02 серпня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/2132/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо зарахування ОСОБА_1 , 2000 року народження, до категорії військовозобов'язаних осіб, а також щодо видачі ОСОБА_1 , 2000 року народження, повістки на відправку на 08 квітня 2024 року, видачі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , 2000 року народження;
- скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , 2000 року народження;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 зняти ОСОБА_1 , 2000 року народження, з військового обліку категорії осіб військовозобов'язаних по військовому обов'язку, а також взяти ОСОБА_1 , 2000 року народження, на військовий облік призовників та видати ОСОБА_1 , 2000 року народження, відповідний військово-обліковий документ.
Ухвалою суду від 20 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; задоволено клопотання представника позивача та витребувано докази у відповідача.
Ухвалою суду від 10 червня 2024 року клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про залишення позову без розгляду задоволено частково. Позовну заяву в частині оскарження дій щодо зарахування ОСОБА_1 до категорії військовозобов'язаних осіб та в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 зняти ОСОБА_1 з військового обліку категорії осіб військовозобов'язаних по військовому обов'язку, взяти його на військовий облік призовників та видати ОСОБА_1 відповідний військово-обліковий документ - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви в указаній вище частині протягом п'яти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску. Роз'яснено, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява у відповідній частині буде залишена без розгляду.
Ухвалою суду від 02 серпня 2024 року позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо зарахування ОСОБА_1 до категорії військовозобов'язаних осіб та в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 зняти ОСОБА_1 з військового обліку категорії осіб військовозобов'язаних по військовому обов'язку, взяти його на військовий облік призовників та видати ОСОБА_1 відповідний військово-обліковий документ залишено без розгляду.
Отже, вирішенню в даній справі підлягає спір у межах позовних вимог про:
- визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо видачі ОСОБА_1 , 2000 року народження, повістки на відправку на 08 квітня 2024 року, видачі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , 2000 року народження;
- скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , 2000 року народження.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 самовільно, без дотримання вимог чинного законодавства, здійснено призов позивача на військову службу. Позивач не погоджується з указаними діями та вважає їх протиправними, оскільки станом на день виникнення спірних відносин (таким, на думку позивача, є 08 квітня 2024 року - дата видачі повістки на відправку) йому виповнилось 24 роки, тобто він є призовником, не проходив строкової військової служби, не має статусу військовозобов'язаного і не надавав згоди на призов на військову службу під час мобілізації.
Відповідач у поданому до суду відзиві заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні. Стосовно позовної вимоги в частині скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов позивача на військову службу під час мобілізації вказав, що наразі позивач є військовозобов'язаним, проте не був призваний на військову службу, наказ про призов не видавався. Відповідно, спірних відносин у даній частині взагалі не виникало.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно з протоколом засідань комісії з питань приписки №33 від 20 лютого 2017 року ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, у зв'язку з чим він знятий з військового обліку призовників та взятий на військовий облік військовозобов'язаних.
24 травня 2018 року ОСОБА_1 подав військовому комісару ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву з проханням видати тимчасове посвідчення.
Як вбачається з довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 №2162/24 від 27 березня 2024 року, ОСОБА_1 , 2000 року народження, солдат запасу, пройшов медичний огляд ВЛК 27 березня 2024 року та був визнаний обмежено придатним до військової служби. Вказане також підтверджується карткою обстеження та медичного догляду №17842/2162/24 ОСОБА_1
08 квітня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 видано ОСОБА_1 повістку на відправку, якою було зобов'язано позивача прибути 08 квітня 2024 року о 09 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім цього з матеріалів справи також вбачається, що адвокатом Бігуняк Т.М., діючою в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордера, було подано у квітні 2024 року адвокатські запити на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , в яких, серед іншого, містилась вимога про надання копії наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 про призов на військову службу під час мобілізації призовника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що не проходив військової служби, не навчався на військовій кафедрі, не має статусу військовозобов'язаного, не надавав своєї згоди на призов на військову службу під час мобілізації.
ІНФОРМАЦІЯ_2 листами від 11 квітня 2024 року №2511 та від 24 квітня 2024 року №2875 повідомив адвоката Бігуняк Т.М. про те, що громадянин ОСОБА_1 був переданий з призовників у військовозобов'язані 20 лютого 2017 року за протоколом №33. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у відповідності до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» був направлений для проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності. Відповідно до довідки №2162 від 27 березня 2024 року ОСОБА_1 був визнаний придатним до проходження військової служби. Теперішній статус ОСОБА_1 - військовозобов'язаний. Беручи до уваги придатність ОСОБА_1 для проходження військової служби та відсутності права на відстрочку згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу по мобілізації. Саме тому 08 квітня 2024 року ОСОБА_1 під особистий підпис була виписана повістка з вимогою з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_7 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024 строк дії воєнного стану продовжувався.
Згідно з пунктом 8 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65 «Про загальну мобілізацію» місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців доручено, зокрема організувати та забезпечити у встановленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Частиною першою статті 15 Закону №2232-ХІІ встановлено, що на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).
Згідно з частиною другою статті 15 Закону №2232-ХІІ громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частин третьої, четвертої, шостої, восьмої статті 15 Закону №2232-ХІІ призов громадян України на строкову військову службу включає: прибуття на медичний огляд, професійно-психологічний відбір та засідання призовної комісії; проходження медичного огляду (у тому числі, за необхідності, направлення на додаткове медичне обстеження); проведення професійно-психологічного відбору; засідання призовної комісії; прибуття за зазначеними у повістці районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки адресою та часом для відправки у військову частину для проходження строкової військової служби та знаходження у відповідному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (обласному збірному пункті) до відправлення у військову частину.
Організація підготовки та проведення призову громадян України на строкову військову службу здійснюється міськими (районними) державними адміністраціями (виконавчими органами міських рад) у взаємодії з відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Строки проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Такий указ публікується в медіа не пізніш як за місяць до закінчення року, що передує року призову (призовів) громадян України на строкову військову службу, крім указу про призов (призови) громадян України на строкову військову службу в особливий період, який публікується не пізніш як за місяць до початку проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу.
Після набрання чинності Указом Президента України щодо проведення чергового призову:
призовники, яким надійшла повістка відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на прибуття до призовної дільниці для проходження призовної комісії, зобов'язані прибути в пункт і у строк, зазначені в повістці;
у разі якщо за будь-яких обставин повістка не надійшла, громадяни призовного віку зобов'язані з'явитися до призовної дільниці в десятиденний строк з дня початку відповідного чергового призову, визначеного Указом Президента України;
призовники, які змінили місце проживання, зобов'язані в семиденний строк прибути до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за новим місцем проживання для взяття на військовий облік;
керівники підприємств, установ, організацій і закладів освіти незалежно від підпорядкування та форм власності на вимогу територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки забезпечують своєчасне прибуття громадян призовного віку до призовних дільниць.
Частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. №154 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють, зокрема, оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їх керівників.
Вирішуючи у даній справі питання про правомірність дій відповідача щодо видачі позивачу повістки на відправку від 08 квітня 2024 року, суд, враховуючи вимоги частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного кодексу України, звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08 вересня 2022 року у справі №300/1263/22, зміст якої полягає в такому:
«Саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повісток та по суті оскаржувана позивачем повістка, яка складена відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов'язку та вручена позивачу, не є рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
За пунктом 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
При цьому під публічною службою відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України розуміється діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Варто зауважити, що повістка являється лише засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування, форма якої визначена Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921, та не має обов'язкового наслідку укладення контракту для проходження військової служби.
При цьому обов'язок військовозобов'язаної особи з'явитись за викликом до відповідного територіального центру комплектування встановлений не оскаржуваною позивачем повісткою, а Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".».
Наведене свідчить про відсутність порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, що є обов'язковою умовою надання правового захисту порушених прав судом.
Крім цього суд зауважує, що порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що позивач (заявник) вважає, що начебто певні обставини впливають на його правове становище.
Аналогічної позиції дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 07 березня 2023 року у справі №120/10224/22.
Між тим, у ході розгляду цієї справи позивачем не доведено, що останній після вручення повістки на відправку 08 квітня 2024 року був відправлений у військову частину для проходження військової служби або ж знаходився у відповідному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (обласному збірному пункті) до відправлення у військову частину. Тобто, позивачем не надано жодних належних обґрунтувань з відповідними доказами на їх підтвердження, що дійсно мало місце порушення прав позивача після видачі відповідачем повістки на відправку 08 квітня 2024 року.
Водночас відповідачем у відзиві вказано, що позивач не був призваний на військову службу, наказ про призов не видавався.
Указаного позивачем (його представником) не спростовано, відповідь на відзив до суду не подано.
Наведене у своїй сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо видачі позивачу повістки на відправку.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов позивача на військову службу під час мобілізації, то така також не підлягає задоволенню, оскільки, як свідчать встановлені у справі обставини, наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації не видавався. Тобто, спірних відносин щодо протиправного, на думку позивача, призову на військову службу не виникло, що вказує на безпідставність та недоведеність заявлених позовних вимог і в цій частині.
Отже, суд відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено безпідставність заявленого позову, а тому такий задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 серпня 2024 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Суддя О.П. Лелюк