Номер провадження: 22-ц/813/4396/24
Справа № 523/9686/23
Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.
Доповідач Лозко Ю. П.
30.07.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2024 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради про визнання членом сім'ї наймача та визнання основним квартиронаймачем,
встановив:
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним вище позовом, у якому просила визнати її членом сім'ї наймача ОСОБА_2 та основним квартиронаймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подала до суду заяву про виклик та допит свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , посилаючись на те, що до предмету доказування у цій справі входять обставини стосовно того, чи проживає на цей час та чи проживала вона у вказаній вище квартирі з членами своєї сім'ї: матір'ю ОСОБА_2 та братом ОСОБА_7 , вела з ними спільне господарство, купувала їжу, ліки та інше, які можуть підтвердити зазначені свідки.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2024 року залишено без задоволення заяву сторони позивачки про виклик та допит свідків.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на незаконність оскаржуваної ухвали, просила її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року відкрито провадження у справі, витребувано з Суворовського районного суду м. Одеси матеріали цивільної справи №523/9686/23 шляхом надіслання вказаної справи на адресу Одеського апеляційного суду у найкоротший строк.
05 березня 2024 року витребувана справа надійшла до суду апеляційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2024 року про відмову у задоволенні клопотання про допит свідків, підлягає закриттю, як помилково відкрите, з таких підстав.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.
Згідно норм процесуального закону, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції має відбуватись з дотриманням певних умов.
Відповідно до ч. 2 ст. 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених ст. 353 цього Кодексу.
У ч. 1 ст. 353 ЦПК України передбачено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (ч. 2 ст. 353 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, вона не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції (п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України).
Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною.
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у ч. 1 ст. 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом.
Згідно до п. 4 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями".
У п.2 ч. 1 ст. 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.
Підстави та порядок подання заяв про забезпечення доказів визначенні ст. 116 ЦПК України. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, і допит свідків (ч.ч. 2,3 ст. 116 ЦПК України).
При цьому, порядок виклику свідка передбачений також і ст. 91 ЦПК України, а саме частиною 2 вказаної статті визначено, що заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.
Тож, з огляду на викладене та зважаючи на те, що підставою для вижиття заходів забезпечення доказів є наявність підстав припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим (ч.1 ст. 116 ЦПК України), визначальною рисою допиту свідка, як заходу забезпечення доказів є необхідність отримання такого доказу раніше встановленого терміну до розгляду справи у зв'язку з появою несприятливих обставин, які можуть перешкодити зробити це вчасно, тобто в момент розгляду справи по суті.
Відповідно клопотанням звернення про допит свідків, як захід забезпечення доказів має відповідно до вимогам, визначених п.5 ч.1 ст. 117 ЦПК України, містити обґрунтування необхідності забезпечення доказів. Крім того, частина 3 вказаної статті визначає, що за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.
Водночас, у переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, відсутня ухвала про відмову у допиті свідків, відтак така не може бути предметом оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду, зокрема викладеному у постанові від 20 грудня 2019 року у справі N 306/513/16-ц.
Тобто оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом із рішенням по суті спору.
Наведене узгоджується із змістом постанови Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі N 439/1347/19. Також у даній постанові зроблено покликання на правові висновки, висловлені Верховним Судом у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі N 521/18597/18, від 20 грудня 2019 року у справі N 306/513/16-ц від 19 листопада 2020 року у справі N 520/14591/18.
Відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання про виклик та допит свідків, суд першої інстанції, із посиланням на ст. 116 ЦПК України, зазначив, що показання свідків в даному випадку не можуть бути однозначним та безспірним доказом проживання позивачки у квартирі члена сім'ї наймача та тим більше в подальшому визнання позивача основним квартиронаймачем.
Однак, з тексту поданої ОСОБА_2 заяви про виклик та допит свідків убачається, що така була подана у порядку ст. 91 ЦПК України та обґрунтована тим, що до предмету доказування у цій справі входять обставини стосовно того, чи проживає на цей час та чи проживала ОСОБА_1 у вказаній квартирі зі членами своєї сім'ї: матір'ю ОСОБА_2 та братом ОСОБА_7 , вела з ними спільне господарство, купувала їжу, ліки та інше, які можуть підтвердити вказані свідки. Посилань на необхідність отримання такого доказу раніше встановленого терміну до розгляду справи у зв'язку з появою несприятливих обставин, які можуть перешкодити зробити це вчасно, як і посилань на ст. 116 ЦПК України, клопотання не містить. Не долучено до такого і квитанції про сплату судового збору.
Тож, предметом апеляційного оскарження є ухвала саме про відмову у задоволенні клопотання про допит свідків, яка до переліку ухвал, зазначених в ч. 1 ст. 353 ЦПК України, не входить, а не про відмову у забезпеченні доказів.
Колегія суддів враховує, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.
Відтак, апеляційне провадження на вказану ухвалу суду, було відкрито помилково.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України N 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" викладена правова позиція відповідно до якої при поданні апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя доповідач постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.
Статтею 362 ЦПК України визначені підстави для закриття апеляційного провадження, серед яких відсутня така підстави для закриття провадження, як помилково відкрите.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2021 року по справі N 29/5005/6381/2011 викладено правову позицію, в якій зазначено: "статтею 264 ГПК України визначені підстави для закриття апеляційного провадження. Втім, хоча стаття 264 ГПК України не містить такої підстави для закриття провадження, як помилково відкрите, в даному випадку, процесуально вірними були дії суду апеляційної інстанції щодо закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційне провадження у даній справі було відкрите з перегляду ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню, і в разі апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції та прецедентної практики Європейського суду з прав людини".
Аналогічний за змістом правовий висновок про закриття апеляційного провадження у випадку його відкриття за переглядом судового рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, викладений у постановах Верховного Суду від 08 січня 2019 року у справі N 922/1906/18, від 13 серпня 2019 року у справі N 5002-17/2743-2009, 20 серпня 2019 року у справі N 910/1702/15-г, від 29 квітня 2020 року у справі N 917/1185/18.
З огляду на наявність обмежень, передбачених законом підстав оскарження ухвал суду першої інстанції, та оскільки, у зв'язку із відсутністю в апеляційному суді на час відкриття провадження у справі матеріалів справи, апеляційним судом було помилково відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу вказану Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2024 року, що не підлягає оскарженню в порядку апеляційного провадження окремо від рішення суду, як провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2024 року про відмову у забезпеченні доказів, шляхом виклику та допиту свідків, тому колегія суддів вважає, що провадження підлягає закриттю, як помилково відкрите.
Згідно із ч. 2 ст. 362 ЦПК України про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
Апеляційний суд зауважує, що під час вирішення питання про закриття апеляційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх апеляційного оскарження відповідно до вимог ст. ст. 352,358,359 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 352, 353, 362 ЦПК України
ухвалив:
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради про визнання членом сім'ї наймача та визнання основним квартиронаймачем, як помилково відкрите.
Ухвала Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 05 серпня 2024 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.А. Коновалова
М.В. Назарова