Номер провадження: 22-ц/813/4372/24
Справа № 523/9686/23
Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.
Доповідач Лозко Ю. П.
30.07.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник-адвокат Гніздовська Ганна Михайлівна
на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2024 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради про визнання членом сім'ї наймача та визнання основним квартиронаймачем,
встановив:
У червні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2024 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на незаконність оскаржуваної ухвали, просила її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За доводами апеляційної скарги, постановляючи оскаржувану ухвалу, судом не враховано, що спір який виник між позивачкою та Пересипською (Суворівською) районною адміністрацією Одеської міської ради про визнання ОСОБА_1 членом сім'ї наймача та визнання її основним квартиронаймачем не розглядався судом, тому відсутні передбачені законом підстави для закриття провадження у цій справі з мотивів наведених судом в оскаржуваній ухвалі.
У судове засідання відповідачі не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки та її представника адвоката - Гніздовську Г.М. за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Апеляційна перевірка судових рішень, ухвалених судом першої інстанції, є гарантією реалізації права на судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам, з огляду таке.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що набрало законної сили рішення суду у справі № 523/1756/20 про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про зобов'язання укласти договір найму квартири та рішення у справі №523/10215/15-ц про задоволення позову Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 про її виселення та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - КП «ЖКС Пересипський» про визнання права користування, зобов'язання укласти договір найму житла та відкриття особового рахунку на квартиру АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд вважає такий висновок суду помилковим, з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Дійсно, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.
Відповідно до ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі N 320/9224/17 (провадження N 14-225цс19) зазначено, що: "згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N 761/7978/15-ц (провадження N 14-58цс18) зазначено, що "необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору".
Предмет спору це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 вересня 2023 року у справі N 198/219/22.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Відтак, після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02 березня 2023 року у справі N 480/4772/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N 761/7978/15-ц (провадження N 14-58цс18) зазначено, що: "необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України).
За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі N 917/1739/17 (провадження N 12-161гс19) вказано, що:
"предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2024 року у справі N 554/527/23 (провадження N 61-11779св23) зроблено висновок, що "суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили".
Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили чи ухвали суду про закриття провадження у справі, постановленої між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.
Йдеться про те, що в тих випадках, коли справа вже вирішена судом або коли сторони розпорядилися своїми правами певним чином і суд затвердив ці дії, повторне звернення до суду не допускається. Неможливість повторного розгляду справи, коли є судове рішення, що набрало законної сили і не скасоване у встановленому законом порядку, перш за все пов'язана з виключністю судового рішення.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Отже для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: 1 - тотожних сторін спору, 2 - тотожного предмета позову, 3 - тотожної підстави позову.
Поняття "юридичний спір" має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття "спір про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду.
Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.
Тобто позови повинні співпадати за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Водночас, з Єдиного державного реєстру судових рішень та наданих скаржницею копій судових рішень, апеляційним судом встановлено, що у справі № 523/1756/20 за позовом ОСОБА_1 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, позивачка ОСОБА_1 просила суд зобов'язати відповідача укласти із нею договір найму квартири АДРЕСА_1 , як із членом сім'ї останнього її наймача, у справі №523/10215/15-ц - визнати за нею право користування, зобов'язати відповідача укласти із нею договір найму житла та відкрити на її ім'я особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 .
Отже на відміну від вказаної вище справи, предметом позову у цій справі є визнання позивачки членом сім'ї наймача та визнання основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 .
Відтак, оскільки нетотожність хоча б одного з елементів, за обставинами цієї справи - предмету позову, не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору у справі, колегія суддів виснує, що у цій справі, суд дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі у зв'язку із наявністю судового рішення, ухваленого з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
За таких встановлених судом обставин, колегія суддів вважає, помилковим висновок суду першої інстанції про закриття провадження у цій справі з підстав зазначених в оскаржуваній ухвалі.
За п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивачки, скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Судовий збір підлягає відшкодуванню за наслідками розгляду справи по суті.
Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник-адвокат Гніздовська Ганна Михайлівна задовольнити.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2024 року скасувати, і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 05 серпня 2024 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.А. Коновалова
М.В. Назарова