01 серпня 2024 року Справа № 280/5375/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов'язання вчинити певні дії, -
10 червня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 Ф-192 У в сумі 35 588,74 грн, прийняту Головним управлінням ДПС у Запорізькій області;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом виключення самостійно нарахованої недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788,74 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваним рішенням відповідач застосував до позивача штраф та нарахував пеню з єдиного соціального внеску. Водночас, позивач була найманим працівником, а єдиний внесок за нього сплачував роботодавець. Із посиланням на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» просить задовольнити позов.
14 червня 2024 року ухвалою суду визнано поважними причини пропуску строку на звернення до адміністративного суду та відкрито провадження в адміністративній справі № 280/5375/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 28 червня 2024 року за вх. № 30280. Згідно даних ІТС «Податковий Блок» ОСОБА_1 зареєстрована, як фізична особа-підприємець з 07.02.2008 по 22.04.2024 та перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Вознесенівська ДПI. При цьому, позивач належним чином не виконувала норми ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме єдиний внесок сплачувався ним з порушенням законодавчо встановленого строку. Наведене зумовило прийняття оскаржуваного рішення, яке відповідач вважає правомірним та просить відмовити у задоволенні позову.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 зареєстрована, як фізична особа-підприємець з 07.02.2008 по 22.04.2024 та перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Вознесенівська ДПI (Хортицький район м. Запоріжжя).
09 грудня 2020 року Головним управлінням ДПС у Запорізькій області виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-192, яким до позивача зобов'язано сплатити недоїмку у розмірі 42597,69 грн.
Вважаючи зазначену податкову вимогу протиправною, позивач звернулася до суду з позовною заявою із вимогою про його скасування.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (тут та надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, крім іншого, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За правилами, встановленими ч. 4 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у п.п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. (частина десята статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. (пункт 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Отже, контролюючий орган має право нараховувати платнику пеню за кожний день прострочення платежу, а також застосовувати до нього штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована, як фізична особа-підприємець з 07.02.2008 по 22.04.2024.
Разом із тим, у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив і у постановах від 23.01.2020 №480/4656/18, від 19.05.2020 у справі №560/1959/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За визначенням статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).
В силу приписів частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Так, відповідачем не надано жодного доказу, що позивач у період з 2017 по 2020 роки фактично здійснювала підприємницьку діяльність та отримувала доходи від неї.
Згідно даних Витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» з 2017 по 2023 роки страхові внески за позивачку сплачені за 2017 -2023 роки роботодавцем-страхувальником ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» код ЄДРПОУ 30487219.
Зважаючи на наведені обставини, правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 19.05.2020 у справі № 560/1959/19, позивач у період з 2017 по 2020 рік не мав обов'язку сплачувати єдиний внесок.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від № Ф-192 від 09.11.2020 та наявність підстав для її скасування в частині суми, яка оскаржується позивачем - 35 588,74 грн.
Відповідно до п.1 Розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за № 321/35943, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.
П.1 Розділу ІІ, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в адміністративній справі № 826/9288/18.
Додатково суд зазначає, що згідно даних інтегрованої картки позивача, сума недоїмки з єдиного внеску становить 44 797,69 грн.
Станом на 31.12.2015 заборгованість з єдиного внеску позивача становила 7 008,95 грн., вимога від 09.11.2020 в сумі 7 008,95 грн. позивачем не оскаржується.
Таким чином, спірна сума щодо заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску - 37788,74 грн.
Оскільки суд, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-192 від 09.11.2020 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, зобов'язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці позивача виключивши з неї суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788,74 грн. є належним способом захисту порушеного права позивача.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Також в позовній заяві міститься вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 5299 грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин 1-2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частин 3-4 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин 5-7 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з частини 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5299 грн 00 коп представник позивача надав до суду наступні копії документів: договір про надання правничої допомоги від 22.05.2024 № 1/05-2024, укладеного між адвокатом Самар Тетяною Георгіївною та ОСОБА_1 ; вартість послуг професійної правничої допомоги; рахунок № 9 від 22.05.2024 на суму 5299,00 грн.; акт № 01 від 30.05.2024; квитанція про оплату № 274404062 від 22.05.2024; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 22.05.2024 серії АР № 1179380.
Згідно з актом № 01 від 30.05.2024 до договору про надання правничої домоги, адвокатом було складено адміністративний позов до Запорізького окружного адміністративного суду за 3,5 години.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Разом з цим, на думку суду, при наданні адвокатом правничої допомоги позивачу на суму 5299 грн 00 коп не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій та їх обсяг, що пов'язані з розглядом справи.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, щодо неспівмірністі заявленої суми витрат на правничу допомогу, оскільки вважає, що судові витрати на неї у сумі 5299 грн 00 коп є не обґрунтованими та не можуть бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а з урахуванням вимог частини 5 статті 134 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані позивачу лише у сумі 4000 грн 00 коп.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп., згідно квитанції № 8115-8270-1191-4549 від 07.06.2024.
За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 Ф-192 У в сумі 35 588,74 грн, прийняту Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом виключення самостійно нарахованої недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788,74 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 01 серпня 2024 року.
Суддя Сацький Р.В.