28.10.2010 року Справа № 3/58
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),
суддів: Лотоцької Л.О., Євстигнеєва О.С.
при секретарі: Соловйової О.І.
за участю представників сторін, які були присутні у судовому засіданні 19.10.2010 р.:
від позивача: Чернявський І.Б. (дов. № 7-20 від 12.01.10 р.); Шинкарьов О.О. (дов. №1244-7 від 20.07.10 р.);
від відповідача: Санжара І.М. (дов. № 01-01/1069 від 31.05.10 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України в особі Кіровоградської філії м. Кіровоград на рішення господарського суду Кіровоградської області від 06.09.2010 р. у справі № 3/58
за позовом Обласного комунального підприємства “Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації” м. Кіровоград
до Державного підприємства “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України в особі Кіровоградської філії м. Кіровоград
про визнання недійсним п.п. 3.2.2; 5.1; 7.4; 7.6 договору від 31.12.09 р. № 01-40/03.
Рішенням господарського суду Кіровоградської обл. від 06.09.2010 р. у справі № 3/58, яке підписано 10.09.2010 р. і оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України (суддя Болгар Н.В.), задоволено позов Обласного комунального підприємства “Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації” м. Кіровоград до Державного підприємства “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України в особі Кіровоградської філії м. Кіровоград про визнання недійсним п.п. 3.2.2; 5.1; 7.4; 7.6 договору від 31.12.09 р. № 01-40/03 “Про організацію доступу до користування автоматизованою електронною системою “Реєстр прав власності на нерухоме майно”, який укладений між сторонами у справі.
Відповідач не погодився з вказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення по даній справі та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме ч. 4 ст. 22 ГПК України.
Змінюючи підставу позову, позивач одночасно змінив предмет і підставу позову, що не допускається.
Відповідач зазначає також, що при залученні до розгляду заяви про зміну підстави позову, суд не надав оцінки доводам, викладеним в зазначеній заяві, а саме -посилання позивача на приписи норм Закону України “ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” в редакції № 1878-УІ від 11.02.2010 р. (чинна з 16.03.2010 р.), як на одну з підстав визнання недійсності пунктів 3.2.2; 5.1; 7.4; 7.6 договору, тобто в редакції, яка не була чинною на момент вчинення правочину між позивачем та відповідачем.
Особа, яка подала апеляційну скаргу вважає, що застосування позивачем і судом редакції Закону, що не була чинною на момент укладання договору, грубо порушує ч.1 ст. 58 Конституції України, в якій закріплено принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Скаржник в апеляційній скарзі звертає увагу на порушення судом при прийнятті рішення приписів ст. 84 ГПК України, а саме те, що судом не відображено подані в процесі сторонами клопотання, в тому числі і подану позивачем заяву про зміну підстави позову. Відсутність в рішенні суду відомостей про заявлену позивачем заяву про зміну підстави позову, подання якої означає зміну істотних складових позову, є порушенням вимог статей 4-2, 4-3 абз. 1 ст. 22 ГПК України.
Відповідач вказує в апеляційній скарзі, що місцевий суд, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не надав оцінку наданих ним письмових доказів і пояснень щодо помилковості доводів позивача, викладених в позовній заяві, заяві про зміну підстави позову та пояснень позивача.
Також відповідач вважає, що судом першої інстанції при дослідженні публічності договору невірно застосовано положення ст. 633 ЦК України, що суд, не дослідивши доводів відповідача з приводу відсутності в п.2 ст. 633 ЦК України визначення поняття “споживач”, дійшов помилкового висновку, що в розумінні цієї норми ЦК України споживачем має бути фізична особа, посилаючись при цьому виключно на визначення, що містить Закон України “Про захист прав споживачів”, оскільки законодавством не ототожнено такі поняття в розумінні ст. 2 та ст. 55 Господарського кодексу України.
Судом не враховано припис ст. 2 зазначеного Закону, яким встановлено, що законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення, яке оскаржується, залишити без змін, так як вважає апеляційну скаргу необґрунтованою.
Позивач вважає, що посилання скаржника на те, що застосування позивачем Закону в редакції, яка не була чинною на момент вчинення правочину між сторонами у справі, не вплинуло на загальну правову оцінку доказам сторін при вирішенні справи по суті, правильність судового висновку щодо вирішення спору та прийняття судом правомірного рішення.
Позивач вважає, що рішення господарського суду Кіровоградської обл. по даній справі винесено з дотриманням вимог статей 84, 86 ГПК України.
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 28.10.2010 р. до 15 год.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що між Державним підприємством “Інформаційний центр Міністерства юстиції України” (надалі -підприємство) та обласним комунальним підприємством “Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації” (надалі - БТІ) укладено договір № 01-40/03 від 31.12.2009 р. про організацію доступу до користування автоматизованою електронною системою “Реєстр прав власності на нерухоме майно”.
Предметом цього договору є:
1.Надання для БТІ Підприємством інформаційно-технічних послуг з організації та забезпечення доступу до автоматизованої електронної системи “Реєстр прав власності на нерухоме майно” (надалі -Реєстр) шляхом встановлення на комп'ютери БТІ клієнтської частини автоматизованої електронної системи “Реєстр прав власності на нерухоме майно” (надалі -АРМ) з метою:
- реєстрації прав власності на нерухоме майно;
- видачі витягів та виготовлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно;
- надання інших послуг з Реєстру для заявників фізичних осіб та юридичних осіб (резидентів та нерезидентів), а також осіб, які представляють їх інтереси.
2. Технічне обслуговування автоматизованого робочого місця (у тому числі виконання робіт, пов'язаних з поновленням роботи Реєстру, установлення програмного забезпечення Реєстру на додатковий комп'ютер та ін.).
3. З метою створення умов для виконання Сторонами договірних зобов”язань, Підприємство здійснює організаційні заходи щодо надання працівникам БТІ електронного цифрового підпису для роботи з Реєстром в кількості, що відповідає кількості працівників БТІ, зазначених у письмовій заявці, що подається керівником БТІ за формою, встановленою у Додатку 2 до Договору. Для цього кожному працівнику БТІ, згідно письмової заявки, надається один особистий ключ електронного цифрового підпису та посилений сертифікат відкритого ключа, строк чинності якого складає два роки.
Договір набув чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2010 р.
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсними пунктів 3.2.2; 5.1; 7.4 та 7.6 договору.
Як на підставу визнання вказаних пунктів договору недійсними БТІ посилається на ч.1 ст. 203; ч.1 ст. 215; ст. 217; ч.1 ст. 236 ЦК України, згідно яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу; недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини; нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
За результатами вирішення спору господарський суд прийшов до висновку про доведеність вимог ОКП "Кіровоградське об'єднане бюро технічної інвентаризації".
Пунктом 3.2.2 договору передбачено право підприємства обмежувати та припиняти доступ БТІ до користування розділами реєстру у межах певних адміністративно-територіальних одиниць (населених пунктів) у випадку некоректної роботи працівника БТІ з реєстром; на підставі відповідних рішень судів та наявності інших підстав.
Визнаючи недійсним пункт 3.2.2 договору, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, приписи Тимчасового положення та Закону в редакції від 15.12.2009 р., що діяла на момент укладання правочину, суд помилково дійшов висновку про невідповідність даного пункту договору та нормам чинного законодавства з таких підстав.
Обґрунтовуючи невідповідність пункту договору нормам Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, суд керувався редакцією Закону, яка набрала чинності з 16.03.2010 р., чим порушив ч.1 ст. 58 Конституції України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
При визнанні недійсним п.3.2.2 договору суд не врахував Закон України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”, зокрема, в частині визначення понять щодо обмеження та припинення доступу -ст. 1 та ст. 4 цього Закону. Пункт 3.2.2 договору в частині “обмеження та припинення доступу БТІ” цілком узгоджений з покладеними повноваженнями щодо здійснення програмно-інформаційного забезпечення Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Колегія суддів погоджується з доводами скаржника, вказаними в апеляційній скарзі, що при винесенні рішення судом не вірно застосовано п.3,4 ст. 13 та ч. 4 ст. 27 Закону щодо пріоритету запису, в разі допущення помилки, та ототожнення даних пунктів з відповідальністю реєстраторів -працівників БТІ і тим самим відсутності правових підстав для обмеження чи припинення доступу до Реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі рішення суду.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що п.3.2.2 узгоджується з нормами діючого законодавства.
П.5.1 договору передбачено, що у разі порушення працівниками БТІ Порядку користування Реєстром, встановленого нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, наказами, інструкціями Підприємства, іншими нормативно-правовими актами, або обов'язків за цим договором, підприємство має право призупинити надання послуг БТІ як в повному обсязі так і частково, про що підприємство повідомляє БТІ в письмовій формі не менш ніж за 10 (десять) календарних днів.
Вказаний пункт суд першої інстанції визнав недійсним, посилаючись на наступне.
Державну реєстрацію здійснюють державні реєстратори і відповідальність таких осіб передбачена законом.
ДП "Інформаційний центр", як адміністратор Реєстру прав власності на нерухоме майно, не наділено законом правом призупиняти ті дії, обов'язковість вчинення яких покладено на нього Тимчасовим положенням, та послуг, які визначені як "Предмет Договору" у р. 1 Договору.
Відповідачем не викладено і не доведено того, який порядок користування працівниками БТІ Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлений, а також не зазначено особу, якою встановлюється факт порушення такого Порядку працівниками БТІ
Не ґрунтується на нормах законодавства й умова про обов'язковість наказів і інструкцій ДП "Інформаційний центр".
Передбачаючи право ДП "Інформаційний центр" призупинити надання послуг ОКП "Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації, умови договору не містять визначення строку, на який надання послуг призупиняється. Крім того, право призупиняти надання послуг у випадку порушення працівниками БТІ порядку користування реєстром, не ґрунтується на нормах, якими регулюється діяльність адміністратора Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України.
Сторонами Договору не є працівники БТІ, і він не регулює порядку користування Реєстром працівниками БТІ. Договір, при наявності у ньому розділу про відповідальність сторін, має містити саме редакцію про відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору його сторонами.
Призупинення надання послуг передбачених Договором, в тому числі й при умові попередження у письмовій формі про це іншу сторону, є не відповідальністю, а фактично є відмовою від виконання зобов'язань.
Пункти 1.8. та 1.10 Тимчасового Положення, на які посилається відповідач у запереченнях, не наділяє його правом призупиняти надання послуг БТІ, зокрема, й у випадку порушення працівниками БТІ порядку користування Реєстром.
Колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду і вважає, що суд першої інстанції неправомірно визнав недійсним пункт 5.1 договору і погоджується з доводами скаржника відносно того, що судом не повно досліджено положення норм матеріального права, зокрема не взято до уваги положення Спільного наказу Міністерства юстиції України, Державного комітету України по земельним ресурсам та Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 26.02.2003 № 15/5/44/39 “Про затвердження спільних заходів щодо здійснення реєстрації прав на нерухоме майно", зареєстрованого в Мін”юсті за № 171/7492, прийнятого з метою вдосконалення роботи бюро технічної інвентаризації у сфері реєстрації прав власності на нерухоме майно та здійснення технічної інвентаризації. Зазначеним наказом було встановлено, що бюро технічної інвентаризації у питаннях проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно керуються:
• Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5 (із змінами та доповненнями), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445;
• наказом Міністерства юстиції України від 20 вересня 20002 р. № 84/5 "Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 вересня 2002 р. за № 773/7061;
• наказом Міністерства юстиції України від 20 вересня 2002 р. № 85/5 "Про затвердження Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності про витрачання бланків для видачі витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та свідоцтв про право власності", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 вересня 2002 р. за № 774/7062;
•іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Крім того, відповідно до цього ж наказу бюро технічної інвентаризації повинні визначити особу, відповідальну за замовлення та звітність про витрачання спеціальних бланків; визначити відповідальних осіб для роботи з Реєстром прав, яки мають пройти навчання в державному підприємстві "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та його регіональних відділеннях; інформацію про призначених осіб надати до державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України у тижневий термін.
Також судом не взято до уваги положення Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 N 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.01.2003 за № 67/7388 (далі - Порядок ведення Реєстру прав), яке було затверджене з метою забезпечення належної діяльності бюро технічної інвентаризації з питань реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Пунктом 3.1.1. Порядку ведення Реєстру прав регулює та встановлює певний порядок дій реєстратора БТІ при внесенні даних до Реєстру прав. Порушення та недотримання цих правил і є порушенням працівником БТІ нормативно-правових актів, які регулюють порядок ведення Реєстру прав, що як наслідок може призвести до некоректного функціонування Реєстру прав з огляду на те, що наявність подвійних записів у Реєстрі прав чи інша некоректна інформація про права власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб є суттєвим порушенням прав власників та може призвести до порушення їх прав.
Відповідно до п. 3.1.1 Порядку ведення Реєстру прав реєстратори БТІ повинні чітко дотримуватися відповідних положень Порядку ведення Реєстру прав та зобов'язані здійснювати пошук інформації в Реєстрі прав, перед реєстрацією об'єкта (щоб упевнитись у відсутності запису про реєстрацію даного об'єкта); перед реєстрацією права власності (щоб упевнитись, що об'єкт нерухомого майна вже зареєстрований); перед виконанням операції виправлення (редагування) (у разі скасування запису в Реєстрі прав) та в інших випадках. Відповідно до п. 4.7. Порядку ведення Реєстру прав при виявленні помилок у записі реєстратор зобов'язаний внести зміни до запису або скасувати помилково зроблений запис.
Крім того судом неповно досліджено приписи Тимчасового положення, зокрема, не взято до уваги п. 1.12, відповідно до якого рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації прав приймає реєстратор прав власності на нерухоме майно (далі - реєстратор), що є працівником БТІ, який безпосередньо здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно. Реєстраторами можуть бути призначені особи з вищою юридичною освітою.
Відповідно до п. 1.1.1 предметом укладеного Договору є надання БТІ інформаційно-технічних послуг з організації та забезпечення доступу до Реєстру прав з метою, зокрема, реєстрації прав власності на нерухоме майно. В свою чергу реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.
Реєстр прав власності на нерухоме майно це єдина комп'ютерна база даних, яка забезпечує зберігання інформації про права власності на нерухоме майно, її видання та захист від несанкціонованого доступу.
Враховуючи, що відповідача визначено адміністратором Реєстру прав, що здійснює створення Реєстру прав, забезпечує його функціонування, відповідає за збереження даних та захист від несанкціонованого доступу до Реєстру прав, має повний прямий доступ до структури єдиної комп'ютерної бази даних і відповідає за збереження даних у Реєстрі прав, захист даних від руйнування, останній вживає в межах своїх повноважень всіх заходів, направлених на виконання покладених на нього, як адміністратора Реєстру прав, задач.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що положення п.5.1. повністю узгоджуються із положеннями спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють діяльність Реєстру прав, відповідно до яких відповідачем, як адміністратором Реєстру прав, вживаються заходи щодо забезпечення належного функціонування зазначеного Реєстру; спрямовані на забезпечення зберігання інформації про права власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, а суд хибно дійшов висновку щодо встановлення відповідальності Реєстраторів-працівників БТІ, в частині відсутності законних підстав обов'язкового дотримання позивачем порядку користування працівниками БТІ Реєстру прав та наказів і інструкцій відповідача.
Крім того, судом не було встановлено відповідності положень даного пункту приписам Закону про захист інформації.
Судом першої інстанції визнано недійсним пункт 7.4 договору, яким встановлено, що договір може бути розірвано в односторонньому порядку підприємством у разі невиконання або неналежного виконання БТІ умов цього договору.
Визнаючи зазначений пункт недійсним суд зробив висновок, що така умова договору не ґрунтується на нормах закону, що Цивільним кодексом України не передбачено одностороннє розірвання договору.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, так як, згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, законодавством України не заборонено встановлювати в договорі порядок розірвання договору. Вказаний пункт також цілком узгоджується з нормами чинного законодавства, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.
Пунктом 7.6 договору сторони встановили, що договір вважається припиненим (без додаткового узгодження між Сторонами) у випадку втрати БТІ права на реєстрацію прав власності на нерухоме майно у межах населених пунктів, які входили в його зону обслуговування, зокрема на підставі рішення суду.
Господарський суд визнав недійсним пункт 7.6 договору у зв'язку з тим, що, на його думку, цей пункт договору не узгоджується із нормами законодавства України; що оспорюваний пункт договору порушує права і інтереси позивача та має наслідком порушення прав споживачів послуг останнього у сфері державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як вказаний пункт договору відповідає вимогам закону, узгоджується з приписами ст. 598 ЦК України, в якій вказано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для визнання п.7.6 договору недійсним.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що слід задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасувати як таке, що винесено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи і винесено з порушенням норм матеріального права, а саме статей 203, 215, 217, 236, 598, 627, 651 ЦК України, ч. 1 ст. 58 Конституції України.
Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права призвело до прийняття неправильного рішення, що згідно ст. 104 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України в особі Кіровоградської філії м. Кіровоград задовольнити.
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 06.09.2010 р. у справі № 3/58 скасувати.
Прийняти нове рішення.
В позові відмовити.
Стягнути з Обласного комунального підприємства “Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації” м. Кіровоград на користь Державного підприємства “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України в особі Кіровоградської філії м. Кіровоград 42 грн. 50 коп. витрати по сплаті державного мита, сплаченого при поданні апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Кіровоградської обл. видати наказ, відповідно до вимог статей 116-117 ГПК України.
Головуючий Р.М. Бахмат
Судді: Л.О. Лотоцька
О.С. Євстигнєєв
Постанова виготовлена в повному обсязі 28.10.2010 р.
З оригіналом згідно:
Пом. судді І.Г.Логвиненко