06 серпня 2024 року
м. Рівне
Справа № 570/5082/20
Провадження № 22-ц/4815/777/24
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С.С.
секретар судового засідання - Андрошулік І. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , Зорянська сільська рада Рівненського району Рівненської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» Рівненської обласної ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Остапенка Володимира Сергійовича, на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» Рівненської обласної ради, про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, поділ спільного майна подружжя,
ухвалене у складі судді Штогуна О. С. у м.Рівне , повний текст складено 12.03.2024,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 .. Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області про:
-визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області №297 від 17 серпня 2006 року "Про оформлення права приватної власності на домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 " та №297 від 21 вересня 2006 року "Про оформлення права приватної власності на домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 ";
-визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 серії ЯЯЯ №860151, видане виконавчим комітетом Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області 31 серпня 2006 року та скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 15903000, номер запису: 54-55 в книзі: 1), вчинену КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" 05 жовтня 2006 року за ОСОБА_3 ;
-визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідчене державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С.Г. 16 лютого 2016 року р.№2-77 та скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 854349456246, номер запису про право власності: 13344105), вчинену державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С.Г. 16 лютого 2016 року за ОСОБА_2 ;
-визнання житлового будинку в АДРЕСА_1 загальною площею 181,2 кв.м., житловою площею 61,7 кв.м. об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , визнавши за нею, ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 181,2 кв.м, житловою площею 61,7 кв.м.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивачка вказувала, що 14 жовтня 1997 року уклала шлюб з ОСОБА_2 , а 19 червня 2014 року рішенням Рівненського районного суду Рівненської області, яке набрало законної сили 13 серпня 2014 року, шлюб між нею та ОСОБА_2 розірваний.
Їх сім'я разом з дітьми та свекрухою з листопада 1998 року по 2004 рік проживали в АДРЕСА_1 в літній кухні, яка знаходилась на території господарства, що належало свекрусі - ОСОБА_3 .
Старий житловий будинок не був придатний до проживання, тому за згодою власниці садиби ОСОБА_3 , позивачка разом з чоловіком в кінці 1998 року почали будувати новий житловий будинок за цією ж адресою Застав'я, АДРЕСА_1 .
Будівництво будинку було завершене в 2006 році, однак ще з 2004 року, після облаштування однієї із кімнат для проживання, вони із ОСОБА_2 та їх дітьми переселилися до новозбудованого житла, а ОСОБА_3 залишилась проживати в літній кухні до своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З квітня 2018 року, позивачка одружилась з ОСОБА_6 , і переїхала в АДРЕСА_2 .
04 березня 2020 року отримала позовну заяву ОСОБА_7 про визнання її такою, що втратила право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 . З матеріалів позову дізналася, що 17 серпня 2006 року виконавчим комітетом Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області прийняте рішення №297 про оформлення права власності на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . В подальшому, після смерті ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С.Г. 16 лютого 2016 року р.№2-77, право власності на спірний житловий будинок було оформлено за ОСОБА_2 .
Оскільки, будинок вона з відповідачем будували спільно під час шлюбу як спільну сумісну власністю подружжя, то всі правовстановлюючі документи, щодо будинку, видані на ОСОБА_3 , та набуття права власності на будинок в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , а надалі за ОСОБА_2 в порядку спадкування, порушує її право власності на дане майно за захистом якого вона звернулась до суду.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Комунальне підприємство "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" Рівненської обласної ради відмовлено повністю.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник позивача - адвокат Остапенко В. С., подав апеляційну скаргу. Пояснює: позивачка, керуючись положеннями Сімейного кодексу щодо презумпції права спільного сумісного майна подружжя, придбаного під час шлюбу, звернулась з позовом про визнання незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області №297 від 17 серпня 2006 року про оформлення права приватної власності на домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 та №297 від 21 вересня 2006 року; визнання недійсним свідоцтва про право власності на вказаний житловий будинок серії ЯЯЯ №860151, видане виконавчим комітетом Зорянської сільської ради 31 серпня 2006 року; скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 ; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідчене державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С.Г. 16 лютого 2016 року р.№2-77 та скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; визнання спірне майно об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділити його між подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 порівну, оскільки будинок був збудований подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі на земельній ділянці, належній ОСОБА_3 .
Зазначає, що у березні 2020 року отримала копію позовної заяви ОСОБА_7 про визнання її такою, що втратила право користуватись житловим будинком в АДРЕСА_1 , і з цієї позовної заяви взнала, що спірний будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя, був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 . Пізніше, після смерті останньої, її син - відповідач у справі, одноосібно успадкував будинок і земельну ділянку.
Щодо незаконності рішення суду першої інстанції у апеляційній скарзі зазначено, що у попередніх судових засіданнях, які проходили під головуванням судді Кушнір Н.В., відповідач ОСОБА_8 визнав право спільної сумісної власності подружжя на новозбудований будинок.
Позиція місцевого суду про відмову у задоволенні позову не обґрунтована жодними доказами, не ґрунтується на вимогах закону і є упередженою.
Суд, в порушення вимог процесуального законодавства, не мотивував підстави відхилення і не прийняття показань ОСОБА_1 , що також підтверджує упередженість судового розгляду.
Не взято судом до уваги пояснення свідка ОСОБА_9 , яка повідомила, що добре знала позивачку і відповідача, коли вони проживали у шлюбі та будували будинок. Вона особисто з своєю матір'ю приходила допомагати, робила ремонти у новозбудованому будинку, також подружжю допомагали брати позивачки. Покійна мати відповідача казала, що буде проживати у літній кухні, а діти у новозбудованому будинку.
Не взяв до уваги суд показання матері позивачки - ОСОБА_10 , яка у судовому засіданні дала пояснення, що відповідач та її дочка, перебуваючи у шлюбі збудували будинок, почали його будувати наприкінці 1998 року. Вона з своїм чоловіком допомагали у будівництві, зі сторони родичів ОСОБА_11 ніхто у будівництві не допомагав.
Суд проігнорував той факт, що у ОСОБА_3 не було коштів для будівництва будинку, що підтверджується довідкою Головного управління ДПС у Рівненській області та інформацією з листа Головного Управління ПФУ у Рівненській області.
Суд не застосував до спірних правовідносин положення ст.. 60 СК України щодо презумпції спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте у шлюбі.
Відповідач ОСОБА_2 жодного разу не з'явився у судове засідання, а зі сторони відповідача допитана тільки свідок ОСОБА_12 , яка надала неправдиві показання щодо того, що її чоловік привіз із м. Шепетівки шлакоблоки для будівництва та розгрузив у с. Дерев'яне. Зазначене спростовується дослідженнями експертизи, де вказано, що для будівництва будинку використовувались бетонні блоки та цегла.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте у шлюбі, покладається на того з подружжя, який її оспорює. Така правова позиція висловлена неодноразово Верховним Судом у своїх постановах і які є обов'язкові для застосування судами у вирішенні спорів.
Відповідачем не спростовано належними, допустимими доказами поширення правового режиму спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок в АДРЕСА_1 . З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Згідно ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. В силу положень(ст. 375 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Відповідно частини другої статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Тобто, час завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.
Відповідно до абзацу третього частини другої статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Судом встановлено: рішенням Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області № 956 від 27 січня 2005 року ОСОБА_13 передано у приватну власність земельну ділянку в с. Застав'я Рівненського району Рівненської області, площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5624684900090000024, що підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку.
05 травня 2005 року ОСОБА_13 надано Дозвіл № НОМЕР_1 на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку в с. Застав'я Рівненського району Рівненської області.
Згідно Акту №100 Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів садибної забудови від 15 червня 2006 року, ОСОБА_3 пред'явлено для комісії побудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 181,2 м.кв., житловою площею 61,7 м.кв.
Рішенням виконавчого комітету Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області №297 від 17 серпня 2006 року вирішено оформити право приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .
На підставі рішення виконавчого комітету Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області №297 від 17 серпня 2006 року за ОСОБА_3 31 серпня 2006 року зареєстровано право приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , що підтверджено копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_2 від 31 серпня 2006 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
16.02.2016 року державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С. Г. ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, реєстровий №2-77, та проведена державна реєстрація права власності на на спадкове майно - житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 854349456246, номер запису про право власності: 13344105).
Жодних доказів незаконності набуття ОСОБА_3 права приватної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 до суду не подала. Не здобуто судом також доказів, які би підтверджували посилання позивачки на те, що ОСОБА_3 не будувала будинок, а будівництво будинку, за згодою останньої, здійснювали за спільні кошти та спільними зусиллями вона та ОСОБА_2 .
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив того, що незважаючи на обов'язок довести обставини на які посилається позивачка як на підставу своїх вимог, вона не надала суду належних і допустимих доказів будівництва спірного житлового будинку виключно нею та ОСОБА_2 за їх кошти. Твердження ОСОБА_1 що ОСОБА_3 не мала заробітку та заощаджень для будівництва спірного житлового будинку не доведене жодним доказом, а відповідно є припущенням і не береться судом до уваги.
З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується.
Втановлено: позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14 жовтня 1997 року уклали шлюб. 19 червня 2014 року рішенням Рівненського районного суду Рівненської області шлюб між ними розірваний.
Під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з дітьми та свекрухою проживали в будинковолодінні в АДРЕСА_1 , що належало матері ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
24 квітня 2018 року ОСОБА_14 уклала шлюб із ОСОБА_6 та змінила прізвище на « ОСОБА_15 », що підтверджено копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 24 квітня 2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, спірне домоволодіння було побудовано сторонами під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому на вказане новостворене майно поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Факт проживання подружжя ОСОБА_1 (Мацути) та ОСОБА_2 у домогосподарстві в АДРЕСА_1 , що на праві власності належало ОСОБА_3 , не може бути обставиною, яка підтверджує будівництво спірного будинку за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 (Мацути) та ОСОБА_2 , оскільки належними доказами доведено, що земельна ділянка під будівництво будинку та дозвіл на будівництво надавались ОСОБА_3 .
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками судів про те, що позивачка не довела належними та достовірними доказами наявність юридичних фактів, за яких будинок у АДРЕСА_1 будувався нею та відповідачем за спільні кошти під час шлюбу і у неї виникло право власності на частину цього будинку.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Остапенка Володимира Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 8 серпня 2024 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Боймиструк С. В.
Шимків С. С.