06 серпня 2024 року
м. Рівне
Справа № 568/1601/23
Провадження № 22-ц/4815/743/24
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С.С.
секретар судового засідання - Андрошулік І. А.
учасники справи:позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державна казначейська служба України
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 квітня 2024 року у складі судді Делалової О.М.. ухвалене в м. Радивилів Рівненської області, повний текст рішення складено 15 квітня 2024 року,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що постановою Рівненського апеляційного суду від 22.07.2021 року позов заступника прокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 496 579,00 грн. майнової шкоди та 8 399,50 грн. витрат за проведення будівельно-технічної експертизи. Виконавчий лист на примусове виконання рішення був переданий до Державної казначейської служби 17.09.2021р. Виплату було здійснено лише 06.06.2023р., тобто майже через два роки. На постійні звернення позивачки до ДКС щодо виконання рішення суду, надавалися відписки, що її виконавчий лист очікує своєї черги. Вважає, що невчасним виконанням рішення суду, їй було завдано збитки в матеріальному та моральному аспекті. Зокрема, за два роки, гроші знецінилися. У зв'язку з тим, що стягнуті кошти були відшкодовані позивачці за неправомірну реалізацію її житла, за два роки їх невиплати, через інфляцію, вона втратила можливість придбати житло такої вартості, яка була визначена на час винесення рішення суду. Весь цей час, позивач перебувала у стресі та у відчаї, що грошові кошти їй не будуть виплачені, вона залишиться без житла, і без грошей, зневірилася в органах державної влади, втратила інтерес до життя, погіршився стан її здоров'я. У зв'язку із зазначеним вважає, що має право на застосування ч.2 ст. 625 ЦК України та виплату їй 3% річних і інфляційні втрати в якості компенсації за несвоєчасне повернення грошей, а також на відшкодування моральної шкоди. Просила стягнути з Державного бюджету України 26 024,00 грн - 3% річних, 173 689,11 грн. інфляційних втрат, 100 000,00 грн. моральної шкоди, а всього 299 713,11 грн..
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 квітня 2024 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 % річних в розмірі 22 205,22 грн., інфляційні втрати в розмірі 158 317,76 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна казначейська служба України оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі пояснює, що законодавством передбачено окремі механізми виконання рішень про стягнення коштів з державного бюджету та безпосередньо із державних органів, а тому суд першої інстанції помилково послався на Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Зазначає, що Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою КМУ № 845 від 03.08.2011р., не передбачено строку виконання рішень суду про стягнення відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування 3% річних, інфляційних за несвоєчасне виконання рішення. Додає, що законодавством визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень, а щодо видатків бюджету -в межах відповідних бюджетних призначень та наданих асигнувань. Стверджує, що питання передбачення коштів на певну мету у закону про Державний бюджет України віднесено виключно до прерогативи Верховної Ради України, а не Казначейства. Наголошує, що Казначейство вчиняло у повному обсязі дії щодо виконання виконавчого листа по справі № 562/2001/13-ц, а відтак висновок місцевого суду про прострочення Казначейством строку перерахування коштів стягувану є необґрунтованим. Вказує, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, як-от 3% річних та індекс інфляції. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві, ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому, в силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом не перевіряється.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, на підставі ст. 5 Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012р. №4901-VI та пунктів 50-52 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженому постановою КМУ від 03.08.2011 №845, у позивачки виникло право на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд.
Судом встановлено: у травні 2012 року заступник прокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної злочином.
Позов обґрунтований тим, що вироком Здолбунівського районного суду від 07 лютого 2013 року у справі № 1708/1051/12 ОСОБА_4 визнаний винним у скоєні злочину, передбаченому ч.1 ст.367 КК України, що будучи службовою особою начальником Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби, являючись представником влади, неналежно виконував свої службові обов'язки по контролю за діями підпорядкованого державного виконавця через несумлінне ставлення до них, що призвело до протиправного зняття заборони на відчуження належного ОСОБА_1 права власності будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1 придбання його у відповідності до результатів прилюдних торгів іншою особою та переоформлення права власності. ОСОБА_1 заподіяно істотної шкоди охоронюваним законом житловим правам та особистим інтересам, яка полягає в позбавленні її права власності на житло.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року позов заступника прокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 496 579,00 грн. майнової шкоди та 8 399,50 грн. витрат за проведення будівельно-технічної експертизи.
Здолбунівським районним судом Рівненської області на підставі постанови Рівненського апеляційного суду від 22.07.2021р. було видано виконавчий лист № 562/2001/13-ц від 03.08.2021р.
Державною казначейською службою України виконавчий лист прийнятий до виконання 17.09.2021 р. Постанова Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року виконана Державною казначейською службою України 06.06.2023р.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.
Відповідно до ст. 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №4901-УІ, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно п. 25 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.У разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому пункти 24-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.
За положеннями п. 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого
законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
Достовірно встановлено, що виконавчий лист про відшкодування майнової шкоди на користь ОСОБА_1 був прийнятий Казначейством до виконання 17.09.2021р., у зв'язку з чим Казначейство мало строк для його виконання протягом трьох місяців, а саме до 17.12.2021 року. Повне виконання судового рішення відбулося лише 06.06.2023р., що свідчить про порушення строків виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч.2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п'ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Закон №4901-VI не обмежує поширення дії ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у ст. 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023р. у справі № 420/2411/19, провадження № 11-422апп21).
У п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2023 року(справа № 686/7081/21) зазначено: «Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов'язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах».
З врахуванням зазначено, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність змінити абзац другий резолютивної частині рішення. Вказавши, що стягнення коштів підлягає з Державного бюджету України.
Інші доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що
мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність
висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм
процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 квітня 2024 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у слідуючій редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 % річних в розмірі 22 205(двадцять дві тисячі двісті п'ять) гривень 22 копійки, інфляційні втрати в розмірі 158 317(сто п'ятдесят вісім тисяч триста сімнадцять) гривень 76 копійок».
В решті рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 8 серпня 2024 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Боймиструк С. В.
Шимків С. С.