Справа №760/3218/20
2/760/1308/24
26 серпня 2024 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого-судді - Букіної О.М.,
за участю секретаря - Кавун В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, -
05.02.2020 до Солом'янського районного суду м. Києва надійшли матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, у якій позивач просить суд:
- визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) інформацію, поширену ОСОБА_2 на своїй сторінці у мережі Facebook за інтернет-посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), а саме:
« ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
«В 2013 году американская компания «UniversalTrading&InvestmentCo., Іпс.» (UTICo) подала иск против ОСОБА_4 , обвинив её в причастности к коррупционной деятельности, в которой были замешаны ряд граждан США - включая ОСОБА_20 и ОСОБА_25.».
« ОСОБА_5 и ОСОБА_6 перечисляли на счета компаний ОСОБА_7 огромные суммы, чтобы тогдашний премьер ОСОБА_8 дал им доступ к ОПЗ».
- зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену ним недостовірну інформацію, а саме:
« ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
«В 2013 году американская компания «UniversalTrading&InvestmentCo., Іпс.» (UTICo) подала иск против ОСОБА_4 , обвинив её в причастности к коррупционной деятельности, в которой были замешаны ряд граждан США - включая ОСОБА_20 и ОСОБА_25.».
« ОСОБА_9 перечисляли на счета компаний ОСОБА_7 огромные суммы, чтобы тогдашний премьер ОСОБА_8 дал им доступ к ОПЗ»,
шляхом розміщення протягом 5 (п'яти) днів з дати проголошення судового рішення на своїй сторінці у мережі Facebook (ІНФОРМАЦІЯ_8) наступного тексту спростування:
«Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва визнано недостовірною інформацію, поширену мною ІНФОРМАЦІЯ_3 о 12 год. 52 хв. на моїй сторінці у мережі Facebook відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), а саме про те, що ОСОБА_26 пропонував хабар голові Фонду держмайна та причетний до корупційних схем по захопленню Одеського припортового заводу. Даною публікацією повідомляю, що така інформація дійсності не відповідає.».
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Степаненко В.В. посилається на наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у мережі Facebook за інтернет-посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 о 12 год. 52 хв. ОСОБА_2 на своїй сторінці поширив неправдиву та негативну інформацію про ОСОБА_1 (ОСОБА_1), яка спаплюжила ділову репутацію останнього.
Так, відповідач зазначив:
« ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
«В 2013 году американская компания «UniversalTrading&InvestmentCo., Іпс.» (UTICo) подала иск против ОСОБА_4 , обвинив её в причастности к коррупционной деятельности, в которой были замешаны ряд граждан США - включая ОСОБА_20 и ОСОБА_25.».
«В частности, истец утверждал, что в 1995-96 г.г. ОСОБА_27 и ОСОБА_6 перечисляли на счета компаний ОСОБА_7 огромные суммы, чтобы тогдашний премьер ОСОБА_8 дал им доступ к ОПЗ.
Вот тепер снова.»
Представник позивача зазначає, що наведена публікація відповідача порушує особисті немайнові права позивача та негативно відображається на його честі і гідності, адже: напряму стосується позивача; поширена серед невизначеного кола осіб; містить твердження про вчинення позивачем злочину (давання хабара, участь в шахрайстві; порушує гарантований Конституцією України та міжнародно-правовими актами принцип презумпції невинуватості.
Викладене свідчить, що законні права та інтереси позивача мають бути захищені у встановленому законом порядку.
Щодо недостовірності поширеної про позивача інформації, представник позивача зазначив наступне.
Так, відповідач стверджує, що позивач пропонував хабара голові Фонду держмайна.
Зазначене дійсності не відповідає. Жодного вироку суду відносно позивача, у тому числі, за пропозицію неправомірної вигоди (хабара), не існує. Більше того, жодного кримінального провадження за даним фактом не зареєстровано.
В свою чергу, безапеляційна заява відповідача про ніби вчинення позивачем діяння, яке згідно КК України є кримінально-караним (ст. 369 КК України), суперечить гарантованому Конституцією України та рядом міжнародних актів принципу презумпції невинуватості.
Також відповідач вказує на причетність позивача до корупційної діяльності по ніби «захопленню» Одеського припортового заводу у 2013 році за участі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
При цьому, позивач ніякого відношення до згаданої відповідачем злочинної діяльності не мав та не має. У будь-яких рейдерських захватах ніколи участі не брав.
Представник позивача вказав, що дійсно у 2013 році американська компанія «UniversalTrading & InvestmentCo., Inc.» звернулася з позовом до ОСОБА_10 , поширивши при цьому недостовірну інформацію про те, що ніби саме позивач корумпував останню заради доступу до Одеського припортового заводу.
Проте, у 2018 році рішенням Центрального районного суду м. Будапешт було встановлено, що така інформація дійсності не відповідає і до корупції відносно Одеського припортового заводу позивач жодним чином не причетний. Зазначене судове рішення було залишено без мін Верховним Судом Угорщини.
Таким чином, очевидною є брехливість поширених відповідачем фактів, які останній видає як беззаперечні. Умисно вводячи читача в оману, відповідач має прямий намір дискредитувати позивача.
Щодо негативності поширеної відповідачем інформації та її вплив на честь, гідність і ділову репутацію позивача. Представник позивача зазначив наступне.
Так, позивач є відомою та успішною особистістю, має репутацію надійного бізнес-партнера. Побудувавши себе сам, пройшов непростий шлях від звичайного жителя м. Мукачева до українсько-американського підприємця, мільярдера, власника низки великих підприємств у галузі хімічної промисловості.
Його людські якості відомі усьому Закарпаттю, коли завдяки допомозі позивача було відновлено майно та будинки постраждалих від повені, забезпечено каретами швидкої місцеві лікарні та побудовано санаторій для працівників шкідливого виробництва.
Голослівні звинувачення пана ОСОБА_20 у вчиненні злочину, самовпевнено проголошені відповідачем, безпідставні твердження про причетність останнього до «корупційної діяльності» є безперечно негативною інформацією про особу позивача.
Поширена інформація є категорично несумісною з поняттям честі, гідності та позитивної ділової репутації, адже паплюжить їх та завдає їм шкоди. Більше того, розповсюдження обурливих, брехливих фактів і безпідставних звинувачень про особу позивача зумовило численні публікації у ЗМІ:
ІНФОРМАЦІЯ_9;
ІНФОРМАЦІЯ_7;
ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
ІНФОРМАЦІЯ_6 та інші.
Через поширені відповідачем твердження позивач представлений ЗМІ як корупціонер, корислива безпринципна людина. Діями відповідача пана ОСОБА_20 дискредитовано, що в силу закону є підставою для відповідальності.
Викладені вище факти свідчать про грубе ігнорування відповідачем одних з найвищих цінностей кожної особистості та пряме порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод прав.
Таким чином, з огляду на наведені доводи та аргументи, поширена відповідачами інформація є недостовірною та порушує особисті немайнові права позивача, які підлягають судовому захисту.
Поширення недостовірної інформації порочить гідність, честь та ділову репутацію позивачів та завдає шкоди їх немайновим інтересам, що стало підставою для звернення з цим позовом.
З огляду на викладене представник позивача - адвокат Степаненко В.В.. в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
05.02.2020 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Солом'янського районного суду м. Києва Букіній О.М.
06.05.2020 до суду надійшла інформаційна довідка з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області щодо реєстрації місця проживання відповідача.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 14.05.2020 року,прийнято справу до провадження Солом'янського районного суду м. Києва, відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Визначено відповідачу/ам/ строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивачу роз'яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.
Відповідачем копію ухвали суду від 14.05.2020 року та копію позовної заяви з додатками не було отримано. Вказані документи направлялися відповідачу за адресою місця реєстрації.
Конверт з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками з пропозицією надати відзив на позов, які направлялися відповідачу за адресою місця реєстрації, повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Станом на день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав. Жодних заяв, клопотань з процесуальних питань, пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від відповідача ОСОБА_12 на адресу Солом'янського районного суду міста Києва не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити позицію останнього щодо предмету спору.
10.08.2020 до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Степаненка В.В. надійшло клопотання про долучення доказів.
16.11.2021 до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Москаль Г.Г. надійшли клопотання про долучення доказів.
31.01.2022 до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Москаль Г.Г. надійшло клопотання про долучення доказів.
У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на 02.08.2024 року будь-які додаткові письмові пояснення, клопотання/заяви з процесуальних питань від учасників процесу до суду не надійшло.
Станом на дату розгляду справи, на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормами ч. 5 ст. 279, ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Як вбачається із наданої представником позивача роздруківки публікації, 30.01.2019 в загальновідомій соціальній мережі «Facebook» за інтернет-посиланням на веб-сторінку ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 о 12 год. 52 хв. розміщено інформацію наступного змісту:
« ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
«В 2013 году американская компания «UniversalTrading&InvestmentCo., Іпс.» (UTICo) подала иск против ОСОБА_4 , обвинив её в причастности к коррупционной деятельности, в которой были замешаны ряд граждан США - включая ОСОБА_20 и ОСОБА_25.».
«В частности, истец утверждал, что в 1995-96 г.г. ОСОБА_27 и ОСОБА_6 перечисляли на счета компаний ОСОБА_7 огромные суммы, чтобы тогдашний премьер ОСОБА_8 дал им доступ к ОПЗ.
Вот тепер снова.».
Відповідно до Висновку експерта №536/07/2020 за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи за матеріалами справи №760/1318/20 за позовом ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 ) до ОСОБА_2 , складеного 24.07.2020 року, зазначено:
1. у тексті публікації, що поширена в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (на 1 арк.), міститься інформація про те, що 1) довірені особи ОСОБА_14 пропонували Голові Фонду держмайна хабар за директора (за змістом - за призначення когось на посаду директора) Одеського припортового заводу у розмірі 5 мільйонів доларів, 2) ОСОБА_15 був замішаний у корупційній діяльності, брав у ній участь, здійснював її ("...коррупционной деятельности, в которой были замешаны ряд граждан США - включая ОСОБА_20...''), зокрема (як доказ здійснення корупційної діяльності), - ОСОБА_15 у 1995-96 роках перераховував на рахунки компаній ОСОБА_16 величезні грошові суми для того, щоб тодішній Прем'єр-міністр ОСОБА_17 надав йому ( ОСОБА_18 ) доступ до Одеського припортового заводу (ОПЗ), дозвіл, можливість використовувати ОПЗ у своїх цілях. Зазначена інформація однозначно є інформацією, яка не передбачає схвалення, оскільки містить прямі обвинувачення ОСОБА_14 у причетності до злочинної діяльності, тобто є негативною інформацією про ОСОБА_14 .
2. Інформацію, викладену у стверджувальних речення:
« ІНФОРМАЦІЯ_2 ", "ОСОБА_27 контролирует компанию ІВЕ Trade, специализирующаяся на минеральных удобрениях", "В 2013 году американская компания «Universal Trading & Investment Со., Inc.» (UTI Со) подала иск против ОСОБА_4 , обвинив её в причастности к коррупционной деятельности, в которой были замешаны ряд граждан США - включая ОСОБА_20 и ОСОБА_25", "В частности, истец утверждал, что в 1995-96 г.г. ОСОБА_27 и ОСОБА_6 перечисляли на счета компаний ОСОБА_7 огромные суммы, чтобы тогдашний премьер ОСОБА_8 дал им доступ к ОПЗ".
Можна перевірити на її відпровідність дійсності, і в даному сенсі твердження, які містять зазначену інформацію,є фактичними твердженнями. При цьому, незважаючи на наявність посилання автора публікації на невизначене джерело інформації "по слухам", за об'єктивним змістом публікації висловлювання "5 миллионов долларов взятки главе Фонда госимущества за директора Одесского припортового предлагали по слухам люди ОСОБА_14 " є фактичним твердженням і в частині повідомлення про причетність ОСОБА_14 до пропозиції зазначеного хабара.
Твердження "Вот теперь снова", з огляду на свої неповноту та лексичне наповнення, є логічним висновком до публікації, але не є ані фактичним твердженням, ані оціночним судженням.
3. Викладена у формі фактичних тверджень інформація про те, що 1) довірені особи ОСОБА_14 пропонували Голові Фонду держмайна хабар за директора (за змістом - за призначення когось на посаду директора) Одеського припортового заводу у розмірі 5 мільйонів доларів, 2) ОСОБА_15 був замішаний у корупційній діяльності, брав у ній участь, здійснював її ("...коррупционной деятельности, в которой были замешаны ряд граждан США - включая ОСОБА_20..."), зокрема (як доказ здійснення корупційної діяльності), - ОСОБА_15 у 1995-96 роках перераховував на рахунки компаній ОСОБА_16 величезні грошові суми для того, щоб тодішній Прем'єр-міністр ОСОБА_17 надав йому ( ОСОБА_18 ) доступ до Одеського припортового заводу (ОПЗ), дозвіл, можливість використовувати ОПЗ у своїх цілях, є інформацією, несумісною з поняттям честі, гідності та хорошої, позитивної ділової репутації, тобто є негативною інформацією, яка, за умов її невідповідності дійсності, порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_14 .
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, представник позивача, в інтересах позивача ОСОБА_1 посилається на те, що наведена публікація поширена саме відповідачем, порушує особисті немайнові права позивача та негативно відображається на його честі і гідності, адже: напряму стосується позивача; поширена серед невизначеного кола осіб; містить твердження про вчинення позивачем злочину (давання хабара, участь в шахрайстві; порушує гарантований Конституцією України та міжнародно-правовими актами принцип презумпції невинуватості.
Свою позицію сторона позивача обґрунтовує наступним.
Щодо недостовірності поширеної про позивача інформації, представник позивача зазначив наступне.
Так, відповідач стверджує, що позивач пропонував хабара голові Фонду держмайна.
Зазначене дійсності не відповідає. Жодного вироку суду відносно позивача, у тому числі, за пропозицію неправомірної вигоди (хабара), не існує. Більше того, жодного кримінального провадження за даним фактом не зареєстровано.
У свою чергу, безапеляційна заява відповідача про ніби вчинення позивачем діяння, яке згідно КК України є кримінально-караним (ст. 369 КК України), суперечить гарантованому Конституцією України та рядом міжнародних актів принципу презумпції невинуватості.
Також відповідач вказує на причетність позивача до корупційної діяльності по ніби «захопленню» Одеського припортового заводу у 2013 році за участі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
При цьому, позивач ніякого відношення до згаданої відповідачем злочинної діяльності не мав та не має. У будь-яких рейдерських захватах ніколи участі не брав.
Представник позивача вказує на те, що дійсно у 2013 році американська компанія «UniversalTrading&InvestmentCo., Inc.» звернулася з позовом до ОСОБА_10 , поширивши при цьому недостовірну інформацію про те, що ніби саме позивач корумпував останню заради доступу до Одеського припортового заводу.
Проте, у 2018 році рішенням Центрального районного суду м. Будапешт було встановлено, що така інформація дійсності не відповідає і до корупції відносно Одеського припортового заводу позивач жодним чином не причетний. Зазначене судове рішення було залишено без мін Верховним Судом Угорщини.
Таким чином, очевидною є брехливість поширених відповідачем фактів, які останній видає як беззаперечні. Умисно вводячи читача в оману, відповідач має прямий намір дискредитувати позивача.
Щодо негативності поширеної відповідачем інформації та її вплив на честь, гідність і ділову репутацію позивача. Представник позивача зазначив наступне.
Так, позивач є відомою та успішною особистістю, має репутацію надійного бізнес-партнера. Побудувавши себе сам, пройшов непростий шлях від звичайного жителя м. Мукачева до українсько-американського підприємця, мільярдера, власника низки великих підприємств у галузі хімічної промисловості.
Його людські якості відомі усьому Закарпаттю, коли завдяки допомозі позивача було відновлено майно та будинки постраждалих від повені, забезпечено каретами швидкої місцеві лікарні та побудовано санаторій для працівників шкідливого виробництва.
Голослівні звинувачення пана ОСОБА_20 у вчиненні злочину, самовпевнено проголошені відповідачем, безпідставні твердження про причетність останнього до «корупційної діяльності» є безперечно негативною інформацією про особу позивача.
Поширена інформація є категорично несумісною з поняттям честі, гідності та позитивної ділової репутації, адже паплюжить їх та завдає їм шкоди. Більше того, розповсюдження обурливих, брехливих фактів і безпідставних звинувачень про особу позивача зумовило численні публікації у ЗМІ:
ІНФОРМАЦІЯ_9;
ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
ІНФОРМАЦІЯ_6 та інші.
Через поширені відповідачем твердження позивач представлений ЗМІ як корупціонер, корислива безпринципна людина. Діями відповідача пана ОСОБА_20 дискредитовано, що в силу закону є підставою для відповідальності.
Викладені вище факти свідчать про грубе ігнорування відповідачем одних з найвищих цінностей кожної особистості та пряме порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод прав. Поширення недостовірної інформації порочить гідність, честь та ділову репутацію позивачів та завдає шкоди їх немайновим інтересам.
Таким чином, з огляду на наведені доводи та аргументи, поширена відповідачами інформація є недостовірною та порушує особисті немайнові права позивача, які підлягають судовому захисту.
Стороною позивача в якості доказів до суду надано:
- рішення Столичного суду м. Будапешта (Угорщина) № 122.Р/21/045/2018/6 від 16.11.2018 р. у справі за позовом ОСОБА_21 ( ОСОБА_1 ) до ТОВ «Централ Дігіталіш Медіа» (м. Будапешт) про спростування недостовірної інформації та рішення Столичного апеляційного суду м. Будапешта у цій же справі від 07.05.2019 р., якими відповідача зобов'язано у визначений судами спосіб спростувати розповсюджену відповідачем в інтернет-виданні «24.hu» недостовірну інформацію, яка стосується ОСОБА_21 , аналогічну змісту недостовірної інформації, що розповсюджена ОСОБА_22 , преподобним ОСОБА_23 на телеканалі «Студія «1+1» та є предметом розгляду у даній справі;
- вирок Суду 2 та 3 округу м. Будапешта (Угорщина) № 8.В.1698/2017/8. від 03.12.2018 р., яким розглянуто заяву обвинувача - ОСОБА_21 , ОСОБА_24 (автора статті, розповсюдженій ІНФОРМАЦІЯ_10 в інтернет-виданні «24.hu», що містила недостовірну інформацію. Що порушує гідність ОСОБА_21 ), яким визнано винним у скоєнні кримінального злочину як наклеп перед широкою аудиторією та присуджено обвинуваченого до 312 годин громадських робіт;
- рішення Столичного суду м. Будапешта (Угорщина) № 64.Р.23.168/2017/5. від 13.09.2017 та № 18.Р.22.545.2017/5. від 18.07.2017, постанову Столичного апеляційного суду м. Будапешта за результатами перегляду рішення столичного суду № 18.Р.22.545.2017/5. від 18.07.2017 у справах за позовом ОСОБА_21 до Редакції «24.hu» про спростування недостовірної інформації.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 3 Конституції України, статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його честі і гідності. Честь і гідність фізичної особи є недоторканними. У разі порушення цих прав фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі і гідності.
Конституцією України в ст. 3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. А в силу ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Таким чином, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно з статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).
Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок порушення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (ч.4 ст. 277 ЦК України).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч.6 ст. 277 ЦК України).
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч.7 ст. 277 ЦК України).
Відповідно до статті 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
У п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У пункті 18 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України також роз'яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 вказано на те, що спростуванню підлягає тільки поширена недостовірна інформація, і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Проаналізувавши заявлені позовні вимоги та наявні у справі докази, суд вважає, що стороною позивача не надано суду належних доказів на підтвердження розміщення оскаржуваної інформації відповідачем в мережі Інтернет.
Так, звертаючись до суду, сторона позивача доводить порушення своїх прав з боку відповідача наступними доказами, зокрема, роздруківкою у паперовому вигляді тексту зображення, яке здійснено представником позивача шляхом знімку екрану із веб-сторінки у соціальній мережі «Фейсбук» відповідача.
У Постанові від 02 червня 2021 року у справі №201/6995/17 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, який встановив, що сторінка у соціальній мережі «Фейсбук», експертом, атестованим за спеціальністю «Дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів» не досліджувалася. Висновки фахівця в галузі дослідження телекомунікаційних систем відсутні. З клопотанням про призначення у справі судової експертизи для проведення комп'ютерно-технічного дослідження та дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів для встановлення власників аккаунтів, розміщених на ресурсах-посиланнях із залученням фахівців для дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) сторони не зверталися.
Доменне ім'я facebook.соm є приватним доменним іменем другого рівня в домені соm, який є загальним доменом верхнього рівняю. Доменне ім'я facebook.соm не відноситься до українського сегменту Інтернет.
Адреса facebook не належить до адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється.
Дані про власника веб-сайт можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Таким чином, стороною позивача не підтверджено належними доказами те, що відповідач ОСОБА_2 на сторінці у соціальній мережі «Фейсбук», яка належить саме йому, виклав зазначену у позові інформацію про позивача.
Зазначені висновки суду узгоджуються із практикою Верховного суду, викладеною в постанові від 02 червня 2021 року № 201/6995/17.
У зв'язку з цим, суд не вбачає правових підстав для дослідження характеру та оцінки щодо її достовірності інформації, яка на думку позивача поширина з боку відповідача.
Окрім зазначеного, сторінка у соціальній мережі фейсбук відповідача, яка за твердженням сторони позивача створена відповідачем та на якій відповідач ОСОБА_2 поширив недостовірну інформацію про позивача, експертом чи спеціалістом за спеціальністю «Дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів» не досліджувалася.
Будь-які висновки фахівця в галузі дослідження телекомунікаційних систем суду стороною позивача не надавались.
Таким чином, позивачем не було надано належних доказів, які б свідчили про розміщення оскаржуваної інформації відповідачем за певною адресою в мережі Інтернет та про її існування на час звернення до суду та/чи розгляду справи, що вказує на неможливість встановлення та перевірки наявності цієї інформації.
Зазначені обставини свідчать також про те, що стороною позивача не доведено факт розміщення оскаржуваної інформації в мережі Інтернет та факт поширення цієї інформації відповідачем ОСОБА_2
Та обставина, що відповідачем не було подано своїх заперечень проти позову також не є свідченням про визнання фактів наявності поширення спірної інформації, з огляду на викладене вище.
За правилом ч. 1 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
За цим критерієм електронні докази можна поділяти на: 1) зафіксовані учасниками судової справи власноруч (наприклад, власним електронним цифровим підписом); 2) докази, закріплені за допомогою нотаріуса; 3) зафіксовані спеціально уповноваженими особами.
Відповідно до ч.ч. 2 - 3 ст. 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Разом з тим, стороною позивача не надано суду доказів в підтвердження заявлених вимог у електронній формі.
З огляду на викладене вище, суд вважає, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених вимог в частині розповсюдження спірної інформації відповідачем.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18 вказав на те, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, кожному громадянину гарантовано право на судовий захист особистих немайнових прав, однак за умови доведення наявності порушеного права позивача відповідачами.
З наведених обставин справи вбачається, що позивач звертаючись до суду з позовом вказує на порушення його права на захист честі, гідності ділової репутації внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації, разом з тим доказів належності сторінки у «Facebook» саме відповідачу матеріали справи не містять, а наведені позивачем доводи та способи визначення відповідача не можуть бути визнані належними та допустимими, оскільки по суті є припущеннями.
З огляду на викладене вище, відсутні підстави для задоволення вимог позивача про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь і гідність позивача, та порушує право на недоторканість ділової репутації, оскільки вони не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.
За таких обставин, відсутні підстави й для задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача спростувати оспорювану інформацію.
Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю та безпідставністю.
Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, правові підстави щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат по даній справі, суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 3, 28, 32, 34, 68 Конституції України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», Законом України «Про інформацію», ст.ст. 15, 16, 201, 277, 299 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 100, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 26.08.2024 року.
Суддя О.М. Букіна