Справа № 185/1156/24
Провадження № 2/185/1825/24
15 серпня 2024 року м.Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Зінченко А.С., за участю секретаря судового засідання Коваленко К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженняу відкритому судовому засіданні цивільну справу ЄУ № 185/1156/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання,
представник позивача - адвокат Пономаренко В. Л.
представник відповідача - ОСОБА_2 ,
В січні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання суму грошових коштів у розмірі 255 600 (двісті п'ятдесят п'ять тисяч шістсот) грн.
В обґрунтування позову зазначає наступне. Позивач тривалий час працював на різних посадах у різних структурних підрозділах Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля». За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання. 20.05.2017 позивач був звільнений з займаної посади відповідачем (роботодавцем) за ч.2ст.40 КзпП України, у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я. Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії за професійними захворюваннями від 05.01.2018 серія 12 ААА № 732434 та серія 12 ААА № 051139 первинно позивачу встановлено 50 % втрати працездатності - 45 % втрати працездатності по радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6,С7,С8 з вираженими статико-динаміними порушеннями, стійким больовим синдромом, м'язово-тонічним і периферичним нейросудинним стндромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечелопаткового періартрозу (ПФ другого ст.), остероартрозу в поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ст.); 5 % - нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії за професійними захворюваннями від 29.01.2021 серія 12 ААА № 063720 та серія 12 ААВ № 129598, безстроково позивачу встановлено 50 % втрати працездатності - 45 % втрати працездатності по радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6,С7,С8 з вираженими статико-динаміними порушеннями, стійким больовим синдромом, м'язово-тонічним і периферичним нейросудинним стндромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечелопаткового періартрозу (ПФ другого ст.), остероартрозу в поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ст.); 5 % - нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). У зв'язку з чим, позивач перебуває на обліку, як особа з інвалідністю та отримує страхові виплати та пенсію в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. На даний час самопочуття не поліпшується, негативні зміни у житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Окрім того всього, позивач тепер час від часу вимушений проходити курси лікування, медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, переносити щоденний фізичний біль та моральні переживання.
Тому позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати нанесену йому моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я в сумі 255 600,00 грн., оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, позивач втратив своє здоров'я, йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він став особою з інвалідністю, роботодавець звільнив його за станом здоров'я, його постійно турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги.
Ухвалою суду від 05.02.2024 провадження у справі відкрито та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.
11.03.2024 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначає наступне.
Позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації. Позивач свідомо працював в шкідливих, важких та небезпечних умовах праці, щорічно проходив періодичний медичний огляд і був усвідомлений про стан свого здоров'я. Позивач мав можливість припинити трудовий договір, однак продовжував працювати в шкідливих та небезпечних умовах. Позивач шкоду здоров'ю отримав в тому числі через не постійне використання засобів індивідуального захисту, тобто свідомо своїми діями сприяв появі професійних захворювань.
В абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, яке кореспондується в п. 5.1. Методичних рекомендацій, затверджених листом Міністерства юстиції від 13.05.2004 року№ 35-13/797, зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Вважає, що позивачем не надано обґрунтування/розрахунку щодо розміру моральної шкоди.
Вважає, що встановлення самого ступеню втрати працездатності, інвалідності не підтверджує і не може підтверджувати факту спричинення потерпілому моральної шкоди. Позивачем не обгрунтовано та не надано доказів сприченення моральної шкоди, вина відповідача відсутня.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, представник позивача надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали, просили задовольнити.
Представник відповідача надав до суду заяву відповідно до якої просив в задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , позивач з 18.10.1985 в різні періоди працював на різних посадах у різних структурних підрозділах в Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоградвугілля».
20.05.2017 позивача звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи.
Відповідно до медичного висновку ДУ "Український науково-дослідний інститут промислової медицини" № 1390 від 23.11.2017 позивачу встановлено діагноз професійного захворювання: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна , С6, С7, С8 з вираженими статико-динаміними порушеннями, стійким больовим синдромом, м'язово-тонічним і периферичним нейросудинним стндромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечелопаткового періартрозу (ПФ другого ст.), остероартрозу в поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ст.); 5 % - нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Захворювання професійне. Стаж роботи в шкідливих умовах 19 років 2 міс.
Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 08.12.2017 (Форма П-4) ОСОБА_1 має діагноз: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна , С6, С7, С8 з вираженими статико-динаміними порушеннями, стійким больовим синдромом, м'язово-тонічним і периферичним нейросудинним стндромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечелопаткового періартрозу (ПФ другого ст.), остероартрозу в поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ст.); 5 % - нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху).
Хронічне професійне захворювання виникло у позивача внаслідок роботи тривалий час в умовах дії шкідливих факторів в тому числі на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Хронічне професійне захворювання позивача виявлено під час медичного огляду в 2017 році, повідомлення про наявність хронічного професійного захворювання позивача 01.12.2017, встановлення остаточного діагнозу 23.11.2017.
Відповідно до первинної довідки обласної МСЕК серії 12ААА № 0732434 від 05.01.2018 позивач оглядався комісією, йому встановлено третю групу інвалідності з 29.12.2017 до 01.01.2019, дата переогляду 15.12.2018, причина інвалідності професійне захворювання.
Відповідно до первинної довідки обласної МСЕК серії 12ААА № 051139 від 05.01.2018 позивач оглядався комісією, йому встановлено втрату працездатності у розмірі 50 %, третю групу інвалідності з 29.12.2017 до 01.01.2019, дата переогляду 15.12.2018.
Відповідно до повторної довідки обласної МСЕК серії 12ААВ № 129598 від 29.01.2021 позивач оглядався комісією, йому встановлено третю групу інвалідності з 01.01.2021 безтроково, причина інвалідності професійне захворювання, переогляду не підлягає.
Відповідно до повторної довідки обласної МСЕК серії 12ААА № 063720 від 29.01.2021 позивач оглядався комісією, йому встановлено третю групу інвалідності та встановлено втрату працездатності у розмірі 50 % з 01.01.2021 безтроково, переогляду не підлягає.
Триваючі проблеми зі здоров'ям, отримані внаслідок хронічного професійного захворювання позивача, періодичні лікування, підтверджуються, також, наданими виписками зі історій хвороб позивача.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Судом встановлено, що після роботи на підприємстві відповідача більше 14 років, та зі звільнення за станом здоров'я 20.05.2017 до встановлення позивачу 50 % втрати працездатності та третьої групи інвалідності за професійним захворюванням з 29.12.2017, позивач на інших підприємствах не працював.
Позивачем надано належні та допустимі докази (довідки МСЕК, акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 08.12.2017), щодо встановлення інвалідності та 50% втрати працездатності саме внаслідок професійного захворювання.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першою ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як зазначено в пункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, №1-9/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до статей23,1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Суд не може погодитись із запереченнями представника відповідача, який вважає не доведеним позивачем факт заподіяння моральної шкоди, так як не встановлені зміни у психічному стані, відповідні записи лікаря-психіатра, психотерапевта, психолога, відсутній висновок судово-психіатричної експертизи, оскільки згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань.
З врахуванням викладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, так як внаслідок отриманого професійного захворювання на виробництві останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципом розумності та справедливості, приймає до уваги стан здоров'я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об'єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв'язків, а саме 50 % втрати професійної працездатності (які є предметом даного спору), істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн в порядку відшкодування моральної шкоди.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», однак застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди,завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Таким чином граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми,що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто не ототожнюється відшкодування моральної шкоди,завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року № 598/438/21, від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 180/407/20, від 07 листопада 2022 року у справі № 161/16011/20.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
На підставі вищевикладеного суд зазначає, що в даній справі ухвалюється рішення про стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, тому стягнута на підставі рішення суду сума не підлягає оподаткуванню.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1000,00 грн.
Керуючись ст. 5,12,13, 81, 89, 258,259,263-265,268,273 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», код ЄДРПОУ: 00178353, місце знаходження: вул. Соборна, буд. 76, м. Павлоград Дніпропетровська область, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (сто тисяч) грн в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1000,00 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя А. С. Зінченко