Справа №587/2104/19 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/35/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Самовільне залишення військової частини або місця служби
05 серпня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду в місті Суми, кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Сумського районного суду Сумської області від 27 січня 2020 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердичев Житомирської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовозобов'язаного, який проходить військову службу за контрактом, раніше засудженого вироком Сумського районного суду Сумської області від 20 січня 2017 року за ч. 4 ст. 407 КК України до 3-х років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком на 1 рік,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,
До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 , в якій останній просить вирок Сумського районного суду Сумської області від 27 січня 2020 року, ухвалений відносно нього - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Даним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано не відбуту частину покарання за попереднім вироком Сумського районного суду Сумської області від 20 січня 2017 року та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки 1 день.
Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_8 не обирався.
Строк відбування ОСОБА_8 покарання рахувати з дня фактичного затримання.
В обґрунтування апеляційних вимог, апелянт посилається на те, що покарання, яке призначено йому судом, є надто суворим, так як пов'язане із обмеженням свободи, при цьому, суд не в повному обсязі врахував його психологічний стан, причини та обставини, які вплинули на те, що він змушений був залишити військову частину, і взагалі, на його думку, у даному кримінальному провадженні слід було відносно нього провести психологічну експертизу.
Апелянт вказує, що після участі в бойових діях, його поведінка змінилася і він потребував допомоги психолога, однак не розумів, що має звернутися до спеціаліста за допомогою, і лише перебуваючи в місцях несвободи, після спілкуванні з психологом, зрозумів, як вчасне звернення за допомогою до лікаря могло б позитивно вплинути на його поведінку, проте, вже було пізно.
Також, апелянт зазначає, що при ухваленні вироку, суд першої інстанції не навів доводів щодо неможливості застосування при призначенні покарання положень ст.75 КК України при тому, що наявні підстави для звільнення його від відбування покарання з іспитовим строком.
Крім того, апелянт посилається і на те, що 27 січня 2020 року, після того як суд пішов до нарадчої кімнати, секретар сказала, щоб він чекав по пошті листа з текстом вироку, тобто, фактично судове рішення було постановлене за його відсутності, в порушення його права бути присутнім при оголошенні вироку.
Також, апелянт вказує, що дійсно він був засуджений 20 січня 2017 року Сумським районним судом Сумської області за ч. 4 ст. 407 КК України до 3-х років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком на 1 рік. Строк виконання вироку закінчився 20 січня 2018 року і служба пробації не зверталася до суду про скасування іспитового строку та направлення його до установи для відбуття покарання. Про стан виконання або невиконання цього вироку немає жодного слова в рішенні суду, а отже, він вважається таким, що відбув покарання за вироком від 20 січня 2017 року, з відповідними наслідками встановленими законом про кримінальну відповідальність.
Неврахуванням судом вищезазначених обставин, а також, неналежне врахування пом'якшуючих обставин, а саме, його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність на утриманні малолітньої дитини, безпідставність незастосування ст. 69 КК України при призначенні покарання, призвело до прийняття рішення, яке вважати законним та обґрунтованим підстави відсутні, а тому, оскаржуваний вирок слід скасувати у зв'язку порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий судовий розгляд.
В доповненнях до апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , адвокат ОСОБА_7 , яка здійснює захист останнього та яка підтримала його апеляційні доводи, посилається на те, що 18 лютого 2016 року ОСОБА_8 отримав безтермінове посвідчення учасника бойових дій та отримав право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, 30 березня 2016 року він уклав контракт на проходження військової служби терміном на 3 роки і 21 вересня 2016 року був зарахований до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 за контрактом.
20 січня 2017 року Сумським районним судом відносно ОСОБА_8 було ухвалено вирок, яким останнього визнано винним за ч.4 ст.407 КК України, призначено за цим законом покарання у виді 3 років позбавлення волі, зі звільненням від його відбування, на підставі ст. 75 КК України, з іспитовим строком 1 рік. Відповідно до фактичних обставини даної справи - 20 листопада 2016 року та 06 грудня 2016 року ОСОБА_8 не повернувся зі звільнень до військової частини своєчасно.
З 20 січня 2017 року ОСОБА_8 прибув до військової частини для отримання наказу про звільнення на підставі дії ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із притягненням до кримінальної відповідальності, при цьому, копію свого паспорту, коду та посвідчення учасника бойових дій здав командиру.
25 січня 2017 року ОСОБА_8 покинув військову частину за сімейними обставинами.
20 лютого 2017 року вирок Сумського районного суду від 20 січня 2017 року набув чинності і у відповідності до вимог ст.24, ст.26 «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_8 повинен був бути звільнений.
Однак, 15 червня 2017 року, за фактом залишення ОСОБА_8 військової частини 25 січня 2017 року були внесені дані до ЄРДР та розпочато відносно останнього інше кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, по якому Сумським районним судом було ухвалено оскаржуваний вирок, який підлягає до скасування у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
Як зазначає захисник, у свої поясненнях у судовому засіданні від 07 листопада 2019 року, ОСОБА_8 вказував, що він був засуджений вироком Сумського районного суду 20 січня 2017 року та прибув до військової частини не для проходження служби, а для звільнення, у зв'язку з чим подав командиру військової частини свій паспорт, ідентифікаційний код та посвідчення учасника бойових дій і чекав наказу про звільнення. Саме на підставі цих показів, звукозапис яких в матеріалах справи відсутній, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повний розгляд справи, про що зазначено в журналі судового засідання.
В подальшому, за клопотанням прокурора та нібито відповіді ОСОБА_8 про визнання винуватості та підтвердження факту залишення військової частини, суд змінив порядок дослідження доказів, зазначив про здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України з вказівкою про неможливість оскаржити докази в апеляційному порядку. При цьому суд не провів допиту обвинуваченого, а задавав лише навідні запитання, чи розумієте він наслідки розгляду справи у спрощеному порядку, та вказував обвинуваченому на його провину. Тобто, суд першої інстанції не вжив усіх необхідних заходів для того, щоб переконатися в правильності розуміння обвинуваченим тих фактичних обставин, які він буде позбавлений можливості оскаржити, та не здійснив його допиту, що виключає покладення в обґрунтування вироку його показань як доказу винуватості в інкримінованому злочині. Крім того, в матеріалах справи відсутній запис судового засідання від 27 січня 2020 року в частині надання показів ОСОБА_8 та виступу його в судових дебатах.
Також, захисник вказує на те, що поза увагою суду залишилось те, що Законом України №161-ІХ від 13 жовтня 2019 року про внесення змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ було усунуто таку ознаку, як залишення військової частини для осіб, щодо яких вже провадиться слідство з приводу самовільного залишення військових частин, і оскільки щодо ОСОБА_8 вже провадилось слідство за ч.4 ст.407 КК України та 20 січня 2017 року за його результатом ухвалено вирок, який набув чинності 20 лютого 2017 року, в розумінні вказаного Закону України, на час події залишення військової частини у в даному кримінальному провадженні, останній не був військовослужбовцем, а отже на нього не розповсюджувались положення ч.4 ст.407 КК України.
З врахуванням вищезазначеного, а також вказуючи на безпідставність призначення покарання на підставі ст. 71 КК України, захисник вказує, що навіть якщо припустити, що всі обставини справи, зазначені в обвинувальному акті визнавались обвинуваченим і що обвинувальний акт містить всі обставини, що підлягають доказуванню, хоча в даному випадку це не так, кваліфікація дій ОСОБА_8 не відповідає діючому законодавству, що стало підставою для оскарження нею вироку суду шляхом подання доповнень до апеляційної скарги обвинуваченого.
У поданих на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 запереченнях, прокурор вказує на безпідставність та необгрунтованість доводів та вимог апелянта, вважає, що судом першої інстанції було постановлено законне рішення, підстави для скасування якого відсутні, просить оскаржуваний вирок залишити без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно з вироком суду першої інстанції, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року, у добровільному порядку 30 березня 2016 року ОСОБА_8 був прийнятий на військову службу за контрактом.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 21 вересня 2016 року №281, солдата ОСОБА_8 зараховано до списків особового складу, постановлено на всі виду забезпечення та призначено на посаду навідника 2 відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки вказаної військової частини.
Відповідно до ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 30, 35, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, ОСОБА_8 зобов'язаний свято і непорушно додержуватись вимог Військової присяги, Конституції України, законів України та статутів ЗСУ.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», з моменту видання Указу Президента України № 303/2014 від 17 лютого 2014 року «Про тимчасову мобілізацію» на території України почав діяти особливий період, який триває і до теперішнього часу.
Однак, солдат ОСОБА_8 , проходячи військову службу за контрактом, в умовах особливого періоду, з 12 год. 00 хв. 25 січня 2017 року до 30 вересня 2019 року без поважних причин, без наказу та дозволу відповідних командирів і начальників, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_2 , яка дислокується АДРЕСА_2 .
Для участі у розгляді даного провадження обвинувачений ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомленим, до Сумського апеляційного суду не з'явився, клопотань про обов'язковість проведення апеляційного розгляду за його участі чи про відкладення на іншу дату не надсилав.
Враховуючи зазначені обставини, а також те, що у даному судовому засіданні приймає участю захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого, а також, те, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища ОСОБА_8 , колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд у відсутності останнього.
А тому, заслухавши доповідь головуючого судді щодо змісту оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги і доповнень до неї, захисника ОСОБА_7 , яка як свої доводи та вимоги, так і доводи та вимоги обвинуваченого підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, думку прокурора, який вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив залишити його без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення, перевіривши матеріали даного провадження та обговоривши апеляційні доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч. 2 ст. 349 КПК України, обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.
Положенням ч. 3 ст. 349 КПК України визначено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Згідно з ч. 4 ст. 349 КПК України, обов'язково здійснюється допит обвинуваченого. Застосування вказаної норми закону викликано необхідністю з'ясування дійсності визнання обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження, усвідомлення ним сутності цього обвинувачення, з'ясування факту доведеності обставин, визначених у ч. 1 ст. 91 КПК України, унаслідок чого відпадає необхідність дослідження доказів у суді першої інстанції.
У ході судового розгляду в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України учасники судового провадження обмежуються законодавцем у можливості оскарження вироку в частині обставин, докази щодо яких не було досліджено, що викликає в суду обов'язок не тільки належного з'ясування зазначених вище обставин, а й роз'яснення наслідків у виді обмеження на апеляційне оскарження та з'ясування того, що учасники судового провадження правильно розуміють сутність цих наслідків.
За результатом апеляційного розгляду даного кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що вищезазначені вимоги Закону судом першої інстанції дотримано не було.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку Сумського районного суду Сумської області від 27 січня 2020 року, з врахуванням того, що фактичні обставини справи ніким не оспорюються, а обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, суд згідно ст. 349 КПК України, визнав недоцільним виклик свідків по справі, а обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів справи, які характеризують особу обвинуваченого.
Так, у поданій апеляційній скарзі на вищезазначене судове рішення обвинувачений ОСОБА_8 вказує, що він не згоден з призначеним йому покаранням і, вважаючи його занадто суворим, посилається на безпідставність незастосування до нього положень ст.69, 75 КК України, з вказівкою, зокрема, і на те, що, при цьому, не в повному обсязі було враховано його психологічний стан, причини та обставини, які вплинули на те, що він змушений був залишити військову частину, і взагалі, на його думку, у даному кримінальному провадженні відносно нього слід було провести психологічну експертизу.
У свою чергу, доповнюючи апеляційну скаргу свого підзахисного - обвинуваченого ОСОБА_8 , захисник ОСОБА_7 звертає увагу колегії суддів на те, що за клопотанням прокурора та нібито відповіді ОСОБА_8 про визнання винуватості та підтвердження факту залишення військової частини, суд змінив порядок дослідження доказів, та прийняв рішення про здійснення розгляду вказаного провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, однак, не провів належного допиту обвинуваченого, а задавав лише навідні запитання, вказував обвинуваченому на його провину і фактично не впевнився у тому, чи розумієте останній наслідки розгляду справи у спрощеному порядку.
З метою перевірки апеляційних доводів обвинуваченого та доповнень до них захисника, колегією суддів було перевірено технічний носій з записом судових засідань по даному кримінальному провадженню від 07 листопада 2019 року, від 17 грудня 2019 року та від 27 січня 2020 року.
Перевіркою технічного носія з записом вищезазначених судових засідань було встановлено, що у судовому засіданні, яке відбулось 07 листопада 2019 року, з врахуванням позиції обвинуваченого ОСОБА_8 , який, після проголошення прокурором обвинувального акту, на запитання чи зрозуміла йому суть обвинувачення за ч. 4 ст. 407 КК України та чи визнає він себе винним, відповів згодою, головуючим було прийнято рішення про розгляд даного кримінального провадження у спрощеному порядку, з роз'ясненням того, що в основу вироку будуть покладені лише пояснення останнього, та що оскаржити ухвалене рішення можливо буде лише в частині призначеного покарання. ОСОБА_8 з вказаним погодився, проте, надаючи свої пояснення щодо інкримінованого злочину по даному провадженню, зазначав про те, що будучи засудженим у 2017 році за ч. 4 ст. 407 КК України, на той час, він писав рапорт про звільнення з військової служби, казав, що служити не бажає, керівництво забрало у нього документи і після рішення суду, побувши 6 днів у військовій частині, вважаючи себе звільненим зі служби, він поїхав додому. Тобто, ОСОБА_8 повідомив обставини, за яких суд прийняв рішення про повне дослідження доказів у даному кримінальному провадженні з викликом у наступне судове засідання певних свідків.
Наступне судове засіданні, за участі обвинуваченого у режимі відеоконференції відбулось 27 січня 2020 року і його фіксування відбулось лише з звуковою фіксацією, без відеозапису.
Головуючий оголосила про продовження розгляду справи, роз'яснила учасникам, а саме, обвинуваченому та прокурору їх права та можливість заявити відводи, з'ясувала, чи потрібен ОСОБА_8 захисник, на що останній повідомив, що захищати свої права буде самостійно, після чого, зазначила, що у попередньому судовому засіданні було визначеного повний порядок дослідження доказів, допитано обвинуваченого та з'ясувала у прокурора щодо свідків, які викликались у минуле судове засідання і не з'явились.
Прокурор повідомила, що свідки не з'явитись через зайнятість по службі та перебування у зоні ООС, і їх участь у судовому засіданні неможливо буде забезпечити до вересня, у зв'язку з чим, від допиту свідків відмовилась, з посиланням, зокрема, і на те, що такої необхідності немає, оскільки обвинувачений у повному обсязі визнав свою провину та просив змінити порядок дослідження доказів на спрощений.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що звукозаписом даного судового засідання зазначені обставини взагалі не підтверджені, і у журналі судового засідання від 27 січня 2020 року (а.п.49-50), також, не зафіксовані.
У подальшому, прокурор просила провести додатковий допит обвинуваченого, що і було здійснено судом, при цьому, ОСОБА_8 відповідав на запитання, які були задані головуючим, а саме, з приводу того, чи чинило керівництво військової частини йому перепони у складанні рапорту щодо звільнення, який він хотів написати, на що останній повідомив, що перепон у цьому не було.
Головуюча з'ясувала, чи є до обвинуваченого запитання, на що прокурор запитала у ОСОБА_8 , чи визнає він свою провину, і в якому обсязі, у самовільному залишенні військової частини та чи бажає проходити військову службу надалі. ОСОБА_8 відповів, що вину визнає у повному обсязі і служити не бажає. Також, прокурор запитала у обвинуваченого, чи всі обставини, викладені в обвинувальному акті відповідають дійсності (без їх оголошення з метою збереження судового часу), на що ОСОБА_8 відповів, що відповідають. Після цього у прокурора більше запитань до обвинуваченого не було.
Запитання були у головуючої, яка з'ясувала у ОСОБА_8 , чи розумів він, що за попереднім вироком у нього вже є покарання з випробуванням, що він, після ухвалення 20 січня 2017 року судового рішення, повернувся на службу, а вже 25 січня 2017 знову залишив військову частині, що, за таких обставин, ним керувало. ОСОБА_8 надає пояснення, однак, через неякісний зв'язок, не зрозуміло про що саме він каже. Головуюча запитала, чи розуміє обвинувачений наслідки вчиненого, уточнює, чому він так вчинив, з посиланням на те, що контракт ним було укладено без примусу, а він самовільно залишив службу і раз, і другий раз. ОСОБА_8 надає роз'яснення, однак, через неякісний зв'язок, не зрозуміло які саме.
Після цього, головуюча запитала, чи визнає ОСОБА_8 свою вину та чи погоджується він на розгляд справи у спрощеному порядку, як пропонувала прокурор, на що останній відповів, що вину визнає і на такий порядок погоджується.
Після цього, головуюча роз'яснила обвинуваченому, що у такому випадку в основу судового рішення будуть покладені лише його визнавальні показання, і в апеляційній та касаційній скаргах він зможе оскаржити ухвалений вирок лише в частині призначеного покарання, не зможе оскаржити його в частині обставин, які не оспорювались, та буде позбавлений можливості зазначити про те, що даного кримінального правопорушення він не вчиняв.
З вказаним ОСОБА_8 погодився та зазначив, що йому все зрозуміло, і суд прийняв рішення про дослідження доказів, в порядку ч.3 ст.349 КПК України, прокурор оголосила докази, які містили дані, що характеризують особу обвинуваченого і суд перейшов до судових дебатів.
При цьому, колегія суддів зауважує, що з врахуванням прийнятого рішення щодо здійснення розгляду даної справи у спрощеному порядку, суд міг обмежитися лише допитом обвинуваченого, проте, особливе значення має якість цього допиту, підтвердження особою фактичних обставин, які мають значення для висновку про винуватість особи та правильність кваліфікації його дій, відсутність будь-яких сумнівів, щодо їх визнання. При цьому, будь-яких спрощень, поверховості в допиті, не з'ясування істотних фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення не опускається.
Проте, відповідно до вищезазначеного звукозапису судового засідання, обвинувачений ОСОБА_8 щодо інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України був допитаний вкрай поверхнево, і погодитись з тим, що останній підтвердив та не заперечував зазначені в обвинувальному акті обставини, неможливо.
Так, у своїх поясненнях ОСОБА_8 вказував, що у 2016 році уклав контракт про проходження військової служби, а за самовільне залишення військової частини, у 2017 році був засуджений до покарання з випробуванням. Після того, як відносно нього було ухвалено вирок - 20 січня 2017 року, він повернувся до військової частини, написав рапорт про звільнення, почекав 6 днів, йому нічого з цього приводу не сказали, і, вважаючи себе звільненим, він поїхав додому. При цьому обвинувачений вказував, що вину у самовільному залишенні військової частини визнає в повному обсязі.
Колегія суддів зауважує, що згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к (провадження № 51-380 км 17), відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов'язує суд установити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
При цьому, обов'язковими передумовами можливості розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК є: повне визнання вини обвинуваченим, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження, кваліфікації дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується особа, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин.
За відсутності факту з'ясування усіх обставин вчинення кримінального правопорушення, його об'єктивних та суб'єктивних ознак, суд першої інстанції позбавлений можливості зробити висновки про те, що обвинувачений у повній мірі визнав свою вину у його вчиненні, тобто не оспорював фактичних обставин кримінального провадження у цій частині.
Вищезазначене узгоджується з позицією, яка викладена у Постанові від 10 червня 2024 року колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду по справі №331/2750/23.
Таким чином, колегія суддів вважає, що хоча формально ОСОБА_8 і визнав у судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, однак з його пояснень не вбачається, що він в повному обсязі підтвердив фактичні обставини справи, викладені в обвинувальному акті.
За відсутності факту з'ясування усіх обставин вчинення кримінального правопорушення, його об'єктивних та суб'єктивних ознак, суд першої інстанції був позбавлений можливості зробити висновки про те, що обвинувачений у повній мірі визнав свою вину у його вчиненому і не заперечував фактичних обставин кримінального провадження. За таких обставин суду першої інстанції необхідно було повернутися до обговорення питання про визначення обсягу доказів та встановлення порядку їх дослідження, оскільки наявність зазначених вище суперечностей свідчить про те, що обвинувачений фактично оспорював обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, а тому, суд мав розглянути кримінальне провадження в загальному порядку, а не застосовувати процедуру, що визначена ч. 3 ст. 349 КПК.
На переконання колегії суддів, у даному випадку, суд першої інстанції безпідставно здійснив судовий розгляд вказаного провадження у спрощеному порядку, чим порушив право обвинуваченого на захист та позбавив його права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною першою статті 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дане провадження було розглянуто з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, які апеляційний суд самостійно усуну не має можливості, а тому, наявні підстави, передбачені ст.ст. 412, 415 КПК України для скасування вироку суду першої інстанції та повернення справи на новий судовий розгляд, у зв'язку з чим апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню.
Скасовуючи вирок суду за наведених підстав, колегія суддів, відповідно до ч.2 ст.415 КПК України, не перевіряє обґрунтованість інших доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , та захисника ОСОБА_7 , однак вони підлягають перевірці під час нового розгляду в суді першої інстанції, як такі, що мають суттєве значення у кримінальному провадженні.
Таким чином під час нового судового розгляду суду першої інстанції необхідно усунути порушення, зазначені у даній ухвалі, повно та всебічно дослідити обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, створити сторонам необхідні умови для забезпечення рівних прав у наданні доказів на підтвердження своїх позицій і доведенні перед судом їх переконливості та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам закону.
Керуючись ст.ст.404,405,407,412,415,418,419 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Сумського районного суду Сумської області від 27 січня 2020 року відносно ОСОБА_8 скасувати, у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Призначити новий судовий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4