1 серпня 2024 року місто Київ
справа № 761/17418/22
провадження № 22-ц/824/435/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тимцясь Русланом Анатолійовичем,
на ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 21 грудня 2023 року, постановлену у складі судді Скрипки О.І.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання заповіту недійсним,-
У серпні 2022 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_1 третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання заповіту недійсним.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 16 березня 2023 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання заповіту недійсним направлено за територіальною підсудністю до Деснянського районного суду м.Києва.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що позов про визнання заповіту недійсним не повинен розглядатися за правилами виключної підсудності, оскільки спір між сторонами виникає не з приводу нерухомого майна, а щодо дійсності заповіту. За результатами розгляду даної категорії справ в разі задоволення позову, у позивача може виникнути право на спадкування, а не речове право на спадкове майно.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 31 травня 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання заповіту недійсним прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження. Справа призначена у підготовне засідання.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 21 грудня 2023 року справу за позовом ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м.Києва.
Не погоджуючись з такою ухвалою, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Тимцясь Р.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, ухвалити нове судове рішення, справу направити для продовження розгляду до Деснянського районного суду м.Києва.
В апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 5 вересня 2022 року справу направлено до Деснянського районного суду м.Києва за підсудністю для розгляду за зареєстрованим місцем проживання відповідачки.
За загальним правилом підсудності передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше мне передбачено законом. Виняток з цього правила становлять альтернативна та виключна підсудність.
Предметом спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є недійсність заповіту, тобто документу, який надає певні права для відповідача. Заповіт є документом окремої дії. Такі позови подаються до суду за місцем реєстрації відповідача, про що зазначив Шевченківський районний суд м.Києва, направляючи справу для розгляду до Деснянському районі м.Києва.
У відповідності до ч.ч.1,2 ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст.. 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона передана.
Судом першої інстанції не вірно встановлено, що відкриття провадження відбулося з порушенням правил підсудності, а тому ухвала має бути скасована.
Позивач своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно довідки управління кадрового забезпечення № 134/03-21/24 від 4 липня 2024 року суддя Верланов С.М. звільнений від виконання службових обов'язків зі здійснення правосуддя у період з 1 липня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, відповідно до наказу голови суду від 24 червня 2024 року № 463-ОС.
У зв'язку з настанням обставин, які унеможливлюють продовження суддею - доповідачем Верлановим С.М. здійснювати розгляд справи № 761/17418/22 (апеляційне провадження №22-ц/824/435/2024), призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 5 липня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Шкоріна О.І., судді: Поливач Л.Д., Стрижеус А.М.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд до Шевченківського районного суду м.Києва, суд першої інстанції виходив із того, що спір стосується нерухомого майна, яке конкретно визначено в оспорюваному заповіті, підсудність даної справи визначається за правилом виключної підсудності, а відтак положення ч.1 ст. 27 ЦПК України в даному випадку не застосовуються.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК України).
Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності.
За загальним правилом територіальної підсудності, яке закріплене в ч.ч.1,2 ст.27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (ст.30 ЦПК України).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України).
Відповідно до п.п.6 п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.
Згідно з роз'ясненнями, які викладені у пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України). Згідно з положеннями ст.181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
Згідно з пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Кваліфікація об'єктів як нерухомого майна здійснюється відповідно до статей 181, 190 та 191 ЦК. При цьому за місцезнаходженням нерухомого майна повинні пред'являтися також позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (щодо інвестиційних договорів про будівництво нерухомого майна, договорів про участь у фонді фінансування будівництва тощо).
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно, тощо.
Віднесення позовів до виключної підсудності здійснюється, виходячи із критерію їх виникнення з приводу нерухомого майна, навіть коли вимоги не заявлені безпосередньо відносно самого нерухомого майна.
Право на спадкування є не абстрактним, а цілком конкретним і невіддільне від предмету спадкування (спадкового майна). Таким же конкретним є і питання визнання заповіту недійсним, оскільки, його кінцевими метою і результатом є реалізація (захист) права спадкоємців за законом на спадкування певного майна (частки в ньому), тобто, набуття в порядку спадкування у власність майна чи унеможливлення такого
Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
За правилами ч.2, ст.31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.
За змістом п.п.2-3п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявиться, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності, суд передає справу на розгляд належному суду незалежно від волевиявлення сторін. У разі виявлення під час проведення попереднього судового засідання чи під час судового розгляду справи по суті порушення правил виключної підсудності суд ухвалою передає справу на розгляд іншому суду.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_3 .
Відповідно до змісту заповіту ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 конкретне майно, а саме: частину житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Місцем відкриття спадщини є АДРЕСА_1 (останнє місце проживання ОСОБА_3 )
Враховуючи, що спір стосується нерухомого майна, підсудність даної справи визначається за правилом виключної підсудності, тому суд першої інстанції цілком обґрунтовано направив справу за підсудністю до Шевченківського районного суду м.Києва.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції положень ст.32 ЦПК України (щодо недопущення спорів між судами про підсудність) не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки в даному випадку саме Шевченківський районний суд м.Києва вважається судом встановленим законом для розгляду цієї справи
Недотримання правил виключної підсудності є порушенням процесуального закону, що є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд встановив, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 268, 367-368, 374,375, 381-384 ЦПК України,-
суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тимцясь Русланом Анатолійовичем, залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 21 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус