23 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 758/5321/23
провадження № 61-11251ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Байєр» на ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Байєр» про визнання фактів мобінгу та стягнення моральної шкоди, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Байєр» про ухвалення додаткового рішення,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Байєр» (далі - ТОВ «Байєр») про визнання фактів мобінгу та стягнення моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що за період з 2015 року до 2021 року ОСОБА_1 змінив декілька посад та 01 вересня 2021 року був переведений на посаду менеджера з маркетингу у напрямку маркетингу дерматологічної та гастроентерологічної групи препаратів підрозділу безрецептурних препаратів (наказ № HR 146-4/21).
Підставою звернення позивача до суду з даним позовом стало те, що:
- відповідач порушив таємницю приватного листування позивача, оскільки групою осіб для особистого спілкування було створено у мобільному додатку Viber закриту групу. На думку позивача, статус «закрита» група свідчить про те, що кількість осіб, які допускаються до спілкування у групі, є обмеженою; працівники ТОВ «Байєр» незаконно отримали доступ до приватного листування фізичних осіб (частина яких є працівниками відповідача) на особисті теми; зазначена група не стосувалась жодних робочих питань відповідача;
- відповідач використовував отриману інформацію для вчинення психологічного тиску на позивача та вимагав звільнитись;
- відповідач відсторонив позивача від роботи на 4 місяці шляхом блокування електронної перепустки для допуску до приміщення;
- відповідач необ'єктивно оцінив позивача за 2022 рік та позбавив щорічної премії;
- відповідач не підвищив позивачеві заробітну плату у 2023 році.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив суд:
- встановити факти мобінгу ТОВ «Байєр» стосовно ОСОБА_1 ;
- стягнути з ТОВ «Байєр» на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 350 000 грн.
Подільський районний суд міста Києва рішенням від 19 жовтня 2023 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 22 травня 2024 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2023 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що звернення відповідача до позивача із пропозицією припинити трудові відносини відбулося не з метою мобінгу (цькування), а було зумовлено порушенням позивачем формалізованих правил відповідача. За недоведеності фактів мобінгу (цькування) з боку відповідача та відсутності належних підтверджень моральної шкоди, підстави для відшкодування моральної шкоди також відсутні.
У травні 2024 року ТОВ «Байєр» звернулося до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що пов'язана з представництвом його прав та інтересів у Київському апеляційному суді у справі № 758/5321/23. У заяві висловлено прохання щодо приєднання до матеріалів справи доказів понесення ТОВ «Байєр» судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 475 898,40 грн.
Київський апеляційний суд ухвалою від 19 червня 2024 року у задоволенні заяви ТОВ «Байєр» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції відмовив.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не подав попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат на надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, а також зміст поданої відповідачем заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі. Тому заява про ухвалення додаткового рішення не підлягає задоволенню.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2024 року, ТОВ «Байєр» просить скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат за змістом процесуального закону не підлягає зазначенню у відзиві на апеляційну скаргу.
Процесуальний закон не вимагає наведення обґрунтувань поважності причин неподання доказів витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів у справі. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини.
Суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду в постановах від 10 січня 2024 року у справі
№ 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23), оскільки обставини в наведених справах відмінні від обставин цієї справи.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) та постанові Верховного Суду від 24 липня
2024 року у справі № 917/1732/22.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
У ЦПК України визначено види судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що в разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу;
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з
(2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги,
та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження
№ 12-43гс22) стосовно застосування норм ГПК України.
ЦПК та ГПК, КАС України передбачено однакові процесуальні гарантії для сторони щодо відшкодування витрат за правничу допомогу, тому наведена постанова застосовна до спірних правовідносин.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Верховний Суд у постанові від 26 липня 2023 року в справі № 160/16902/20 (адміністративне провадження № К/9901/24445/21) зазначив, що «за загальним правилом, питання про стягнення витрат на правову допомогу має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами)».
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 07 липня
2023 року у справі № 340/2823/21 (провадження № К/990/16360/22) зауважила, що «вказівка на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи».
Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).
У постанові від 20 березня 2024 року у справі № 600/752/22-а (адміністративне провадження № К/990/32725/23) Верховний Суд зазначив, що «ініціювати питання про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення».
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Важливою складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) в Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність у державі, яка керується верховенством права, зокрема передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).
Призначення цього принципу в сфері відносин між людиною і публічною владою - забезпечити юридичну безпеку особи, підтримати стабільність правовідносин між людиною й державою, гарантувати певність її юридичного становища, передбачуваність правових наслідків своєї поведінки, охорону та захист правомірних очікувань і, зрештою, її довіру до держави.
Отже, з урахуванням принципу правової визначеності, заявою про розподіл витрат на правову допомогу в розумінні частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України є усне чи письмове клопотання сторони до закінчення судових дебатів у справі про розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу з доказами на їх підтвердження або із заявою про намір подати докази на підтвердження цих витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Протилежне тлумачення розуміння частини восьмої статті 141 та
частини першої статті 246 ЦПК України суперечить принципу правової визначеності та посягає на гарантоване державою верховенство права.
Вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, суд повинен враховувати, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі
№ 922/1964/21(провадження № 12-14гс22)).
Апеляційний суд установив, що 15 грудня 2023 року ТОВ «Байєр» подало до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що при перегляді цієї справи апеляційним судом ТОВ «Байєр» до надання професійної правничої допомоги залучено Адвокатське об'єднання «Саєнко Харенко»
(далі - АО «Саєнко Харенко»). Посилаючись на положення підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382, статті 133 ЦПК України заявник повідомив про свій намір відшкодувати витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, докази чого будуть надані апеляційному суду.
Разом із тим, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач не подав попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат на надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції.
13 березня 2024 року ТОВ «Байєр» через систему «Електронний суд» сформувало заяву до Київського апеляційного суду, в якій повідомило апеляційний суд про те, що докази на підтвердження розміру судових витрат відповідача у зв'язку із розглядом цієї справи, будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
22 травня 2024 року у судовому засіданні ОСОБА_1 , перед судовими дебатами відповідача, подав аналогічну заяву про те, що докази понесених ТОВ «Байєр» витрат на професійну правничу допомогу будуть подані до апеляційного суду протягом п'яти днів після ухвалення апеляційним судом рішення у справі.
Суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 січня 2024 року у справі
№ 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23), де зазначено, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходив з того, що процесуальні норми визначають, що у разі наявності намірів у сторони отримати відшкодування понесених нею судових витрат, така сторона зобов'язана подати такі докази до закінчення судових дебатів у справі. Якщо своєчасній подачі зазначених доказів перешкоджають поважні причини, сторона повинна повідомити суд про такі причини, обґрунтувати їх поважність та неможливість подати докази у визначений процесуальний строк, а також, до закінчення судових дебатів, зробити заяву про зобов'язання подати докази про понесення судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Також суд зазначив, що договір про надання професійної правничої допомоги від 04 грудня 2023 року № 001-0702/23 та додаткова угода № 1 до договору від 04 грудня 2023 року № 001-0702/23, так само як і рахунок-фактура
від 09 січня 2024 року № 01-034-0702/24, акт приймання-передачі правової допомоги від 26 лютого 2024 року та інформаційне повідомлення про зарахування коштів від 12 березня 2024 року № 115059, перебували у розпорядженні відповідача задовго до судових дебатів, проведених апеляційним судом 22 травня 2024 року, однак не були подані у строки, визначені правилами частини восьмої статті 141 та частини першої
статті 246 ЦПК України.
Заперечуючи проти заяви про ухвалення додаткового рішення, ОСОБА_1 зазначав, що адвокат Противень С. Л. до матеріалів справи не додав документів, які підтверджують повноваження на представництво інтересів ТОВ «Байєр». Крім того, відповідач та АО «Саєнко Харенко» не визначили суму винагороди (гонорару) за договором про надання правової допомоги. Так, відповідно до пункту 4.1. договору, надання професійної правничої допомоги за цим договором здійснюється об'єднанням за винагороду (гонорар), розмір якої буде визначено окремою угодою. Так, додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги № 001-0702/23 датована 04 грудня 2023 року, однак АО «Саєнко Харенко» підписали її лише 13 грудня 2023 року, а відповідач - 15 грудня 2023 року. Таким чином, додаткова угода вважається укладеною 15 грудня 2023 року. Разом з цим, сам договір про надання правової допомоги № 001-0702/23, хоча і датований 04 грудня 2023 року, однак підписаний АО «Саєнко Харенко» 12 грудня 2023 року, а відповідачем - 18 грудня 2023 року. Тобто, сам договір між сторонами укладений 18 грудня 2023 року. Відповідач не надав суду окремої угоди про визначення розміру гонорару, укладену після 18 грудня 2023 року. ОСОБА_1 також вказував, що відповідач не надав докази на підтвердження того, що кошти, сплачені відповідачем АО «Саєнко Харенко» мають відношення до договору
від 18 грудня 2023 року № 001-0702/23. Крім того, позивач вважав, що відповідач зловживає процесуальними правами, свідомо заявляючи надмірну суму витрат за юридичні послуги.
Апеляційний суд зазначив, що ТОВ «Байєр» не обґрунтовувало поважності причин, які перешкодили йому подати докази щодо витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів.
Оскільки заява ТОВ «Байєр» від 27 травня 2024 року про ухвалення додаткового рішення не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову ухвалити додаткове рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду в постанові від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23), оскільки обставини в наведених справах відмінні від обставин цієї справи, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам касаційного суду, на які містяться вказівки у касаційній скарзі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) вирішувалось питання, чи може суд відшкодовувати судові витрати на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат.
Посилання в касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі
№ 917/1732/22, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.
У постанові від 24 липня 2024 року у справі № 917/1732/22 Верховний Суд зазначив, що, ухвалюючи додаткове рішення, суд, ураховуючи предмет та підстави позовних вимог у даній справі, виходячи з характеру спірних правовідносин, беручи до уваги виконаний у даній справі адвокатом
Бідюк Я. В. обсяг робіт, дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу в сумі 20 000 грн є обґрунтованим порівняно зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг. При цьому, позивач не довів на підставі частини шостої статті 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката Бондур Л. В.
Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі
№ 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) та постанові Верховного Суду, оскільки висновки у цих справах, і у справі, що переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат за змістом процесуального закону не підлягає зазначенню у відзиві на апеляційну скаргу, є безпідставними з огляду на таке.
Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення процесуального закону попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Отже, норми процесуального закону надають суду право у разі невиконання стороною обов'язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.
Подібний висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 17 серпня
2022 року у справі № 461/2102/20 (провадження № 61-18794св21).
У постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) Велика Палата Верховного Суду також виклала висновок щодо застосування положень частини другої статті 124 ГПК України, які є тотожними за змістом частині другій статті 134 ЦПК України, та вказала, що «з огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи, Велика Палата Верховного Суду відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат».
З огляду на викладене вище, інші доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При вирішенні цієї справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, правильно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви,
з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Байєр» на ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Байєр» про визнання фактів мобінгу та стягнення моральної шкоди, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Байєр» про ухвалення додаткового рішення.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк