Справа № 642/7148/21 Номер провадження 22-ц/814/2001/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
19 серпня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
представник позивача - адвокат Линник І.М.
відповідач ОСОБА_2
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 січня 2024 року, ухвалене суддею Яковенко Н.Л., повний текст рішення складено - 26 січня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа: Харківська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
22 жовтня 2022 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, в якому просили суд: - визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - встановити порядок виконання рішення суду, за яким рішення Ленінського районного суду м. Харкова є підставою для зняття ОСОБА_6 з реєстраційного обліку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ; - вирішити питання розподілу судових витрат.
Позовна заява мотивована тим, що житлове приміщення у квартирі АДРЕСА_2 , відповідно до ордеру №607 від 12.10.1984 було надано ОСОБА_7 на склад сім'ї: ОСОБА_8 (чоловік), ОСОБА_9 (донька), ОСОБА_10 (син), ОСОБА_11 (мати). Вказували, що на теперішній час у квартирі зареєстровано п'ять осіб, це позивачі та відповідач ОСОБА_6 , яка з 2007 року у квартирі не мешкає, її речі відсутні, участі в утриманні житла не приймає.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 22.10.2021 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 23.11.2021 о 12-00 год. (а.с. 49).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 10.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду на 15.03.2022 о 9-00 год. (а.с. 63).
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 14 березня 2022 року №7/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ окремих судів Донецької, Запорізької та Харківської областей.
Відповідно до даного розпорядження, справи, які перебували у провадженні Ленінського районного суду м. Харкова та Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, підсудні Київському районному суду м. Полтави.
10.05.2023 справа № 642/7148/21 надійшла на розгляд до Київського районного суду м. Полтави (а.с. 66).
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 15.05.2023 справу прийнято до провадження судді Яковенко Н.Л., призначено судове засідання на 10-30 год. 02.10.2023, залучено до участі у справі в якості третьої особи на сторона позивача без самостійних вимог на предмет спору Харківську міську раду (а.с. 67).
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 24.11.2023 провадження в цивільній справі №642/7148/21 в частині позовних вимог ОСОБА_10 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , закрито у зв'язку зі смертю ОСОБА_10 .
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 січня 2024 (з урахуванням ухвали суду від 17.05.2024 про виправлення описки у даті ухвалення рішення) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , третя особа: Харківська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачами не заперечується, що відповідач ОСОБА_6 у встановленому законом порядку набула право користування жилим приміщенням у спірній квартирі як член сім'ї наймача. Матеріали справи не містять даних про те, що будь-хто з позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є наймачами житлового приміщення в квартирі, чи вимагали укладення з ними відповідного договору у встановленому законом порядку у зв'язку зі смертю наймача ОСОБА_7 . Відтак, відсутні підстави вважати, що наявність реєстрації відповідача в спірному житловому приміщенні порушує їх права як наймачів жилого приміщення. Виходячи з недоведеності позивачами факту відсутності ОСОБА_6 у спірній квартирі понад шість місяців саме без поважних причин, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання відповідача такою, що в силу положень статей 71, 72 ЖК України втратила право користування спірним житлом.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неповного дослідження судом першої інстанції доказів, неправильного встановлення обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач зареєстрована у спірній квартирі з 2000, але з 2007 в ній не проживає, її особистих речей у квартирі немає. Відповідач ніколи взагалі не приймала участі в утриманні житла, не сплатила жодної квитанції, жодного платежу по утриманню житла, не брала участь у ремонтних роботах, не вчиняла будь яких інших дій, направлених на утримання житла. Між позивачами та особисто відповідачем не було ніяких письмових та усних домовленостей стосовно її проживання у квартирі. Поважних причин не проживання відповідачем не надано. Висновки суду першої інстанції є необгрунтованими. Факт не проживання відповідача підтверджено матеріалами справи, показаннями свідка та не заперечувався відповідачем. Вказує, що досягнувши повноліття, відповідач могла самостійно обрати місцем проживання спірну квартиру, однак жодного інтересу до квартири вона не проявляла, поважних причин не проживання в ній не зазначила. Жодних доказів того, що позивачі чинили їй перешкоди у користуванні квартирою, відповідач не суду надала. Необгрунтованим є висновок суду про те, що наявність у відповідача перешкод у користуванні спірною квартирою підтверджено матеріалами перевірки заяви матері відповідача від 27.08.2006, оскільки відповідно до постанови про відмову у порушення кримінальної справи від 04.08.2006, конфлікт стався між ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , які не є сторонами у даній справі, а тому постанова не є належним та допустимим доказом. Крім того, вона жодним чином не доводить наявність у відповідача будь яких перешкод у користуванні жилим приміщенням.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 , виданого 13.04.2024 Зміївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, прізвище ОСОБА_6 змінено на ОСОБА_13 (т.2 а.с. 12).
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Як встановлено судом першої інстанції, що відповідач ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленому законом порядку з 20.09.2000 зареєстрована за постійним місцем проживання у квартирі АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 5).
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не є власниками спірного житлового приміщення.
Власником квартири АДРЕСА_2 в особі Харківської міської ради (а.с. 68).
Власник житла Харківська міська рада з позовом до суду за захистом своїх прав не звертався, жодні позовні вимоги до ОСОБА_6 не заявляв.
Відповідно до ордеру №607 від 12.10.1984 ОСОБА_7 на склад сім'ї, до якої увійшли: ОСОБА_8 (чоловік), ОСОБА_9 (донька), ОСОБА_10 (син), ОСОБА_11 (мати) надано право на заняття житла в квартирі АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 19).
ОСОБА_7 як наймачем було укладено відповідний договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду (т.1 а.с. 10).
Судом першої інстанції встановлено, що між позивачами та відповідачем існують конфліктні відносини, позивачі оспорюють право користування відповідачем ОСОБА_6 жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_2 , та заперечують можливість такого користування.
Наявність у відповідача ОСОБА_6 перешкод у користуванні жилим приміщення в квартирі АДРЕСА_2 підтверджено матеріалами перевірки заяви ОСОБА_12 (матері відповідача) від 27.08.2006 (а.с. 124).
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Статтею 64 ЖК України передбачено що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Статтею 65 ЖК України передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення в будівлях, що належать державі, є державним житловим фондом.
В ч. 1 ст. 5 ЖК України вказано, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
За положеннями ч.ч.1,2 ст.61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку.
За змістом статті 103 ЖК України договір найму жилого приміщення може бути змінено відповідно до вимог законодавства України.
За положеннями ч. 1ст. 106 ЖК України, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
За змістом вказаних норм, будь-який член сім'ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК Української РСР установлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК Української РСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.08.2022 року у справі №344/19735/19 (провадження № 61-13123св21) зазначено, що Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ст.ст. 1222, 1223, 1261, 1262 ЦК України спадкоємці визначаються за законом і за заповітом, у разі відсутності заповіту, право на спадкування за законом в першу чергу мають діти спадкодавця, той з подружжя, хто його пережив, та батьки.
Разом з тим, відповідно до норм ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; встановлення порядку виконання рішення суду, за яким рішення Ленінського районного суду м. Харкова є підставою для зняття ОСОБА_6 з реєстраційного обліку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Як правильно встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, згідно ордеру №607 від 12.10.1984 ОСОБА_7 на склад сім'ї із 5-ти осіб, до якої ввійшли: ОСОБА_8 (чоловік), ОСОБА_9 (донька), ОСОБА_10 (син), ОСОБА_11 (мати) надано право на заняття житла в квартирі АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 19).
ОСОБА_7 як наймачем було укладено відповідний договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду (т.1 а.с. 10).
Власником квартири АДРЕСА_2 в особі Харківської міської ради (а.с. 68).
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не є власниками спірного житлового приміщення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не є наймачами житлового приміщення в спірній квартирі, у матеріалах справи відсутні докази того, чи вимагали укладення з ними відповідного договору у встановленому законом порядку у зв'язку зі смертю наймача ОСОБА_7 , тому відсутні підстави вважати, що наявність реєстрації відповідача в спірному житловому приміщенні порушує їх права як наймачів жилого приміщення.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Линник І.М. 06.05.2024 до апеляційного суду надала клопотання про приєднання до матеріалів справи листа Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради №М-4-2907/0/1-24.08-31-2236/0/129-24 від 21.02.2024 з питання визнання ОСОБА_1 наймачем квартири (а.с. 232).
Згідно ч.3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Вбачається, що вказаний лист датований від 21.02.2024, тобто після ухвалення 24.01.2024 рішення суду у справі, тобто він не існував на час ухвалення рішення, не досліджувався судом першої інстанції, не може бути прийнятий апеляційним судом в якості доказу у справі.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було допущено порушення норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Судом у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам у справі, правильно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач зареєстрована у спірній квартирі з 2000, але з 2007 в ній не проживає, її особистих речей у квартирі немає, що відповідач ніколи взагалі не приймала участі в утриманні житла, не сплатила жодної квитанції, жодного платежу по утриманню житла, не брала участь у ремонтних роботах, не вчиняла будь яких інших дій, направлених на утримання житла, то ці доводи не є підставою для скасування рішення суду з огляду на вищевикладені мотиви.
Доводи апеляційної скарги про те, що між позивачами та особисто відповідачем не було ніяких письмових та усних домовленостей стосовно її проживання у квартирі, що поважних причин не проживання відповідачем не надано, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції відмовлено у позові з інших підстав.
Доводи апеляційної скарги про те, що жодних доказів того, що позивачі чинили відповідачу перешкоди у користуванні квартирою, відповідач не суду надала, а висновок суду про те, що наявність у відповідача перешкод у користуванні спірною квартирою підтверджено матеріалами перевірки заяви матері відповідача від 27.08.2006, є необгрунтованим, то ці доводи також не є підставою для скасування рішення суду, оскільки, як вбачається з постанови про відмову у порушення кримінальної справи від 04.08.2006 (а.с. 124), за поясненнями ОСОБА_12 (матері відповідача) конфлікт відбувся на грунті особистих неприязних відносин, які склалися між нею та ОСОБА_7 (свекрухою) на протязі тривалого часу, опитана ОСОБА_7 зазначені у заяві факти частково підтвердила, заперечила факт спричинення ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, згідно судово-медичного обстеження у ОСОБА_12 мають місце ушкодження легкої ступені тяжкості. Станом на час виникнення вказаної сварки відповідач ОСОБА_6 (у шлюбі ОСОБА_13 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла віку 7 років, тобто була малолітньою особою.
Під час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_2 до матеріалів справи надала суду ксерокопію листка непрацездатності у зв'язку з вагітністю (т.2 а.с. 12), у судовому засіданні пояснила, що дитину зареєструвала за місцем своєї реєстрації у спірній квартирі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним у справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.
Відповідно до ч. 1 ст. 374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного вище, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 серпня 2024 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов