20 серпня 2024 року Справа № 480/2687/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Соп'яненко О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадженя в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2687/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою, і просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень-березень 2024 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області донараховати та виплатити ОСОБА_1 за період з січня по березень 2024 року суддівську винагороду, відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області донараховати та виплатити позивачу за період з січня по березень включно 2024 року суддівську винагороду, а також доплату за зайняття адміністративної посади відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач працює на посаді судді Путивльського районного суду Сумської області. У січні 2024 року ТУ ДСА України в Сумській області здійснило нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, виходячи із прожиткового мінімуму в розмірі 2102 гривні, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 гривень, що на думку позивача, суперечить вимогам статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом для захисту своїх прав, оскільки винагорода судді є однією із складових гарантій незалежності судді і на виконання приписів статті 130 Конституції України її розмір регулюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, відповідач не мав правових підстав для нарахування і виплати суддівської винагороди у період з 01.01.2024 по 31.03.2024 використовуючи у розрахунку не передбачену законом про судоустрій величину "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" в розмірі 2 102, 00 грн.
Ухвалою суду від 30.04.2024 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с.23-28), у якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити та зазначає, що відповідно до ст.149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Тобто ТУ ДСА України в Сумській області здійснює всі нарахування і виплати лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.
До того ж причиною обрання саме такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є не самовільні дії, а пряма вказівка Закону.
Відповідач зауважив, що Закон, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 01 січня 2024 року у розмірі 2102 гривні є чинним, неконституційним не визнаний та не скасований, а тому підлягає виконанню.
За таких обставин ТУ ДСА України в Сумській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності, встановив такі обставини.
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 23 лютого 2000 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Путивльського районного суду Сумської області строком на п'ять років. (а.с.8)
Постановою Верховної Ради України №2582-ІV від 19 травня 2005 року позивача обрано безстроково на посаду судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області. (а.с.11-12)
Наказом голови Глухівського міськрайонного суду Сумської області № 11 ОС від 30 травня 2005 року визначено вважати позивача приступившим до виконання обов'язків судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області з 30.05.2005. (а.с.13)
Наказом голови Глухівського міськрайонного суду Сумської області №10ос від 07 листопада 2018 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу.
Наказом в.о. голови Глухівського міськрайонного суду Сумської області №1 ос від 18 квітня 2022 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60% посадового окладу. (а.с.14)
Як вбачається з рішення зборів суддів Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 28.04.2023 № 2ОС, суддю ОСОБА_1 обрано на посаду голови Глухівського міськрайонного суду Сумської області строком на три роки з 28 квітня 2023 року по 27 квітня 2026 року. (а.с.15)
В подальшому, за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року суддівську винагороду позивача обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно із ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (ч. 2 ст. 4).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" визначено, що з 1 січня 2024 року встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 гривні.
Разом з тим, вказаною нормою передбачено величину у розмірі 2102 гривні під назвою "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня".
З матеріалів справи вбачається, що у період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року посадовий оклад позивача обчислено, виходячи з приписів ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Варто зауважити, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Суд звертає увагу відповідачів, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Згідно із ст. 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд наголошує, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".
При цьому, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Також зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який ставиться питання у позовній заяві, не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного 2024 року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
Таким чином, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що обмеження виплати позивачу в період з січня 2024 року по 31 березня 2024 року суддівської винагороди (шляхом обчислення її розміру, виходячи з 01 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі саме 2102 грн.) здійснено відповідачем протиправно.
Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 по справі № 360/503/21.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 380/25627/21, відповідно до якої заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня, на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн. 00 коп.) на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" було неправомірним.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 31.03.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2024 року у розмірі 2102,00 грн. та зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 31.03.2024 у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача донараховати та виплатити позивачу за період з січня по березень включно 2024 року суддівську винагороду, відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів, суд зазначає, що така вимога редакційно заявлена двічі, окрім пункту про "а також доплату за зайняття адміністративної посади", фактично ці вимоги одна одну дублюють (повторюють), оскільки відповідно до вимог п.2 ч.2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода складається в тому числі і з "перебування на адміністративній посаді в суді", а тому суд вважає недоцільним зазначати двічі дублюючі вимоги.
З приводу пункту "з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів" суд зауважує, що це є обов'язком відповідача, як податкового агента, і для цього додатково рішення суду не потрібно.
Суд також зазначає, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
У цій справі судом не вирішувалися вимоги про присудження виплати (стягнення з відповідача на користь позивача) сум суддівської винагороди та не визначався розмір такого стягнення, тому підстави для допущення рішення суду до негайного виконання відсутні.
Рішення суду в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу суддівську винагороду не може бути допущено до негайного виконання, оскільки це зобов'язання відповідача є похідним від виконання ним рішення суду про здійснення нарахування суддівської винагороди.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання ГУ ПФУ у Сумській області подати звіт про його виконання у встановлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Разом тим, досліджуючи зміст наведеного клопотання суд наголошує, що позивачем не надано до суду доказів можливого ухилення відповідачем від виконання рішення суду.
Крім того, суд зазначає, що чинним законодавством передбачено відповідальність за невиконання судового рішення, а тому, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, а тому клопотання про встановлення судового контролю по справі не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнена від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у цій справі щодо судового збору не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01.01.2024 по 31.03.2024, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (вул. Українських Перемог, буд. 4, м. Суми, 40002, код ЄДРПОУ 26270240) донараховати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2024 по 31.03.2024 суддівську винагороду, а також доплату за зайняття адміністративної посади відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Соп'яненко