Справа № 947/7730/23
Провадження № 1-кп/947/555/24
07.08.2024 року Київський районний суд м. Одеси, в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі клопотання про доцільність продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5
Прокурор звернувся з клопотанням про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, посилаючись на те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, не одружений, не має дітей, не працюючого, відсутні стійки соціальні зв'язки у суспільстві, у зв'язку з чим може переховуватися від суду. Крім того, обвинувачений ОСОБА_5 може знищити, сховати або спотворити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, може скоїти інше кримінальне правопорушення. Застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, на думку прокурора, не може усунути існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 .
Захисник ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання прокурора щодо продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, у зв'язку з тим, що ризики на які посилається прокурор не доведені належним чином, грунтуються на припущеннях, актуальність ризиків зменшилась зі спливом часу, обвинувачений раніше не судимий, має постійне місце мешкання, на його утриманні перебуває матір, відутність офіційного працевлаштування не може слугувати ризиком, в ході судового розгляду вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого його кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України не доведена. Такж відповідном до практики ЄСПЛ, тримання під вартою не може бути безпідставним, тяжкість майбутнього покарання не може бути підставою для застосування найсуворійшого виду запобіжного заходу, тому слід відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 4,5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років або ж до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це робиться з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. Враховуються, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної
небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст.177, 178, 183, 199 КПК України.
Також, суд враховує наявність дійсної необхідності захисту суспільних інтересів, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, має переважне значення порівняно з вимогою поваги до особистої свободи відповідно до ст. 5 Конвенції (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»).
Вивчивши обвинувальний акт, клопотання прокурора, суд вважає, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України не зменшились та продовжують існувати, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, що він раніше не судимий, не одружений, не працевлаштований, відсутне джерело доходу, тобто відсутні стійки соціальні зв'язки у суспільстві, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання ОСОБА_5 винним, того факту, що існують ризики того, що ОСОБА_5 перебуваючи на волі, зможе продовжити злочинну діяльність, уникнути від явки до суду, може знищити, сховати або спотворити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, суд приходить до висновку про суспільний інтерес у триманні обвинуваченого під вартою, переважає над особистими інтересами обвинуваченого, і що жоден з більш м'яких запобіжних заходів може не забезпечити належної поведінки обвинуваченого та запобігти передбаченим ст. 177 КПК України ризикам, а тому вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора щодо продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин, суд вважає, що ризики, які існували на час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 не зменшилися, не перестали існувати на момент продовження цього запобіжного заходу і запобігти їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів не можливо, оскільки такі запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177-178,181,183,184,194,196,197,331,369-372 КПК України, суд,
Задовольнити клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_5 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Продовжити відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «ОСІ» строком на 60 днів, тобто до 05.10.2024 року.
Залишити без змін визначений раніше розмір застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_5 обов'язків, передбачених КПК України у розмірі 208 000 (двісті вісім тисяч) гривень.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу. Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 обов'язки строком на 60 днів, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1) прибувати до суду за кожною вимогою;
2) не відлучатися за межі Одеської області без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що відповідно до ч. ч. 8, 10, 11 ст. 182 КПК України, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України. Застава внесена обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копія ухвали вручається обвинуваченим, прокурору та направляється уповноваженій особі місця ув'язнення.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів.
Суддя ОСОБА_1