01 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/3420/24 пров. № А/857/10956/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Ільчишин Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Волдінером Ф.А. в порядку письмового провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування рішення,
У березні 2024 Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ, пенсійний орган, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВПВР, відповідач), в якому просило скасувати постанову державного виконавця ВПВР Трофимюка П.В. від 19.03.2024 у виконавчому провадженні №67256571 про накладення на ГУ ПФУ штрафу у розмірі 5100 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків суду, викладених в оскаржуваному рішенні обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у структурі доходів бюджету Пенсійного фонду до складу коштів Державного бюджету України входять асигнування державного бюджету у плановому періоді , зокрема, на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. У зв'язку з недостатність бюджетних асигнувань у 2024 році органами ПФУ виплачено заборгованість за рішеннями, які набрали законної сили в вересні 2020 року. Оскільки ГУ ПФУ вжило усіх залежних від нього заходів щодо виконання рішення суду (перерахунок розміру пенсії, поточна щомісячна виплата, облік нарахованої суми заборгованості за рішенням суду), а невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів (заборгованості) за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного
З матеріалів справи видно, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 по справі №140/6913/20 було зобов'язано ГУ ПФУ здійснити ОСОБА_1 з 13.12.2019 по 01.10.2020 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до ч.20 ст.86 Закону України “Про прокуратуру” на підставі довідки Прокуратури Волинської області №18-109 вих-20 від 11.03.2020.
21.07.2022 головним державним виконавцем ВПВР винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67256571 з виконання виконавчого листа № 13247/2021, виданого Волинським окружним адміністративним судом 20.08.2021.
12.11.2021 ГУ ПФУ було надіслано за вих. №0300-0401-5/46208 державному виконавцю інформацію про добровільне виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження. У подальшому в ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем на адресу боржника 12.03.2024 за вих. №3155/14 надіслано вимогу про надання інформації про стан виконання рішення суду.
На виконання вимоги 12.03.2024 листом ГУ ПФУ №0300-0306-5/16477 державного виконавця повідомлено про виконання рішення суду по справі №140/6913/20 в повному обсязі.
Відповідачем винесено постанову, відповідно до якої ГУ ПФУ не надано будь-яких доказів того, що суму заборгованості внесено до Реєстру судових рішень для її погашення. Фактично виконання виконавчого листа на даний час повністю не здійснено, доказів про проведення протягом двох років дій боржником для одержання з Держбюджету заборгованих стягувачу коштів державному виконавцю не надано.
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ГУ ПФУ звернулось до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять жодної інформації про здійснення будь-якої фактичної сплати заборгованості пенсійного органу, що свідчить про невиконання позивачем рішення суду. Водночас, суд вважав необґрунтованими покликання позивача на відсутність відповідного фінансового забезпечення боржника на виконання судового рішення, оскільки позивачем не вжито дій для своєчасного надходження коштів з бюджету для виконання рішення суду. Зокрема, суд зазначив, що ГУ ПФУ не надано державному виконавцю доказів вжиття всіх, залежних від нього, дієвих заходів для отримання в установленому порядку коштів для погашення заборгованості по виплаті підвищення до пенсії перед стягувачем, через що боржником допущено недобросовісне зволікання із виконання обов'язків по виконавчому провадженню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ст.1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно ч.1 ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч.1 ст.5 Закону № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно п.п.1, 16 ч.2 ст.18 №1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.63 Закону №1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Статтею 75 Закону №1404-VIII установлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч. 4 ст. 19 Закону № 1404-VIII).
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII .Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Обґрунтовуючи поважність причин невиконання рішення суду, пенсійний орган наголошує на тому, що рішення суду після набрання ним законної сили було виконано в добровільному порядку проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Прокуратури Волинської області №18-109 вих-20 від 11.03.2020. Сума нарахувань на виконання рішення суду за період з 13.12.2019 по 01.10.2020 становить 28557 грн. Враховуючи недостатність бюджетних призначень для Пенсійного фонду України на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду певна кількість таких рішень суду в даний час перебуває на обліку та після виділення коштів з Державного бюджету України заборгованість за такими рішеннями буде погашена.
Разом з цим, в розглядуваній ситуації позивачем не представлено доказів вжиття дієвих заходів для отримання в установленому порядку коштів для погашення заборгованості по виплаті пенсії, через що боржником допущено недобросовісне зволікання із виконання обов'язків по виконавчому провадженню.
Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Таким чином, обставини, які повідомив пенсійний орган, в своїй сукупності не свідчать про реальну фінансову неможливість виконати судове рішення, оскільки невиплата в повному обсязі коштів за виконавчим документом зумовлена саме неналежним виконанням позивачем своїх обов'язків.
Покликання за наведених обставин на відсутність відповідного фінансового забезпечення боржника на виконання судового рішення є помилковим, оскільки керівник територіального органу ПФ України не вжив дій для своєчасного надходження коштів з бюджету для виконання рішення суду, що входить в межі його повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Згідно усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст.6 Конвенції було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції», п.40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi проти Італії», заява №22774/93, п.66, ECHR 1999-V).
Так, у п.53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005р., і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009р.).
Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.
Таким чином, враховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.
Принцип «res judicata» (принцип обов'язковості судового рішення) покладає на боржника обов'язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.
У силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов'язаних із невиконанням судового рішення.
Через призму наведених положень у розглядуваній ситуації невиконання судового рішення позивачем в частині виплати перерахованої суми пенсії, за відсутності вжиття дієвих заходів щодо забезпечення відповідного фінансового забезпечення, поступлення коштів з бюджету, слід вважати невиконанням судового рішення без поважних причин.
Такі підстави невиконання рішення суду, колегія суддів не вважає поважними, оскільки грошові кошти у вигляді перерахованої суми пенсії не є власністю позивача, не знаходяться на його рахунках. Фактично, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок державного бюджету, однак належних та своєчасних дій для отримання такого фінансування пенсійний орган не вжив.
Таким чином, позивач не вживав залежні від нього заходи для отримання необхідних коштів з державного бюджету, тобто, не проявив достатньої розумності та обачності для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов'язаних із невиконанням судового рішення.
Суд першої інстанції слушно зауважив, що повна відсутність інформації у державного виконавця щодо обсягу коштів, які надійшли на виконання судових рішень, обсягу коштів, які сплачені позивачем стягувачам в порядку черговості надходження судових рішень, що набрали законної сили, свідчить про непрозорість процесу задоволення позивачем вимог стягувачів у виконавчих провадженнях та робить неможливим для державного виконавця оцінити поважність причини невиконання судового рішення в конкретному виконавчому провадженні. При цьому обов'язок доведення поважності причини невиконання у повному обсязі судового рішення покладається на боржника, який повинен надати належні та переконливі докази наявності такої поважної причини.
Відтак, невиконання судового рішення відбулось із залежних від позивача причин, які не можна вважати поважними у розумінні ст.ст. 63, 75 Закону № 1404-VIII, що не виключає можливості накладення штрафу на боржника.
Враховуючи, що позивачем не виконано рішення суду в повному обсязі без поважних причин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду є обґрунтованою і такою, що не підлягає скасуванню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст.268, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року по справі №140/3420/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
Н. В. Ільчишин