Рішення від 01.08.2024 по справі 280/5401/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ

01 серпня 2024 року Справа № 280/5401/24 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом - ОСОБА_1

до - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10 червня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - третя особа), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.05.2024 № 083950021666 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з 14.05.2024;

- стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено наступне. Рішенням відповідача було відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням віку. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що має право на призначення пенсії на пільгових умовах, досягла встановленого пенсійного віку та має необхідний пільговий стаж роботи. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.

14 червня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/5401/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 27 червня 2024 року за вх. № 30022. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач вказує, що позивач не досягла віку 50 років, через що до неї не можуть застосовуватись норми статті 13 Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020. Тому Головне управління зауважує на відсутності колізії між законодавчими актами, оскільки, починаючи з 11 жовтня 2017 року спірні відносини врегульовані виключно нормами закону № 1058-IV, що прямо зазначено у вказаному акті законодавства, положення якого неконституційними не визнавалися. З огляду на викладене просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 щодо не відповідності Конституції України (неконституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788 (далі - Закон №1788) зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII. При цьому, порядок призначення пенсій за віком на пільгових умовах визначається положеннями статті 114 Закону № 1058.

Пояснення від третьої особи надійшли до суду 04 липня 2024 року за вх. № 31079. Зазначено, що заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, тому Головное управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області жодним чином не порушило права позивача. Зазначене рішення відповідача вважає таким, що відповідає чинному законодавству.

У зв'язку із перебуванням головуючого по справі судді Сацького Р.В. у щорічній основній відпустці з 01.07.2024 по 31.07.2024, що підтверджується довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.07.2024 №02-35/24/61, розгляд адміністративної справи здійснюється суддею у перший робочий день, тобто 01.08.2024.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 14.05.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції згідно Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.

Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 21.05.2024 № 083950021666.

Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від від 21.05.2024 № 083950021666 вмотивовано наступним:

“Пенсійний вік визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Список № 1) становить 50 років. Вік заявниці 45 років.

Необхідний страховий стаж пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Список №1) становить не менше 20 років. Страховий стаж особи 43 роки 00 місяців 1 день.

Необхідний пільговий стаж на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” ( Список № 1) становить 7 років 6 місяців. Пільговий стаж особи становить 13 років 03 місяців 09 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вона не досягла відповідного пенсійного віку.

Не погоджуючись з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Частиною першою статті 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 на пільгових умовах пенсія за віком призначається:

1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:

чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.

Відповідні положення містить і стаття 13 Закону “Про пенсійне забезпечення”.

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом “а” статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “а” статті 13 Закону № 1788-ХІІвік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно зі ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 в справі “Щокін проти України” Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.

При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, висновки якої є обов'язковими для застосування судом у цій справі.

Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України”).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІ Із урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Тому відмова управління ПФУ в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, має страховий стаж роботи 43 років 00 місяців 01 день, у тому числі на роботах за списком № 1 - 13 років 03 місяці 03 дні, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити з 14.05.2024 позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, суд зазначає наступне.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону № 1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

В той же час, згідно з п.п. 3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акту.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд для найбільш ефективного захисту порушеного права особи може вийти за межі позовних вимог. Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачем, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії за віком на пільгових умовах буде скасування рішення від 21.05.2024 № 083950021666, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, що позивач досягла пенсійного віку 45 років, що є достатнім для призначення пенсії за списком № 1 на умовах пункту “а” статті 13 Закону № 1788-XII, в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом № 213-VІІ та має необхідний страховий та пільговий стаж.

Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп, згідно квитанції № 4604-0237-3283-6091 від 09.06.2024.

За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Керуючись статтями 2, 9, 72-74,77,241-246,250,260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, код ЄДРПОУ 13967927), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.05.2024 № 083950021666 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 .

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву від 14.05.2024 ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду, що позивач досягла пенсійного віку 45 років, що є достатнім для призначення пенсії за Списком № 1 на умовах пункту “а” статті 13 Закону № 1788-XII, в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом № 213-VІІ.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 01 серпня 2024 року.

Суддя Сацький Р.В.

Попередній документ
120751796
Наступний документ
120751798
Інформація про рішення:
№ рішення: 120751797
№ справи: 280/5401/24
Дата рішення: 01.08.2024
Дата публікації: 05.08.2024
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Запорізький окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (01.08.2024)
Дата надходження: 10.06.2024
Предмет позову: про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, зобов'язання вчинити певні дії