповідного віку.
Таким чином, враховуючи, що єдиним нинішнім джерелом доходів позивача є соціальні виплати центру зайнятості, однак рівень його доходів та вимушених мінімальних витрат на харчування та проживання не дають змоги виплачувати аліменти на дитину у визначеному судом розмірі, а тому позивач вважає, що розмір аліментів, які стягуються з нього за рішенням суду підлягає зменшенню (зміні). Просить суд зменшити розмір аліментів до твердої грошової суми в розмірі 1600,00 грн.
Відповідно із статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини другої статті 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно із частинами другою, третьою статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні.
Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України).
Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст.ст. 182, 183, 184).
Аналогічні висновки містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) та постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 536/1557/17 (провадження № 61-7584св18), від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19 (провадження № 61-2057св20).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач як на підставу для зменшення розміру аліментів, присуджених судом до стягнення з нього на утримання неповнолітньої дочки, посилається на те, що з моменту винесення рішення суду про стягнення з нього аліментів у нього значно змінилися обставини. На даний час він проживає в селі, не працює та перебуває на обліку в центрі зайнятості. Окрім того, він не має у власності жодного нерухомого майна. Водночас, визначений судом розмір аліментів в 3 500 грн. більше ніж в 2 рази перевищує мінімальний розмір аліментів на дитину відповідного віку.
Таким чином, враховуючи, що єдиним нинішнім джерелом доходів позивача є соціальні виплати центру зайнятості, однак рівень його доходів та вимушених мінімальних витрат на харчування та проживання не дають змоги виплачувати аліменти на дитину у визначеному судом розмірі, а тому позивач вважає, що розмір аліментів, які стягуються з нього за рішенням суду підлягає зменшенню (зміні). Просить суд зменшити розмір аліментів до твердої грошової суми в розмірі 1600,00 грн.
Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Отже, погіршення матеріального становища матері (батька) може бути підставою для вимоги про зменшення розміру аліментів.
Статтею 182 СК України визначені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів не дозволяє йому утримувати дитину, він може зменшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів.
Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї.
Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні.
З урахуванням викладеного, позивач має не лише зазначити про зміну матеріального становища в бік погіршення, а й надати докази про зміну свого матеріального становища.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При визначенні розміру аліментів, суд прагне не до зрівняльного становища платника та одержувача аліментів, а й до того, щоб одержувач у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги.
Так, на підтвердження позовних вимог та зміни матеріального становища позивачем надано суду:
- довідку Державної служби зайнятості Коростенської філії Житомирської ОЦЗ № 254-24 від 12.01.2024, з якої вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований як безробітний в Коростенській філії Житомирського ОЦЗ з 07 липня 2023 року. Дохід за період з 07 липня 2023 р. по 31 грудня 2023 р. становить 4 032,27 грн.;
- відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та ві йськового збору станом на 12.01.2024.
Разом з тим, надані суду докази підтверджують дохід позивача за 2023 рік.
Також суду надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №361645637 від 12.01.2024, з якої вбачається відсутність зареєстрованого за позивачем на праві будь-якого нерухомого майна.
Таким чином, належних та допустимих доказів того, що з моменту винесення судового рішення суттєво змінились обставини, які не дають змоги виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, позивачем суду не надано.
Позивачем не надано доказів зміни його матеріального стану, що унеможливлює сплату аліментів у визначеному судом раніше розмірі.
Матеріали справи не містять доказів про відсутність у позивача інших доходів для сплати аліментів у визначеному розмірі, з огляду на витрати, які він несе, розмір яких також не підтверджений.
Оцінюючи надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що обставини позову не узгоджуються з вимогами ст. 192 СК України.
Зменшення розміру аліментів є правом суду, а не його обов'язком, виходячи з диспозиції ст. 192 СК України, тобто навіть за умови доведеності факту зміни матеріального стану платника аліментів, суд, який розглядає справу, може не задовольняти вимоги останнього про зменшення розміру аліментів, зважаючи на інші обставини справи, зокрема, у разі, якщо зменшення розміру аліментів не відповідатиме інтересам малолітніх дітей, які мають право на рівень життя, достатній для їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Доводи позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду щодо відсутності підстав для зменшення розміру аліментів.
Аналізуючи зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про те, що належних та допустимих доказів того, що змінились обставини, що існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів, визначені ст.192 СК України, що дають підстави для зменшення розміру аліментів, позивачем суду не надано.
Також, позивачем не надано і доказів зміни його матеріального стану, а саме його погіршення, внаслідок чого виникла необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному розмірі. Крім того, позивачем в ході розгляду даного спору не надано суду переконливих доказів, які б вказували на вагомі підстави щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч. 3, 4 ст.12 ЦПК України).
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При вирішенні даного спору суд приймає до уваги ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, якою визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Окремо слід звернути увагу на те, що згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, а також приймаючи до уваги те, що позивач переконливих доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги не надав, а також обставини, що наводить позивач в обґрунтування та на підтвердження заявлених вимог, в розумінні вищезазначених норм матеріального закону (ст. 192 СК України) та позиції Верховного Суду України, на думку суду, не є істотними та достатніми для зменшення визначеного за судовим наказом розміру аліментів, та слугувати самостійними підставами для зменшення їх розміру не можуть, а також те, що розмір стягуваних аліментів за судовим рішенням не є завищеним та відповідає розміру, передбаченому нормами діючого Сімейного кодексу України, а тому суд вважає, що достатніх та законних підстав для зменшення розміру аліментів немає.
Суд враховує і той факт, що виховання дитини одним з батьків (в даному випадку мати виховує дитину самостійно), коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв'язку з чим певним чином з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного.
Зазначене призводить до дисбалансу у обов'язках батьків, чому кореспондується право одного з батьків подати позов до суду для спонукання іншого з батьків брати участь у витратах на дітей.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить: з 01 січня 2024 року - 3196 гривень.
При визначенні розміру аліментів суд враховує, що як відповідач, так і позивач мають рівний обов'язок перед дитиною щодо її утримання до досягнення повноліття, що разом із присудженим розміром аліментів забезпечить належне утримання дитини та її гармонійний розвиток.
Аналізуючи зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про те, що належних та допустимих доказів того, що змінились обставини, що існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів, визначені ст.192 СК України, що дають підстави для зменшення розміру аліментів, позивачем суду не надано. Також, позивачем не надано і доказів зміни його матеріального стану (довідок, розрахунків, платіжних доручень), внаслідок чого виникла необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному судовим рішенням розмірі.
Не підтверджені доказами доводи позивача не можуть бути прийняті судом, оскільки не відносяться до безумовних підстав для зменшення розміру аліментів. Визначений розмір аліментів у 3500,00 грн. не є завищеним та відповідає реальним потребам дитини віком 9 років на сьогодення.
Таким чином, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст.ст. 141, 180-183, 185, 191, 192 СК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76 -81, 89, 141, 259, 263, 264-265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27.08.2024 року.
Суддя О.М. Букіна