“06” серпня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
законного представника ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12023152050000675 за апеляційною скаргою заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2024 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
-обвинуваченого за ч. 4 ст. 185 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2024 року ОСОБА_6 засуджений за ч. 4 ст. 185 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
На підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та навчання.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової експертизи у розмірі 1 912,00 грн. Вирішено питання про речові докази.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор просить змінити вирок в частині призначеного обвинуваченому покарання.
Пом'якшити ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 1 рік.
На підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.
На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого, прокурор вважає, що вирок підлягає зміні з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального провадження та особі обвинуваченого через суворість, та з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення та добровільно відшкодував завданий збиток шляхом повернення майна.
Вважає, що з урахуванням вищевказаних обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, судом без належного мотивування призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. Зазначає, що судом не враховано, як обставину, яка пом'якшує покарання, вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.
Звертає увагу, що відповідно до положень п. 4 ч. 3 ст. 76 КК України на осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, суд може додатково покласти обов'язки виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою
Зазначає, що застосовуючи ст. 76 КК України при визначенні обов'язків, які необхідно покласти на неповнолітнього обвинуваченого на період визначеного іспитового строку, судом не розглянуто питання покладання на правопорушника додаткових обов'язків, у тому числі, передбачених п. 4 ч. 3 ст. 76 КК України.
Вважає, що у даному випадку, зважаючи на особу неповнолітнього обвинуваченого, покладення визначеного п. 4 ч. 3 ст. 76 КК України обов'язку виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою, сприятиме досягненню позитивних змін у поведінці неповнолітнього через розвиток конструктивного і критичного мислення, ненасильницьких поведінкових моделей, навичок ефективного самоконтролю, а також формування здорової і просоціальної особистості.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
26 червня 2023 року в обідній період доби, точний час не встановлено, ОСОБА_6 , керуючись раптово виниклим корисливим умислом, направленим на таємне викрадення чужого майна, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, проник через відчинені двері до приміщення непрацюючого кафе «Пітсбург», розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав належне ОСОБА_11 майно: сенсорну іграшку у кількості 6 шт., вартістю 70 грн кожна, бездротові навушники у кількості 7 шт вартістю 100 грн кожен, клавіатуру від ноутбуку вартістю 250 грн, набір ножів у кількості 5 шт вартістю 500 грн, ніж вартістю 120 грн, електричний термометр, зв'язку ключів з 5 шт без визначеної вартості, на загальну суму 1990 грн.
З викраденим майном ОСОБА_6 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим заподіяв ОСОБА_11 майнову шкоду на загальну суму 1 990 грн.
Судом першої інстанції ОСОБА_6 визнано винним у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), поєднаному з проникненням у сховище, вчиненому в умовах воєнного стану, та його дії кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор ОСОБА_5 підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_6 , законний представник ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_12 не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просили вирок змінити.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при ухваленні рішення, і положення закону, яким він керувався.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів встановила наступне.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом, а також кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 185 КК України є правильними.
З огляду на межі вимог апеляційної скарги, висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, що йому інкримінується, апелянтом не оспорюються. Тому вирок в цій частині, відповідно до вимог ч. 2 ст. 404 КПК України, не переглядається.
Що стосується наведених прокурором доводів про призначення обвинуваченому занадто суворого покарання, то вони є слушними з огляду на таке.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці Конвенції зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно з п. 10 Зауважень загального порядку № 10 (2007) Комітету ООН з прав дитини «Права дітей у системі юстиції щодо дітей», прикладом якнайкращого забезпечення інтересів дитини є практика, коли традиційні цілі кримінального правосуддя, такі як покарання, поступаються місцем реабілітаційним та відновним цілям правосуддя у справах дітей - правопорушників.
У керівних принципах ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи) від 14.12.1990 зазначено, що попередження злочинності серед неповнолітніх є найважливішим аспектом попередження злочинності у суспільстві. Беручи участь у законній, соціально корисній діяльності та виробляючи гуманістичний погляд на суспільство та життя, молодь може бути вихована на принципах, які не допускають злочинну діяльність.
Згідно п. 23.2. Рекомендацій CM/Rec (2008) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про Європейські правила стосовно неповнолітніх правопорушників, щодо яких застосовуються санкції або заходи», перевагу необхідно надавати таким санкціям та заходам, які можуть мати виховний вплив, а також сприяти відшкодуванню збитків, завданих правопорушенням, яке вчинила неповнолітня особа.
Рекомендації № R (2008) 11 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи «Про Європейські правила по відношенню до неповнолітніх правопорушників, засуджених до покарань та заходів кримінально-правового характеру»: «на всіх стадіях кримінального судочинства необхідно застосовувати широкий спектр альтернативних покарань і заходів, які відповідають різним етапам розвитку неповнолітніх. Пріоритетними мають бути покарання і заходи, які можуть мати виховний вплив, а також сприяти відшкодуванню шкоди, заподіяної злочином, який вчинив неповнолітній» (правила 23.1, 23.2).
У Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні до неповнолітніх («Пекінські правила») від 29.11.1985 визначено, що «заходи впливу завжди повинні бути порівнянні не тільки з обставинами і тяжкістю правопорушення, але і зі становищем та потребами неповнолітнього, а також з потребами суспільства»;
неповнолітнього правопорушника не слід позбавляти особистої свободи, якщо тільки його не визнано винним у вчиненні серйозного діяння із застосуванням насильства проти іншої особи або в неодноразовому вчиненні інших серйозних правопорушень, а також за відсутності інших відповідних заходів впливу» (п. «а», «b», «с» правила 17.1).
Вказані вимоги закону та Конвенції ООН про права дитини судом першої інстанції не достатньо дотримані.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є тяжким. Також враховано дані про особу винного, який раніше не судимий, критично ставиться до вчиненого ним кримінального правопорушення, зробив для себе належні висновки.
Окрім того, суд врахував умови життя та виховання неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме те, що він закінчив 9 класів та на наразі навчається у Миколаївському вищому професійному училищі суднобудування, за місцем навчання характеризується добре, його неповнолітній вік, має постійне місце реєстрації та проживання, проживає з матір'ю та братом, з якими у нього добрі стосунки.
Окрім того, суд врахував досудову доповідь органу пробації, згідно висновку якої, повторне вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень має низький рівень ризику, його виправлення можливе без позбавлення волі.
Обставинами, які пом'якшують покарання, судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про призначення неповнолітньому обвинуваченому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, із застосуванням ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
Разом з тим, суд першої інстанції при призначенні покарання недостатньо врахував, що злочин вчинено у неповнолітньому віці.
Згідно з Конвенцією про права дитини, дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.
Відповідно п. 12 ч. 1 ст. 3 КПК України неповнолітньою особою є малолітня дитина, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
З матеріалів кримінального провадження, а саме даних про особу обвинуваченого, вбачається, що ОСОБА_6 народився 03.03.2008, на момент вчинення кримінального правопорушення 26.06.2023 обвинуваченому виповнилося 15 років, тобто він був неповнолітнім.
Щодо доводів прокурора про неврахування судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому обставини, яка пом'якшує покарання, відповідно п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України, вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім, то вони є слушними.
Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України, при призначенні покарання обставиною, яка його пом'якшує, визнається вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.
За таких обставин, підлягає врахуванню обставина, яка пом'якшує покарання, - вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.
З огляду на наведене, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявність вищевказаних обставин, які пом'якшують покарання, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, зважаючи на неповнолітній вік обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, добровільне відшкодування завданого збитку, колегія суддів вважає, що призначене судом покарання є занадто суворим.
Тому призначене неповнолітньому обвинуваченому покарання за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України слід пом'якшити та визначити строк покарання у виді позбавлення волі, наближений до мінімального, який визначений ст. 102 КК України. Саме таке покарання ОСОБА_6 є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення та перевиховання неповнолітнього обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, застосувавши щодо нього вимоги ст.ст. 75, 76, 104 КК України та звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, зобов'язавши його періодично з'являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та навчання.
Разом з тим, при визначенні обов'язків, які необхідно покласти на неповнолітнього обвинуваченого на період визначеного іспитового строку, судом першої інстанції не розглянуто питання покладання на обвинуваченого додаткових обов'язків, у тому числі, передбачених п. 4 ч. 3 ст. 76 КК України.
Відповідно до положень п. 4 ч. 3 ст. 76 КК України, на осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, суд може додатково покласти обов'язки виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Міністерством юстиції України затверджено 5 пробаційних програм для неповнолітніх суб'єктів пробації: «Подолання агресивної поведінки», «Зміна прокримінального мислення», «Попередження вживання психоактивних речовин», «Формування життєвих навичок» та «Подолання домашнього насильства», які передбачають комплекс заходів, спрямованих на корекцію соціальної поведінки або її окремих проявів, формування соціально сприятливих змін особистості, які можливо об'єктивно перевірити.
По своїй суті це система спеціальних форм та методів впливу, спрямованих на відновлення основних соціальних функцій суб'єкта пробації, його психологічного, морального та фізичного здоров'я, соціального статусу та повернення до повноцінного правослухняного життя.
Колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку, зважаючи на особу неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 , покладення визначеного п. 4 ч. 3 ст. 76 КК України обов'язку виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою, сприятиме досягненню позитивних змін у поведінці неповнолітнього через розвиток конструктивного і критичного мислення, ненасильницьких поведінкових моделей, навичок ефективного самоконтролю, а також формування здорової і просоціальної особистості.
Враховуючи вищезазначене, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання за ч. 4 ст. 185 КК України підлягає зміні в частині призначеного покарання, а також щодо покладення обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
За такого, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 413, 414, 424, 425, 532 КПК України, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2024 року щодо ОСОБА_6 змінити в частині призначеного покарання за ч. 4 ст. 185 КК України та пом'якшити йому покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України до 1 року позбавлення волі.
На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання;
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_13