27.10.2010 року Справа № 6/94-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)
суддів: Джихур О.В., Лисенко О.М. (зміни у складі колегії суддів на підставі розпорядження від 12.10.2010р. № 1044)
при секретарі: Ковзикові В.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - Сальник М.А., довіреність № б/н від 04.01.10;
відповідача/1 -представник в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином;
відповідача/2 - Кофанова Н.В., довіреність № 880 від 26.04.10;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Славянського заводу “Тореласт”, м.Слов”янськ Донецької області
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2010 року
у справі № 6/94
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Торгової групи “Мартекс”, м.Дніпропетровськ
до В/1 -товариства з обмеженою відповідальністю “Рента”, м.Дніпропетровськ
В/2 - відкритого акціонерного товариства “Славянського заводу “Тореласт”, Донецька область, м.Слов”янськ
про стягнення 296 971,31 грн.
та за зустрічним позовом відкритого акціонерного товариства “Славянського заводу “Тореласт”, м.Слов”янськ Донецької області
до В/1 - товариства з обмеженою відповідальністю “Торгової групи “Мартекс”, м.Дніпропетровськ
В/2 - товариства з обмеженою відповідальністю “Рента”, м.Дніпропетровськ
про визнання договору недійсним
та за зустрічним позовом відкритого акціонерного товариства “Славянського заводу “Тореласт”, м.Слов”янськ Донецької області
до товариства з обмеженою відповідальністю “Торгової групи “Мартекс”, м.Дніпропетровськ
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю “Рента”, м.Дніпропетровськ
про тлумачення змісту договору
В судовому засіданні 29.09.2010р. була оголошена перерва до 13.10.2010р. (ст.77 ГПК України).
В судовому засіданні, було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2010р. (суддя Коваленко О.О.) по справі № 6/94-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Торгової групи “Мартекс” м.Дніпропетровськ (далі -ТОВ “ТГ “Мартекс”) до товариства з обмеженою відповідальністю “Рента” (далі -ТОВ “Рента” (перший відповідач)), відкритого акціонерного товариства “Славянського заводу “Тореласт” (далі -ВАТ “Славянський завод “Тореласт” (другий відповідач)) про стягнення 296 971,31 грн., та за зустрічним позовом ВАТ “Славянський завод “Тореласт” до ТОВ “ТГ “Мартекс” (перший відповідач), ТОВ “Рента” (другий відповідач) про визнання договору недійсним, та за зустрічним позовом ВАТ “Славянський завод “Тореласт” до ТОВ “ТГ “Мартекс”, за участю третьої особи -ТОВ “Рента” про тлумачення змісту договору первісний позов було задоволено частково та стягнено з відповідача-1 на користь позивача суму поруки за договором поруки № 216-ПОР/01 від 05.05.2008р. за порушення відповідачем-2 своїх зобов'язань за договором поставки № 216-ПР/73 від 25.03.2008р. в розмірі 1000,00 грн.; стягнено з відповідача-2 на користь позивача суму заборгованості за договором поставки № 216-ПР/73 від 25.03.2008р. в розмірі 277 027,32 грн., з яких сума відсотків за користування чужими грошовими коштами -227 643,80 грн., сума 3% річних -9396,32 грн., сума індексації в зв'язку з інфляцією -39987,20 грн., 2780,27 грн. витрат по держмиту, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 5000 грн. витрат на послуги адвоката; в решті позову відмовлено; в задоволенні зустрічних позовів -відмовлено.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області в частині задоволення первісного позову мотивовано фактом неналежного виконання відповідачем-2 своїх договірних зобов'язань по своєчасній оплаті поставленого позивачем товару; в частині відмови в задоволенні зустрічного позову -відсутністю правових підстав щодо визнання спірного договору поруки недійсним; щодо відмови в задоволенні другої зустрічної позовної заяви -господарський суд мотивував це відсутністю повноважень у суду щодо тлумачення окремих пунктів договору.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2010р. по цій справі (а.с.43-44, т.3) було виправлено на підставі ст.89 ГПК України описку в резолютивній частині рішення господарського суду від 22.07.2010р. по справі № 6/94-10, викладено п.3 резолютивної частини зазначеного судового рішення в іншій редакції стягнуто з відповідача-2 на користь позивача 227 643 грн. 80 коп. суму відсотків за користування товарним кредитом, 9396 грн. 32 коп. -3% річних, 39 987 грн. 30 коп. суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 2780 грн. 27 коп. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 5000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржує в апеляційному порядку відповідач-2 по справі -ВАТ “Славянський завод “Тореласт” м.Слов”янськ Донецької області, посилається на порушення господарським судом при його прийнятті норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, на невідповідність висновків, викладених в рішенні, фактичним обставинам та матеріалам справи, зокрема:
- господарським судом не надано належної правової оцінки договору та додатків до нього, специфікацій стосовно строків оплати товару; в зв'язку з чим порушено вимоги ст.530 ЦК України, оскільки строк оплати не було узгоджено сторонами, тому необґрунтованим є розрахунок індексації;
- господарським судом не надано належної оцінки угоди № 1 від 05.11.2008р. про погашення заборгованості, не оглянутий оригінал цієї угоди, спір розглянуто по факсовій ксерокопії, тоді як у скаржника така угода № 1 відсутня;
- господарським судом порушено вимоги ст.ст.836, 694, 625 ЦК України не взято до уваги, що жоден із пунктів договору не містять посилань на те, що товар поставляється на умовах товарного кредиту, а додаткова вимога позивача про стягнення 3% річних на підставі ст.625 ЦК України є необґрунтованою, оскільки розмір відсотків вже встановлено п.5.1 договору;
- п.5.1.2 додаткової угоди не відповідає вимогам ст.ст.3, 7, 13, 509 ЦК України щодо принципів справедливості, добросовісності, розумності;
- при вирішенні зустрічного позову щодо тлумачення умов договору господарським судом порушено норми матеріального права (ст.ст.213, 63 ЦК України) та процесуального права (ст.ст.12, 80 ГПК України).
Відповідач-1 в своєму клопотанні від 22.09.2010р. проти задоволення апеляційної скарги заперечувало (а.с.72, т.3), просив здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників-1.
Позивач по справі -ТОВ “Торгова група “Мартекс”, м.Дніпропетровськ -у відзиві на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилався на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам закону, матеріалам, обставинам справи (а.с.73-78, т.3).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати на підставі п.4 ч.1 ст.104 ГПК України, виходячи з наступних підстав.
25.03.2008р. між ТОВ “Торгова група “Мартекс”, м.Дніпропетровськ (“постачальник” за договором, позивач по справі) та ВАТ “Тореласт” м.Слов”янськ (“покупець” за договором, відповідач-2 по справі, скаржник) було укладено договір № 216-ПР/73, відповідно до предмету якого “постачальник” зобов'язується передати у власність “покупця”, а “покупець” зобов'язується прийняти та оплатити продукцію (товар) в кількості, асортименті, по ціні та в строки відповідно до умов договору та додаткам до нього, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно з р.2 договору кількість, асортимент та строк, умови постачання кожної партії товару узгоджується сторонами шляхом надання “покупцем” “постачальнику” по факсу відповідної заявки; прийняттям заявки до виконання є рахунок “постачальника”, виставлений “покупцю” на підставі отриманої заявки.
Розділом 5 договору сторони передбачили, що “покупець” зобов'язаний оплатити 100% вартості товару протягом 3-х банківських днів з моменту отримання відповідного розрахунку “постачальника”.
05.05.2008р. до договору № 216-ПР було укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої р.5 договору було викладено в наступній редакції -товар продається з відстрочкою платежу 7 календарних днів, якщо інше не зазначено у відповідній специфікації; у разі несвоєчасної оплати з дати виникнення простроченої заборгованості, на зазначену суму заборгованості нараховуються відсотки по ставці 0,2% за кожен день користування (а.с.21, т.1).
Докази визнання недійсності, розірвання або зміни умов договору № 216-ПР/73, додаткової угоди № 1, зокрема, п.п.5.1.1, 5.1.2, відсутні в матеріалах справи, не надавались жодною із сторін в ході розгляду справи судами обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.
До зазначеного вище договору № 216-ПР/73 було укладено 11 специфікацій (а.с.124-134, т.2), з яких по п'яти специфікаціям (а.с.129-133, т.2) встановлено строки товарного кредиту не 7, а 14 календарних днів з дати постачання.
05.05.2008р. ТОВ “Торгова група “Мартекс”, м.Дніпропетровськ (“кредитор” за договором, позивач по справі) та ТОВ “Рента” (“поручитель” за договором, відповідач-1 по справі) було укладено договір поруки № 216-ПОР/01, відповідно до предмету якого є відповідальність “поручителя” перед “кредитором” солідарно, за виконання ВАТ “Тореласт” (“боржник” за договором, відповідач-2 по справі, скаржник) зобов'язання перед кредитором по договору поставки від 25.03.2008р. № 216-ПР/73, зокрема, по зобов'язанням по оплаті за поставлену продукцію, по оплаті відсотків за користування чужими коштами по ставці 0,2% за кожен день користування відповідно до п.5.1.2 договору № 216-ПР/73, зобов2язання боржника перед кредитором по оплаті пені та штрафних санкцій.
Пунктом 3.1 р.1 договору поруки № 216-ПОР/01 сторони передбачили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань боржником згідно основного договору в сумі 1000 грн.
Згідно п.4.4.1 р.4 договору поруки у разі невиконання “боржником” своїх зобов'язань за основним договором “кредитор” має право звернутись до “поручителя” з вимогою про виконання таких зобов'язань.
Докази визнання недійсним, розірвання або зміни в встановленому законом порядку вищевказаного договору поруки відсутні в матеріалах справи, не надавались жодною із сторін в ході розгляду справи судами обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.
На виконання умов договору № 216-ПР/73 позивачем на адресу відповідача-2 було здійснено поставки товару протягом травня-липня 2008 року на загальну суму 2 283 500 грн., що підтверджується накладними, довіреностями відповідача-2 (а.с.46-89, т.1), фактами оплат в подальшому вартості поставленої продукції, що підтверджується платіжними документами, залученими в якості доказів по справі (а.с.101-152, т.2, а.с.1-3, т.3).
Як свідчать пояснення представників сторін, надані розрахунки, контррозрахунки відповідачем-2 в повному обсязі здійснено розрахунок за поставлений товар по договору № 216-ПР/73, але такі розрахунки здійснювались з порушенням строків товарного кредиту, встановленого умовами договору, додаткової угоди № 1 до нього, специфікацій (а.с.135-140, т.2).
Відповідно до частини 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частинами 1, 5 ст.694 ЦК України передбачено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Частиною 2 ст.536 ЦК України встановлено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Статтею 625 ЦК України (частиною 2) також встановлений обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За цих обставин слід визнати обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення відсотків за користування товарним кредитом, передбаченими умовами договору, в сумі 227 643 грн.80 коп., з урахуванням розрахунку позову, наданого позивачем в якості додатку до уточнення позовних вимог 22.06.2010р. (а.с.111-115, т.2, а.с.135-136, т.2).
Також слід визнати обґрунтованими вимоги позивача в частині вимог про стягнення 3% річних 9396 грн. 32 коп. (за період з 13.05.2008р. по 03.02.2009р.), суми боргу з урахуванням індексу інфляції 39 987 грн. 20 коп. (за період з 13.05.2008р. по 03.02.2009р.).
Доводи скаржника про те, що накладні від 18.07.2008р., 28.07.2008р. не є доказами, підтверджуючими факт поставки саме в межах договору, укладеного між сторонами, зазначені поставки продукції є позадоговірними, внаслідок чого сума позовних вимог, річні, відсотки за користування товарним кредитом, сума боргу з урахуванням індексу інфляції не нараховуються, не приймаються колегією суддів, як і не приймаються надані скаржником в зв'язку з цим контррозрахунок, оскільки безпосередньо в самих накладних від 28.07.2008р., 18.07.2008р. містяться посилання на договір № 216-ПР/73.
Щодо вимог до відповідача-1 про стягнення 1000 грн. за договором поруки, то ці вимоги також слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню згідно з прохальною частиною позовної заяви на підставі ст.ст.525, 526, 548, 553, ч.2 ст.554 ЦК України.
Відповідно до ст.44 ГПК України до судових витрат, зокрема, відносяться витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката.
Частиною 3 ст.48 ГПК України регламентовано, що витрати, які підлягають оплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру” та згідно з ч.5 ст.49 ГПК України такі витрати покладаються на відповідача при задоволенні позову.
Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та адвокатом Гладим О.В. (свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю № 1942 (а.с.8, т.2)) було укладено договір № 25/01/10-01 (а.с.6-7, 11, 25, т.2), предметом якого є надання правової допомоги позивачу по правовідносинам позивача з відповідачем-2. Згідно з п.2 специфікації № 2 вартість послуг адвоката становить 10% від ціни позову -29 637 грн. 13 коп. Зазначену суму послуг оплачено позивачем за платіжним дорученням № 265 від 27.04.2010р. (а.с.37, т.2).
Враховуючи надані докази, підтверджуючи оплату послуг адвоката, принципи розумності та справедливості згідно з Роз'ясненням Президії Вищого господарського суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78, листом Вищого господарського суду України від 14.12.2007р. № 01-8/973, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне обмежити витрати на послуги адвоката сумою в 5000 грн.
У відповідності до ст.60 ГПК України відповідач до початку розгляду справи по суті має право подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом, при цьому зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.
Натомість всупереч вимогам ст.60 ГПК України відповідач-2 подав по справі два зустрічних позови, що не передбачено нормами процесуального права, а господарський суд прийняв зазначені зустрічні позовні заяви до розгляду (а.с.47-51, 75, т.2, а.с.83-85, 100, т.2).
21.04.2010р. до господарського суду відповідач-2 звернувся з зустрічним позовом про визнання недійсним договору поруки від 05.05.2008р. № 216-ПОР/01 (а.с.47-51, т.2). При цьому відповідач-2 в зустрічному позові посилався: по-перше, на те, що умови оспорюваного договору суперечать одна одній, оскільки п.2.2 договору поруки сторони визначили, що “поручитель” за договором відповідає перед “кредитором” за виконання зобов'язань за основним договором в повному обсязі, а п.3.1 цього ж договору відповідальність “поручителя” обмежується лише 1000 грн.; по-друге, станом на 05.05.2008р. (день укладення оспорюваного договору поруки) не існувало будь-яких доказів узгодження істотних умов за договором поставки № 216-ПР/73 від 25.03.2008р. щодо предмету, кількості, ціни продукції, асортименту, чим оспорюваний правочин суперечить ст.ст.546, 553, 548, 638 ЦК України, ст.ст.180, 181, 189 Господарського кодексу України; по-третє, відповаівдач-2 не повідомляв боржника про наявність оспорюваного договору поруки, чим порушено вимоги ст.557 ЦК України, отже, оспорюваний правочин є фіктивним, укладеним з метою змінити територіальну підсудність справи та його слід визнати недійсним на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України.
На обґрунтування недійсності оспорюваного правочину скаржником не надано жодного доказу в розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України, які б підтверджували факт порушення його прав та законних інтересів саме укладенням оспорюваного договору щодо здійснення обов'язку оплати відповідачем-2 відсотків за товарний кредит або на користь позивача, або на користь відповідач-1 в частині 1000 грн.
У відповідності зі ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Отже, згідно з вимогами закону фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити юридичні наслідки.
Доводи скаржника про те, що лише позивач мав намір змінити територіальну підсудність шляхом укладення оспорюваного правочину не можуть бути прийняті, оскільки: по-перше, не ґрунтуються на будь-яких доказах в розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України, а, по-друге, не є додатковою підставою для визнання оспорюваного правочину фіктивним, так як відсутні докази, підтверджуючи, що відповідач-1 також мав намір на укладення договору поруки без створення певних юридичних наслідків, такі докази відсутні в матеріалах справи, не надавались жодною із сторін в ході розгляду справи судами обох інстанцій відповідно до ст..33 ГПК України.
Доводи скаржника про те, що пункти оспорюваного договору поруки суперечать один одному в частині обсягу зобов'язань, що забезпечуються порукою не приймаються, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.554 ЦК України передбачено, що “поручитель” відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, сторони за договором поруки реалізували своє право, передбачене ч.2 ст.554 ЦК України, щодо обмеження обсягу відповідальності поручителя згідно з вимогами закону.
Доводи скаржника про те, що станом на 05.05.2008р. (день укладення договору поруки) не існувало доказів узгодження всіх істотних умов договору поставки (ціна, асортимент, кількість тощо), тому основне зобов'язання за договором поставки від 25.03.2008р. № 216-ПР/73 є недійсним станом на 05.05.2008р. та в зв'язку з цим є недійсним договір поруки в силу ч.2 ст.548 ЦК України не приймаються, оскільки: по-перше, всі істотні умови, необхідні для договору поставки узгоджено сторонами в договорі № 216-ПР/73 від 25.03.2008р., а саме в п.п.2.1, 3.1-3.3, 4.1-4.2 договору, то ці пункти існували станом на 05.05.2008р. (укладення договору поруки); по-друге, будь-які докази, як вже зазначалось вище, підтверджуючи визнання договору від 25.03.2008р. № 216-ПР/73 недійсним в встановленому законом порядку, зокрема, станом на 05.05.2008р. з підстав неузгодження всіх істотних умов договору поставки відсутні в матеріалах справи, не надавались скаржником судами обох інстанцій відповідно до ст.ст.33, 35 ГПК України.
Враховуючи викладене, в задоволенні зустрічного позову про визнання договору поруки недійсним слід відмовити.
20.05.2010р. відповідач-2 звернувся до позивача з зустрічним позовом про тлумачення змісту п.5.1 договору поставки від 25.03.2008р. № 216-ПР/73 в редакції п.5.1.1 додаткової угоди № 1 від 05.05.2008р. (а.с.83-85, т.2). Зазначену зустрічну позовну заяву було прийнято господарським судом до розгляду (а.с.100, т.2). В якості норм матеріального права відповідач-2 послався на ст.ст.251, 252, 253, 213, 530 ЦК України, послався на те, що строк оплати згідно з п.5.1.1 додаткової угоди № 1 до договору № 216-ПР/73 не визначено, а тому до спірних правовідносин повинно бути застосована ч.2 ст.530 ЦК України, а зазначеним пунктом додаткової угоди не визначено строк виконання зобов'язань по оплаті поставленої продукції.
Пунктом 5.1.1 в редакції додаткової угоди № 1 (а.с.21, т.1) сторони визначили, що товар за договором продається з відстрочкою платежу на 7 календарних днів, якщо інше не зазначено у відповідній специфікації.
Згідно з ч.1 ст.694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Отже, відстрочення -це встановлення більш пізнього строку оплати товарів, ніж передбачено ч.1 ст.692 ЦК України.
Згідно з цією цивільно-правовою нормою покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, сторони у додатковій угоді № 1 дійшли згоди щодо відстрочення платежу на 7 календарних днів (або в строк визначений відповідними специфікаціями) після прийняття товару згідно з р.6 договору № 216-ПР/73 від 25.03.2008р.
Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави щодо задоволення другої зустрічної позовної заяви відповідача-2.
Оскільки ст..89 ГПК України не надається право господарському суду вносити зміни до резолютивної частини вже прийнятого судового рішення, то колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення слід скасувати, прийняв нове рішення, частково задовольнив апеляційну скаргу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Славянського заводу “Тореласт”, м.Слов”янськ Донецької області -задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2010р. по справі № 6/94-10 -скасувати.
Первісний позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Рента”, м.Дніпропетровськ на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Торгової групи “Мартекс”, м.Дніпропетровськ 1000 грн. основного боргу, 102 грн. витрат по держмиту, 8 грн. 73 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Славянського заводу “Тореласт”, м.Слов”янськ Донецької області на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Торгової групи “Мартекс”, м.Дніпропетровськ 227 643 грн. 80 коп. відсотків за користування товарним кредитом, 9396 грн. 32 коп. 3% річних, 39 987 грн. 20 коп. суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 2780 грн. 27 коп. державного мита, 235 грн. 27 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 5000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
В решті первісного позову -відмовити.
В задоволенні зустрічних позовів -відмовити.
Витрати по зустрічним позовним заявам покласти на відкрите акціонерне товариство “Славянський завод “Тореласт”, м.Слов”янськ Донецької області.
Видачу наказів згідно зі ст.ст.116-118 ГПК України доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий О.М. Виноградник
Судді О.В. Джихур
О.М.Лисенко
Дата виготовлення в повному обсязі 01.11.2010р.