79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
18 жовтня 2010 р. № 2а-1123/10/1370
м. Львів, вул. Чоловського, буд. 2
13 год. 02 хв. зал судових засідань № 6
Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого-судді Гулика А.Г.,
судді Сакалоша В.М.;
судді Потабенко В.А.;
секретар судового засідання Андрушакевич Т.В.,
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1;
представник відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, -
ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністра внутрішніх справ України, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача в частині ненадання інформації на інформаційний запит від 04.11.2009 року та зобов'язати відповідача надати позивачу поштові адреси всіх діючих на території України ізоляторів тимчасового тримання системи органів внутрішніх справ, із зазначенням прізвища, імені та по батькові керівників цих установ.
Позовні вимоги мотивовані відмовою відповідача в наданні інформації на запит щодо поштових адрес діючих на території України ізоляторів тимчасового тримання системи органів внутрішніх справ з зазначенням прізвища, імені та по батькові керівників цих установ, з підстав недоцільності надання такої інформації. Позивач зазначає, що відповідач не вправі вирішувати питання доцільності запитуваної інформації, а тому, відмову в наданні позивачу такої інформації вважає необґрунтованим.
Позивачем подано до суду заяву про зміну позовних вимог від 08.06.2010 року, в якій в якості відповідача зазначає Міністерство внутрішніх справ України (далі -МВС України) та просить суд визнати неправомірними дії МВС України в частині невмотивованого ненадання інформації на запит позивача. Додатково зазначає, що відмова у наданні інформації повинна бути мотивованою. Незазначення відповідачем мотивів відмови у наданні запитуваної інформації суперечить вимогам Закону України «Про інформацію».
Відповідачем подано до суду заперечення на позов, в яких просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Заперечення обґрунтовані тим, що розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів внутрішніх справ або їх заступниками відповідно до їх повноважень. За результатами його розгляду керівниками органів внутрішніх справ визначаються служби органу, які будуть розглядати звернення громадянина та за його результатами дати відповідь. Розгляд вказаного вище запиту було доручено Департаменту громадської безпеки МВС України. Крім того, зазначає, що ізолятори тимчасового тримання (далі - ІТТ) не мають статусу юридичних осіб, а є режимними установами, що створюються при чергових частинах органі внутрішніх справ.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві. Пояснив, що запит ОСОБА_2 був скерований відповідачу з метою налагодження співпраці з керівниками ІТТ, з метою дослідження стану дотримання прав людини в системі правоохоронних органів. Додатково зазначив, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності. У зв'язку з цим, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач явку у повноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце його проведення. Про причини неявки суд не повідомив, а тому, суд ухвалив продовжити розгляд справи без його участі.
При розгляді та вирішенні вказаної справи суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і вважає, що такі підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Спір між сторонами виник стосовно правомірності відмови в наданні інформації на інформаційний запит позивача щодо поштових адрес діючих на території України ізоляторів тимчасового тримання системи органів внутрішніх справ з зазначенням прізвища, імені та по батькові керівників цих установ.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем -ОСОБА_2 надіслала Міністру внутрішніх справ України інформаційні запит від жовтня 2009 року щодо надання поштових адрес всіх діючих на території України ізоляторів тимчасового тримання системи органів внутрішніх справ з зазначенням прізвища, імені та по батькові керівників цих установ для налагодження співпраці, з метою дослідження дотримання прав людини в системі правоохоронних органів.
На інформаційний запит позивача Департамент громадської безпеки МВС України надіслав позивачу відповідь від 04.12.2009 року № 10/3-Т-4794, в якій повідомив про недоцільність надання запитуваної інформації, у зв'язку з тим, що ІТТ є спеціальними установами міліції для тримання осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину. Крім того, у відповіді на запит зазначено, що ІТТ входять до складу органів внутрішніх справ ГУМВС, УМВС України, є їх структурними підрозділами і не мають статусу юридичних осіб. У зв'язку з цим, з усіх питань, що стосуються їх діяльності, необхідно звертатися до керівників органів внутрішніх справ або відповідних управлінь, відділів громадської безпеки ГУМВС, УМВС України. З огляду на це, надання інформації МВС України вважає недоцільним.
Суд зазначає, що право громадян України на інформацію, правові основи інформаційної діяльності, одержання, використання, поширення та зберігання інформації, система інформації, її джерела, а також доступ до інформації регулюються спеціальним нормативно-правовим актом -Законом України «Про інформацію»від 02.10.1992 року № 2657-ХІІ.
Під інформацією вказаний Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі та встановлює порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації -режими доступу до інформації, за якими інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом. Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.
Стаття 21 Закону України «Про інформацію»одним з видів інформації виділяє інформацію державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування та визначає її, як офіційну документовану інформацію, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. В ч. 4 цієї статті зазначається, що джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.
В свою чергу, норма ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію»поділяє інформацію з обмеженим доступом за своїм правовим режимом на конфіденційну і таємну інформацію. Під конфіденційною інформацією, відповідно до ч. 2 цієї статті слід вважати відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Слід зазначити, що згідно з ч. 3 ст. 30 цього Закону, стосовно інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ -надано статус конфіденційної. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України.
Додатково, суд зазначає, що перелік інформації, яка віднесена до конфіденційної, що є власністю держави, а також порядок її одержання, використання, поширення та зберігання визначається спеціальними правовими актами, зокрема, перелік інформації, яка в системі Міністерства внутрішніх справ України віднесена до категорії конфіденційної, що є власністю держави, визначається окремим наказом МВС України.
Так, наказом МВС України від 19.02.2009 року № 70, відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави»від 27.11.1998 року № 1893, затверджено «Перелік інформації, яка в системі Міністерства внутрішніх справ України віднесена до категорії конфіденційної, що є власністю держави».
Згідно з п. 16.10 р. 16 вказаного Переліку, перелік режимних, атестованих приміщень структурних підрозділів центрального апарату МВС, ГУМВС, УМВС, УМВСЗТ, міськрайлінорганів, вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ є конфіденційною інформацією.
З системного аналізу положень Інструкції про роботу ізоляторів тимчасового тримання органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 20.01.2005 року № 60 та наказу МВС України від 02.12.2008 року № 638 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку в ізоляторах тимчасового тримання органів внутрішніх справ України», ізолятори тимчасового тримання є спеціальними установами міліції, які створюються наказами ГУМВС, УМВС України в окремому органі внутрішніх справ та є їх структурними підрозділами. ІТТ не мають статусу юридичних осіб та власних поштових адрес, а є режимними установами, що найчастіше створюються при чергових частинах органів внутрішніх справ. ІТТ також можуть створюватися в окремому органі внутрішніх справ у містах з районним поділом, а для обслуговування групи органів -міжрайонні. Організація роботи ІТТ покладається на начальників головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізничному транспорті.
Наказом МВС України від 20.01.2005 року № 60 ДСК «Про затвердження Інструкції про роботу ізоляторів тимчасового тримання органів внутрішніх справ України»передбачено право начальників головних управлінь та управлінь МВС України в областях, містах Севастополі, Автономній Республіці Крим створювати ІТТ своїми наказами в залежності від реальної потреби в їх наявності в певному територіальному органі внутрішніх справ.
Начальники ІТТ призначаються та звільняються з посади наказами начальників територіальних органів внутрішніх справ. Вказана посада не належить до переліків посад номенклатури МВС, що визначена наказом МВС України від 01.12.2008 року № 650 «Про затвердження переліків посад номенклатури МВС України», а тому, призначення та звільнення начальників ІТТ здійснюється без погодження з Міністерством внутрішніх справ України. У зв'язку з цим, Міністерство внутрішніх справ України не здійснює централізований облік начальників всіх ІТТ органів внутрішніх справ.
Крім того, запитувана позивачем інформація щодо поштових адрес діючих на території України ізоляторів тимчасового тримання системи органів внутрішніх справ із зазначенням прізвища, імені та по-батькові керівників цих установ зберігається в територіальних органах внутрішніх справ, а тому у відповідача вона відсутня.
Відповідно до положення ст. 34 Закону України «Про інформацію», відмова в задоволенні запиту доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. У відмові має бути зазначено посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту, а також мотивовану підставу відмови.
З відповіді Департаменту громадської безпеки МВС України від 04.12.2009 року № 10/3-Т-4794 на інформаційний запит позивача вбачається, що у ньому відсутні вмотивовані підстави відмови в задоволенні запиту. Посилання відповідача на недоцільність надання запитуваної інформації не може вважатися мотивованою підставою відмови у задоволенні запиту.
Таким чином, суд встановив, що підставою для відмови у наданні інформації є віднесення такої до категорії конфіденційної, а також її відсутність в МВС України. Посилання відповідача у відповіді на інформаційний запит на те, що ІТТ не є юридичними особами і, у зв'язку з цим, не вбачається за доцільне її надавати, не може вважатися вмотивованою підставою для відмови у наданні такої інформації.
Суд звертає увагу на те, що усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийнятті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Узагальнюючи викладене вище, суд вважає, що дії відповідача в частині немотивованого ненадання ОСОБА_2 інформації щодо поштових адрес діючих на території України ізоляторів тимчасового тримання системи органів внутрішніх справ з зазначенням прізвища, імені та по батькові керівників цих установ є протиправним.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, на користь позивача належить присудити документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору з Державного бюджету.
Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України в частині невмотивованого ненадання ОСОБА_2 інформації на інформаційний запит від 04.11.2009 року.
3. Присудити на користь ОСОБА_2 (місце проживання: 79008, АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок) з Державного бюджету.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25 жовтня 2010 року.
Головуючий суддя (підпис) А.Г. Гулик
Суддя (підпис) В.М. Сакалош
Суддя (підпис) В.А. Потабенко
З оригіналом згідно
Суддя Гулик А.Г.