Справа № 638/4110/17 Номер провадження 11-кп/814/416/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
14 серпня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 ,
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем з участю прокурора потерпілого представника потерпілого захисників обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава в режимі відеоконференції кримінальне провадження №42014220090000003 за апеляційною скаргою прокурора відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_13 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року,
Цим вироком ОСОБА_14 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та зареєстрований в АДРЕСА_1 , громадянин України, з вищою освітою, одружений, пенсіонер, несудимий,
визнаний невинуватим та виправданий за ч.2 ст.365, ч.1 ст.122 КК України на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачується,
ОСОБА_12 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець та мешканець АДРЕСА_2 , громадянин України, з вищою освітою, розлучений, начальник слідчого відділу Куп'янського ВП ГУ НП України в Харківській області, несудимий,
визнаний невинуватим та виправданий за ч.2 ст.365, ч.1 ст.122 КК України на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачується,
ОСОБА_15 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець та зареєстрований в АДРЕСА_3 , громадянин України, з середньою освітою, несудимий,
визнаний невинуватим та виправданий за ч.3 ст.27 та ч.2 ст.365, ч.1 ст.121 КК України, на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачується.
Вирішене питання про речові докази.
Як зазначено у вироку суду, ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 обвинувачувались у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.
Наказом №230-о/с від 26 жовтня 2010 року ОСОБА_12 призначений на посаду старшого слідчого Жовтневого РВ, а з квітня 2012 року відряджений та виконував обов'язки начальника відділення Дзержинського РВ Харківського МУ ГУ МВС України в Харківській області, здійснював досудове розслідування у кримінальних справах, маючи спеціальне звання майора міліції.
ОСОБА_14 призначений на посаду старшого оперуповноваженого СКР Дзержинського РВ Харківського МУ ГУ МВС України в Харківській області, маючи звання підполковника міліції, здійснював оперативне супроводження у кримінальних справах, виконував доручення слідчого.
13 квітня 2012 року в період часу з 13 до 13 години 40 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_4 , вчинив злочин, передбачений ч.1 ст. 296 КК України, за безпосередньої участі ОСОБА_16 , з якою протягом тривалого часу підтримував близькі стосунки.
30 квітня 2012 року приблизно о 10-11 годині ОСОБА_7 прибув за викликом до Дзержинського РВ Харківського МУ ГУ МВС України в Харківській області для проведення слідчих дій у кримінальній справі №60120911 та був супроводжений ОСОБА_12 і ОСОБА_14 разом з чоловіком ОСОБА_16 - ОСОБА_15 , до службового кабінету ОСОБА_12 , розташованого на четвертому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_5 .
ОСОБА_12 та ОСОБА_17 , знаючи про можливу причетність ОСОБА_16 до вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, повідомили про це її чоловіка ОСОБА_15 , який організував вчинення ОСОБА_12 і ОСОБА_14 злочину та сам керував його підготовкою.
При цьому ОСОБА_15 запропонував ОСОБА_12 з ОСОБА_14 вчинити перевищення службових повноважень з метою не притягнення ОСОБА_16 до кримінальної відповідальності, створити штучні докази її невинуватості шляхом отримання від ОСОБА_7 відповідних показань, на що ОСОБА_12 та ОСОБА_14 погодились.
В подальшому, того ж дня у період часу з 11 години ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , діючи умисно в інтересах ОСОБА_16 та ОСОБА_15 , за організаторськими вказівками останнього, з метою отримання від ОСОБА_7 . свідчень про непричетність ОСОБА_16 до вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, закрили один на один ОСОБА_7 з ОСОБА_15 у службовому кабінеті ОСОБА_12 .
Під час бесіди, яка відбулася між ОСОБА_7 та ОСОБА_15 у кабінеті, останній діючи умисно, в інтересах ОСОБА_16 , з метою не притягнення її до кримінальної відповідальності, погрожуючи пристроєм для відстрілу гумових куль "Форт-12Р" № НОМЕР_1 , зареєстрованим відповідно до дозволу №1529 від 28.02.2002, зовні схожим на пістолет, спричиняючи удари руками по різних частинах тіла ОСОБА_7 , подавляючи його волю, намагався отримати зізнання у близьких стосунках зі своєю дружиною та запевнення, що він не повідомить орган розслідування про причетність ОСОБА_16 до вчинення хуліганських дій.
Того ж дня, відповідно до вимог ст.115 КПК України (в редакції 1960 року), ОСОБА_7 затриманий ОСОБА_12 у кримінальній справі №60120911 за підозрою у вчиненні злочину.
При проведенні слідчих дій в цей же день ОСОБА_7 , підкоряючись вимогам ОСОБА_15 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , які діяли умисно за попередньою змовою, не повідомив орган досудового розслідування про причетність ОСОБА_16 до вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України.
30 квітня 2012 року близько 22 години ОСОБА_12 завів до службового кабінету затриманого ОСОБА_7 , де на той час знаходились ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
У службовому кабінеті ОСОБА_12 разом з ОСОБА_14 , реалізуючи злочинний умисел за попередньою змовою з ОСОБА_15 , посадили ОСОБА_7 на стілець та застібнули на руках позаду кайданки, тобто вчинили дії, які є болісними і такими, що ображають особисту гідність останнього, а потім побили його.
При цьому ОСОБА_12 завдав потерпілому удар коліном лівої ноги у передню поверхню грудної клітини зліва, спричинивши середньої тяжкості тілесне ушкодження у виді консолідованого закритого перелому другого лівого ребра.
ОСОБА_14 наніс ОСОБА_7 не менше трьох ударів ребром долоні на поверхні шиї, спричинивши середньої тяжкості тілесне ушкодження у виді ротаційного підвивиху першого шийного хребця.
ОСОБА_15 у присутності ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , які повинні були забезпечувати право на свободу та особисту недоторканність затриманого ОСОБА_7 , погрожуючи пристроєм для відстрілу гумових куль "Форт-12Р" № НОМЕР_1 , зовні схожим на пістолет, перебуваючи позаду від ОСОБА_7 , завдав йому удар кулаком правої руки в праву скроневу область голови, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, перелому правої скроневої області голови, пластинчатого субдурального крововиливу справа в лобно-скроневій області.
Орган досудового розслідування кваліфікував такі дії ОСОБА_14 і ОСОБА_12 , кожного, за ч.2 ст.365, ч.1 ст.122 КК України, а ОСОБА_15 - за ч.3 ст.27 та ч.2 ст.365, ч.1 ст.121 КК України.
Виправдовуючи обвинувачених, суд першої інстанції зазначив про недоведеність вчинення ними інкримінованих кримінальних правопорушень та визнав недопустимими ряд доказів.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_12 та ОСОБА_14 ,кожного, за ч.2 ст.365, ч.1 ст.122, ч.1 ст.70 КК України на 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки, а ОСОБА_15 - за ч.3 ст.27, ч.2 ст.365, ч.1 ст.121, ч.1 ст.70 КК України - на 8 років позбавлення волі.
При цьому зазначає, що судом першої інстанції у вироку не надано оцінки показанням потерпілого ОСОБА_7 та його матері ОСОБА_18 .
Водночас суд взяв до уваги показання свідка ОСОБА_19 та свідків сторони захисту ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , які не були очевидцями подій, а є співробітниками поліції та колегами ОСОБА_14 і ОСОБА_12 , що може свідчити про наявність у останніх підстав для надання неправдивих свідчень.
Стверджує про наявність істотних розбіжностей у показаннях цих свідків, у зв'язку з чим прокурором заявлено клопотання про одночасний допит потерпілого ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , у задоволенні якого судом було відмовлено.
Зауважує, що свідок ОСОБА_25 співмешкає з обвинуваченим ОСОБА_12 , а тому показання останньої можуть бути спрямовані на його захист.
Вважає недопустимим доказом показання свідка ОСОБА_26 , який був захисником ОСОБА_7 при проведенні з ним слідчих дій ОСОБА_12 , оскільки всупереч приписам ст.65 КПК України у нього була відсутня письмова згода підзахисного на розголошення відомостей що нього.
Звертає увагу, що свідок ОСОБА_26 є зацікавленою особою, оскільки у разі нанесення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень у його присутності він може бути притягнутий до відповідальності.
Наголошує, що обставини нанесення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень співробітниками поліції перевіряються в судовому порядку у даному провадженні, а тому вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2013 року не може бути належним доказом у даному провадженні.
При цьому звертає увагу, що постанова про закриття кримінального провадження №42014220090000003 скасована, а обвинувальний акт стосовно ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 направлений до суду для розгляду по суті.
Вважає безпідставним висновок місцевого суду про недопустимість висновку додаткової судово-комісійної експертизи №376-КЕ/2016 від 25 жовтня 2016 року та висновку експертів №518-КЕ/2016.
При цьому зазначає, що експертизу призначено в порядку, передбаченому чинним на той час КПК України, на підставі постанови слідчого в особливо важливих справах прокуратури Харківської області ОСОБА_27 та проведено в порядку, передбаченому Законом.
Вказує, що відсутність у висновку експертного дослідження відомостей щодо місця народження потерпілого, документа, що підтверджує його дані та кількість аркушів документів, наданих для дослідження, не може бути підставою для визнання такої експертизи недопустимим доказом.
Наголошує, що в дослідницькій частині висновку відображено посилання на матеріали кримінального провадження із зазначенням тому та аркуша справи, а також долучено копії документів, на підставі яких зроблено висновок експерта.
Також зазначає, що судом безпідставно визнано недопустимим доказом протокол обшуку від 20 грудня 2016 року за місцем проживання ОСОБА_15 та, як наслідок, протокол пред'явлення речей для впізнання від 20 грудня 2016 року.
Зауважує, що обшук проведено на підставі ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2016 року, уповноваженою особою та в порядку, передбаченому КПК України, в присутності ОСОБА_15 , його захисника та понятих.
Вказує, що під час обшуку ОСОБА_15 заявив, що відшукуваний предмет може добровільно видати, у зв'язку з чим пішов до свого автомобіля, повернувся до помешкання та добровільно видав пістолет для відстрілу гумових куль «Форт 12Р».
Наголошує, що вказані обставини відображені в протоколі обшуку.
З огляду на викладене вважає, що висновки суду про те, що обшук проведено в автомобілі «Мерседес 500», днз НОМЕР_2 , не відповідають дійсності та суперечать фактичним обставинам справи.
Вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про відсутність документів, що підтверджують повноваження слідчого у кримінальному провадженні, оскільки під час судового розгляду ніким із учасників не було висловлено сумнівів щодо повноважень слідчого, який підписав обвинувальний акт.
Вказує, що місцевим судом не допитано свідка ОСОБА_28 , який був доставлений до Дзержинського райвідділу разом із потерпілим та бачив його стан, коли того доставляли до лікарні. При цьому, стороні обвинувачення не було надано можливість забезпечити його явку до суду.
Вважає, що місцевим судом не надано належної оцінки показанням потерпілого, які узгоджуються із проведеним слідчим експериментом за його участі, допитом його матері ОСОБА_29 , висновками додаткової комісійної судово-медичної експертизи №376-КЕ/2016 від 25 жовтня 2016 року та висновком №518-КЕ/2016, документами з лікувальних закладів, допитом лікаря ОСОБА_30 , медичною документацією, а також з протоколом пред'явлення для впізнання, на якому він впізнав пістолет, яким ОСОБА_15 погрожував йому.
Зауважує, що судом першої інстанції не було надано достатньо часу прокурору для підготовки до судових дебатів, оскільки в судовому засіданні було оголошено перерву лише на годину, що недостатньо для аналізу досліджених в судових засіданнях доказів.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги, думку потерпілого та його представника, які прохали задовольнити апеляційну скаргу прокурора, міркування обвинувачених ОСОБА_12 і ОСОБА_14 та їх захисника, а також захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 , які вважали вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.
Як видно зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , обвинувачений ОСОБА_15 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 56 років, про що складений актовий запис №4906.
Відповідно до правового висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2023 року у справі №710/466/16-к, після встановлення під час апеляційного розгляду факту смерті обвинуваченого, щодо якого ухвалено виправдувальний вирок, суд апеляційної інстанції зобов'язаний виконати вимоги статей 370, 404, 419 КПК України, забезпечити участь захисника, продовжити апеляційний розгляд, надати мотивовані відповіді на доводи апеляційних скарг та постановити ухвалу, передбачену одним із пунктів 1, 2, 5 або 6 ст. 407 КПК України з урахуванням вимог статей 284, 417 КПК України.
Підставою для скасування вироку судом апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, що передбачено п.2, п.3 ч.1 ст.409 КПК України.
Згідно з ч.1 ст.412 цього Кодексу, істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і забезпечити права і законні інтереси учасників провадження.
Суд апеляційної інстанції при виявленні відповідних порушень повинен виходити не лише із того, що вони фактично перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а й з потенційної можливості такого перешкоджання.
Відповідно до приписів ст.411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо:
1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;
2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;
3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;
4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Вирок підлягає скасуванню із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначене свідчить, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлені, зокрема, порядком оцінки доказів і визначення відповідно до ст.94 КПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Наведені приписи закону при ухваленні вироку місцевим судом не дотримано.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд дійшов до висновку, що докази, надані стороною обвинувачення, є недостатніми для підтвердження винуватості ОСОБА_14 , ОСОБА_12 та ОСОБА_15 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Також суд визнав недопустимими деякі докази.
Такі висновки суду не містять належного обґрунтування та аналізу сукупності доказів спростованого обвинувачення і є передчасними.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга прокурора містить вагомі та належним чином аргументовані доводи щодо неправильної, на його думку, оцінки місцевим судом певних доказів.
Так, суд не навів переконливих мотивів, які б давали підстави сумніватися у правдивості показань потерпілого та свідка ОСОБА_18 - його матері, які є стабільними, логічними, послідовними, узгоджуються між собою та підтверджуються іншими, наданими прокурором доказами.
Адже потерпілий та його мати в судовому засіданні у подробицях повідомили про обставини, за яких ОСОБА_7 був викликаний та перебував у приміщенні Дзержинського райвідділу міліції.
Так, потерпілий в деталях розповів хто з обвинувачених та яким чином погрожував йому, наносив удари, примушував не згадувати в поясненнях ОСОБА_16 та підписувати бажані для слідства свідчення.
Також ОСОБА_7 підтвердив, що кликав на допомогу з огляду на реальну загрозу життю, а в подальшому був направлений на огляд до лікарні швидкої та невідкладної допомоги.
При цьому свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні вказала, що дійсно прибула того дня з сином та захисником ОСОБА_26 до приміщення райвідділу. В подальшому ОСОБА_12 та ОСОБА_14 провели сина до кабінету, минаючи реєстрацію в журналі відвідувачів чергової частини, а вона залишилася за дверима.
Потім до кабінету зайшов ОСОБА_15 , а ОСОБА_14 покинув приміщення, закривши двері на ключ.
В цей час з кабінету чула голос сина, який плакав, просив про допомогу, прибрати пістолет, та голос ОСОБА_15 з нецензурною лайкою, погрози вбивства, знищення. В цей час, ОСОБА_14 схаменувся, сказав що забув забрати у останнього пістолет, той може його «гримнути», спитавши про місце знаходження захисника. Коли ОСОБА_14 відчинив двері кабінету, побачила пристебнутого наручниками до батареї сина, його заплакане обличчя.
При цьому суд не дав належної оцінки таким показанням потерпілого та свідка з урахуванням протоколу проведення слідчого експерименту від 15.04.2015 року за участю ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_31 та експерта ОСОБА_32 , даних журналу осіб, які звернулися з тілесними ушкодженнями до лікарні швидкої та невідкладної допомоги з якого видно, що ОСОБА_7 30.04.2012 о 21.40 оглянутий лікарем та направлений на консультацію хірурга, проходив відповідні дослідження з встановленням попереднього діагнозу: ЗЧМТ, забій головного мозку, перелом правої скроневої кістки, епідуральна гематома правої скроневої кістки.
Крім того, суд визнав недопустимим доказом висновок додаткової комісійної судово-медичної експертизи №376-КЕ/2016 від 25.10.2016 відносно ОСОБА_7 , проте в обґрунтування не навів передбачених законом підстав.
З матеріалів провадження видно, що під час збирання доказів на виконання приписів ч.2 ст.242 КПК України сторона обвинувачення забезпечила проведення судово-медичної експертизи для встановлення тяжкості завданих тілесних ушкоджень.
Експертизу призначено в порядку, передбаченому КПК України, на підставі постанови слідчого в особливо важливих справах прокуратури Харківської області ОСОБА_27 та проведено в порядку, передбаченому Законом.
Висновок експертизи містить докладний опис проведених досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені слідчим, що доручив проведення експертизи.В дослідницькій частині висновку відображено посилання на матеріали кримінального провадження із зазначенням тому та аркуша справи, а також долучено копії документів, на підставі яких зроблено висновок експерта.
Відповідно до ч.3 ст.101 КПК України висновок експерта повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.
Крім того, місцевий суд залишив поза увагою, що згідно з п.1.2.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5), додатковою є експертиза, якщо для вирішення питань щодо об'єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи.
Колегією суддів не встановлено підстав, передбачених приписами §1 Глави 4 КПК України для визнання цього доказу недопустимим, а виявлені судом недоліки не свідчать про недопустимість як доказу висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи №376-КЕ/2016 від 25.10.2016 відносно ОСОБА_7 .
Відповідно, непереконливими є мотиви суду про визнання висновків експертів за №518-КЕ/2016 недопустимим доказом, як похідних від висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи №376-КЕ/2016 від 25.10.2016.
Обґрунтованими є і доводи прокурора про помилкове визнання судом недопустимим доказом протоколу обшуку від 20 грудня 2016 року за місцем проживання ОСОБА_15 та, як наслідок, протоколу пред'явлення речей для впізнання від 20 грудня 2016 року.
Адже слідча дія проведена у відповідності до ст.234 КПК України на підставі ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2016 року, уповноваженою особою та в порядку, передбаченому КПК України, в присутності ОСОБА_15 , його захисника та понятих.
Самі по собі відображені у протоколі обшуку дії ОСОБА_15 , який заявив, що може добровільно видатипістолет для відстрілу гумових куль «Форт 12Р» та приніс його зі свого автомобіля до помешкання, не свідчить про недопустимість як доказу протоколу обшуку, а також протоколу пред'явлення речей для впізнання від 20 грудня 2016 року.
Не дотримався суд і передбаченого п.15 ч.1 ст.7 КПК України принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, не надавши прокурору можливості забезпечити явку до суду для допиту свідка ОСОБА_28 , який був у Дзержинському райвідділі разом із потерпілим та бачив його стан, коли того доставляли до лікарні.
Також суд не навів переконливих мотивів, відмовляючи прокурору у задоволенні клопотання про одночасний допит потерпілого ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , оскільки такий допит міг усунути істотні суперечності у показаннях цих свідків.
Передчасним є і висновок суду про відсутність документів, що підтверджують повноваження слідчого у кримінальному провадженні.
Адже під час судового розгляду ніхто із учасників не ставив під сумнів повноваження слідчого, який підписав обвинувальний акт, а наявність відповідних процесуальних рішень щодо цього суд не перевіряв.
Крім того, суд під час допиту свідка ОСОБА_26 , який був захисником ОСОБА_7 при проведенні з ним слідчих дій ОСОБА_12 , залишив поза увагою приписи ст.65 КПК України, відповідно до яких не може бути допитаний як свідок захисник про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням функцій захисника, а адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю.
Такі особи з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.
Матеріали провадження не містять відповідної заяви потерпілого.
Таким чином, суд всупереч приписам ст.94 КПК України не дослідив всіх обставин кримінального провадження, не оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Крім того, колегія суддів уважає, що викладені у апеляційній скарзі прокурора доводи щодо ненадання достатнього часу для підготовки виступу у судових дебатів є слушними з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 364 КПК України у судових дебатах виступають прокурор, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач, його представник, обвинувачений, його законний представник, захисник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
Судові дебати - обов'язкова частина стадії судового розгляду, в якій виступають його учасники з аналізом доказів, які були досліджені в судовому розгляді, та пропозиціями про вирішення кримінального провадження.
Під час судових дебатів найбільшою мірою проявляється така загальна засада кримінального провадження, як змагальність сторін у доведенні перед судом переконливості їхніх правових позицій, що у свою чергу сприяє всебічному, повному та неупередженому дослідженню всіх обставин кримінального провадження та постановленню законного й обґрунтованого рішення суду.
Учасники судового розгляду мають право заявити суду клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для підготовки до судових дебатів.
Дійсно тривалість цієї перерви має визначатись судом з урахуванням таких критеріїв, як складність та обсяг кримінальних проваджень.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції у судовому засіданні 24 грудня 2021 року, після майже 5 років розгляду провадження, допитав обвинувачених ОСОБА_33 та ОСОБА_15 , закінчив з'ясування обставин і перевірку їх доказами та перейшов до судових дебатів, хоча сторона обвинувачення заперечувала про це.
Із технічного запису цього судового засідання убачається, що прокурор прохав надати час для підготовки виступу у судових дебатах, в тому числі і через необхідність аналізу щойно проведено допиту обвинувачених.
Суд першої інстанції оголосив перерву та надав прокурору лише одну годину для надання часу підготовки до судових дебатів, мотивуючи таке рішення тривалістю розгляду провадження в суді.
При цьому, після виступу прокурора у судових дебатах суд першої інстанції надав слово потерпілому, його представнику та захисникам, після чого зробив перерву до 28 грудня 2021 року.
Обвинувачені виступили в дебатах та звернулися до суду з останнім словом 28 грудня 2021 року, а оскаржуване рішення суд проголосив 14 січня 2022 року.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, надавши лише годину часу для підготовки виступу у судових дебатах прокурора, не навів належного і розумного обґрунтування, тим більше, що обвинуваченим було надано декілька днів для підготовки до дебатів.
Зокрема, суд першої інстанції безпідставно звинуватив прокурора у намаганні затягнути судовий процес, бо лише цього дня провів допит обвинувачених ОСОБА_33 та ОСОБА_15 , а доводи прокурора про необхідність аналізу їх показань з огляду на раніше досліджені докази були переконливими.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції не вжив необхідних заходів для забезпечення реалізації прокурором права на виступ у судових дебатах та не забезпечив сторонам рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав.
Вказані обставини свідчать про порушення принципів юридичної рівності, змагальності та справедливості судового розгляду, оскільки кожній стороні повинна надаватися розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Отже, вирок суду підлягає скасуванню, як такий, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, постановлений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду, викладені у судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження з призначенням нового судового розгляду.
Під час нового розгляду кримінального провадження місцевому суду необхідно провести процедуру провадження з дотриманням вимог закону, перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, надати належну оцінку усім доказам в їх сукупності, дослідити обставини, що мають значення для вирішення питання допустимості та належності доказів та у разі, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення буде доведено в установленому законом порядку, вирішити питання щодо передбаченої кримінальним законом відповідальності ОСОБА_14 і ОСОБА_12 , та про можливість закриття кримінального провадження на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України щодо померлого ОСОБА_15 .
Отже, апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 409, 412, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_13 задовольнити частково.
Скасувати вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року щодо ОСОБА_14 , ОСОБА_12 та ОСОБА_15 та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4