Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 липня 2024 року Справа№200/2315/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 04.03.2024 року № 056650009662 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити позивачу пенсію незалежно від віку на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з дня звернення до відповідача, а саме - з 26.02.2024 року.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 04.03.2024 року, за наслідками розгляду його заяви від 26.02.2024 року про призначення пенсії, відповідачем було прийнято рішення № 056650009662, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - через недосягнення пенсійного віку - 50 років, та за частиною 3 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу на підземних роботах - 25 років.
Із зазначеним рішенням відповідача позивач не погоджується та вважає, що він має понад 25-ти років пільгового стажу на підземних гірничих роботах, що є цілком достатнім для призначення пенсії незалежно від віку на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач, серед іншого, вказує на те, що рішення від 04.03.2024 року № 056650009662, яким позивачу було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах, є повністю законним та обґрунтованим.
Зокрема, як зазначається відповідачем, на момент звернення позивача за призначенням пенсії загальний страховий стаж позивача становив 46 років 1 місяць 21 день (у тому числі додаткові роботи за Списком № 1), пільговий стаж за Списком № 1 складав 24 роки 9 місяців 25 днів, пільговий стаж на роботах підземних професій - 17 років 10 місяців 20 днів, період навчання за фахом - 3 роки 7 місяців 10 днів, вік позивача - 40 років.
За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу позивача було зараховано всі періоди трудової діяльності, до пільгового стажу позивача не зараховані відпустки без оплати, попереднє навчання з ТБ, змушені простої та додаткові вихідні згідно з довідками від 28.08.2023 року № 434 та від 10.11.2023 року № 01/11-271/9.
Отже, позивач матиме право на пенсійну виплату при досягненні 50-річного віку або при набутті 25-річного стажу на роботах підземних професій відповідно до вимог статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Враховуючи наведене, вирішено відмовити позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З приводу позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію позивачу відповідач у відзиві на позов вказує, що за цими вимогами повинен відповідати територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача, яким у даному разі є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.05.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії (з урахуванням уточненої позовної заяви) було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/2315/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 18.07.2024 року у позивача по справі витребувані додаткові письмові пояснення та докази стосовно витрат на професійну правничу допомогу.
На виконання вимог вказаної ухвали суду від 18.07.2024 року позивачем було надано письмові пояснення, у яких він повідомив про те, що загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу за укладеним із адвокатом договором складає 15000,00 грн, з яких ним було сплачено адвокату 5000,00 грн за підготовку і подання позову до суду, а 10000,00 грн належить до сплати адвокатові після ухвалення судом рішення у цій справі.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Позивач у справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, код ЄДРПОУ 13559341, місцезнаходження: 10003, Житомирська область, м. Житомир, вул. О. Ольжича, буд. 7, є органом державної влади, про що зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
26.02.2024 року позивач звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою (разом із доданими до неї документами) про призначення пенсії у порядку, що визначений нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-IV).
Подана заява була опрацьована за принципом екстериторіальності згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
04.03.2024 року, за наслідками розгляду поданої позивачем заяви, відповідачем було прийнято рішення № 056650009662, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Як видно із вказаного рішення, при розгляді заяви позивача про призначення пенсії до його страхового та пільгового стажу зараховано усі періоди, відомостей про незарахування якихось періодів, зокрема, до пільгового стажу позивача спірне рішення не містить.
Згідно з даним рішенням страховий стаж позивача становить 25 років 2 місяці 15 днів, страховий стаж з урахуванням пільгового обчислення - 46 років 1 місяць 21 день, пільговий стаж за Списком № 1 - 24 роки 9 місяців 25 днів, пільговий стаж на роботах підземних професій за Постановою № 202 (25) - 17 років 10 місяців 20 днів, навчання за фахом - 3 роки 7 місяців 10 днів, вік позивача на дату звернення - 40 років.
Відповідно до наведеного у рішенні висновку позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV - через відсутність необхідного віку (50 років), згідно з частиною 3 статті 114 Закону № 1058-IV - у зв'язку з відсутністю необхідного стажу на роботах підземних професій (25 років).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначаються положеннями Закону № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до положень абзацу 1 пункту 2 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 розд. ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах визначає стаття 114 Закону № 1058-IV.
Як видно зі змісту спірного рішення від 04.03.2024 року № 056650009662, підставами для відмови позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах стало недосягнення ним на дату звернення пенсійного віку 50 років, який передбачений пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, а також відсутність у позивача необхідного стажу на роботах підземних професій 25 років, що передбачено частиною 3 статті 114 Закону № 1058-IV.
Суд зауважує, що позивачем у позовній заяві заявлені вимоги про призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку, тобто за частиною 3 статті 114 Закону № 1058-IV.
Відповідні аргументи щодо цього містяться і у мотивувальній частині позовної заяви.
За цих обставин судом у даному рішенні надається оцінка оскаржуваному рішенню на предмет відповідності критеріям, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, з точки зору конкретних, викладених у ньому, мотивів відмови позивачу в призначенні пенсії незалежно від віку на пільгових умовах та у межах заявлених по суті позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з частиною 3 статті 114 Закону № 1058-IV працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років.
18.11.2005 року Міністерством праці та соціальної політики України було прийнято наказ № 383, яким затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії або посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.
31.03.1994 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 202 "Про затвердження Списку робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов'язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років" (далі - Постанова КМУ № 202).
До розділу І "Підземні гірничі роботи в шахтах і на будівництві вугільних (сланцевих) шахт" зазначеної Постанови КМУ № 202 включені усі робітники, зайняті протягом повного робочого дня на підземних роботах, керівники і спеціалісти підземних дільниць діючих і споруджуваних шахт для видобутку вугілля (сланцю).
Порядок підтвердження стажу роботи регламентується статтею 62 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ (яка кореспондуються зі статтею 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій, їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка і лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, може постати необхідність у використанні додаткових даних для підтвердження стажу.
Пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах під час встановлення трудового стажу також констатовано Верховним Судом у постанові від 16.09.2022 року у справі № 560/1399/19.
У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 року стосовно періодів його навчання та трудової діяльності наявні, зокрема, такі записи:
- № 5: з 01.09.1998 року по 12.04.2002 року - навчання у ПТУ № 80 м. Родинське, за спеціальністю "Електрослюсар підземний, МПУ";
- № 6: з 20.05.2002 року по 23.05.2002 року - заняття у навчальному пункті;
- № 7: 25.05.2002 року - прийнятий машиністом підземних установок 2 р. підземним, з повним робочим днем у шахті;
- № 8: 18.08.2004 року - переведений машиністом підземних установок 3 р. підземним, з повним робочим днем у шахті;
- № 9: 29.09.2005 року - переведений гірничим майстром підземним, з повним робочим днем у шахті;
- № 10 - № 12 - записи щодо реорганізації підприємства;
- № 13: 25.06.2012 року - переведений на посаду помічника начальника дільниці підземним, з повним робочим днем у шахті;
- № 14: 03.09.2012 року - звільнений за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України;
- № 15: 01.10.2012 року - прийнятий машиністом підземних установок 3 р., з повним підземним робочим днем у шахті;
- № 16: 19.06.2017 року - переведений на посаду гірничого майстра підземного, з повним підземним робочим днем у шахті;
- № 17: 08.09.2017 року - переведений на посаду машиніста підземних установок 3 р., з повним підземним робочим днем у шахті;
- № 18: 25.02.2018 року - звільнений за переведенням, пункт 5 статті 36 КЗпП України;
- № 19: 27.02.2018 року - прийнятий за переведенням машиністом підземних установок 3 р., з повним підземним робочим днем у шахті;
- № 20: 05.02.2020 року - звільнений за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України;
- № 21: 26.02.2020 року - прийнятий на посаду майстра гірничого підземного, з повним робочим днем у шахті;
- № 22: 01.10.2020 року - переведений на посаду помічника начальника дільниці підземним, з повним робочим днем у шахті;
- № 23: 02.12.2020 року - переведений на посаду заступника начальника дільниці підземним, з повним робочим днем у шахті;
- № 24: 03.04.2021 року - переведений на посаду начальника дільниці підземним, з повним робочим днем у шахті;
- № 25: 04.03.2022 року - переведений на посаду майстра гірничого підземного, з повним робочим днем у шахті;
- № 26: 08.06.2022 року - переведений на посаду помічника начальника дільниці підземним, з повним робочим днем у шахті.
Записів стосовно звільнення з останньої займаної посади трудова книжка позивача не містить, отже, станом на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії позивач продовжував працювати на даній посаді, що також підтверджується змістом оскаржуваного рішення та розрахунком стажу позивача (форма РС-право).
Суд зауважує, що вищевказані записи у трудовій книжці позивача здійснені належним чином та не мають дефектів їх вчинення, що не заперечується відповідачем.
На підтвердження трудового стажу позивачем також додатково були надані уточнюючі довідки за період часу з 2002 року по 2024 рік, а саме - довідки від 08.09.2023 року № 473, від 10.11.2023 року № 01/11-271/9, від 29.11.2023 року № 795, від 29.11.2023 року № 796, від 04.01.2024 року № 16 та від 07.02.2024 року № 117.
Як видно зі змісту записів у трудовій книжці та уточнюючих довідок, позивач у періоди з 25.05.2002 року по 03.09.2012 року, з 01.10.2012 року по 25.02.2018 року, з 27.02.2018 року по 05.02.2020 року, з 26.02.2020 року по 26.02.2024 року (по дату звернення із заявою про призначення пенсії) працював повний робочий день під землею за професіями (посадами), які віднесені до Списків № 1, що були чинні у ці періоди (постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162, від 16.01.2003 року № 36, від 24.06.2016 року № 461).
Отже, вказані періоди роботи підлягали зарахуванню відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком № 1 саме в якості підземних робіт (Постанова КМУ № 202).
Зі змісту наданого розрахунку стажу позивача (форма РС-право) судом установлено, що період роботи позивача з 29.09.2005 року по 03.09.2012 року був зарахований до пільгового стажу позивача за Списком № 1, однак не в якості стажу на підземних роботах.
Даний період за арифметичним підрахунком налічує 6 років 11 місяців 6 днів.
Крім того, зі змісту розрахунку стажу позивача (форма РС-право) судом установлено, що певні дні та періоди взагалі не були зараховані до пільгового стажу позивача: зокрема, це дні та періоди з 01.09.1998 року по 10.04.2002 року (навчання за фахом), з 20.05.2002 року по 23.05.2002 року, з 01.10.2012 року по 12.10.2012 року, з 01.11.2013 року по 02.11.2013 року, з 01.03.2014 року по 03.03.2014 року, з 01.04.2014 року по 02.04.2014 року, 01.06.2014 року, з 01.07.2014 року по 03.07.2014 року, з 01.10.2014 року по 04.10.2014 року, з 01.10.2015 року по 02.10.2015 року, 01.11.2015 року, з 01.03.2016 року по 02.03.2016 року, 01.10.2016 року, 01.11.2016 року, 01.02.2017 року, 01.04.2017 року, з 01.05.2017 року по 02.05.2017 року, з 19.06.2017 року по 20.06.2017 року, з 08.09.2017 року по 10.09.2017 року, 27.02.2018 року, 01.03.2019 року, з 01.12.2019 року по 14.12.2019 року, з 01.01.2020 року по 21.01.2020 року, з 01.02.2020 року по 03.02.2020 року, 01.04.2020 року, з 16.04.2022 року по 07.06.2022 року.
Серед них, дні та періоди з 01.10.2012 року по 12.10.2012 року, з 01.11.2013 року по 02.11.2013 року, з 01.03.2014 року по 03.03.2014 року, з 01.04.2014 року по 02.04.2014 року, 01.06.2014 року, з 01.07.2014 року по 03.07.2014 року, з 01.10.2014 року по 04.10.2014 року, з 01.10.2015 року по 02.10.2015 року, 01.11.2015 року, з 01.03.2016 року по 02.03.2016 року, 01.10.2016 року, 01.11.2016 року, 01.02.2017 року, 01.04.2017 року, з 01.05.2017 року по 02.05.2017 року, з 19.06.2017 року по 20.06.2017 року, з 08.09.2017 року по 10.09.2017 року, 27.02.2018 року, 01.03.2019 року, з 01.12.2019 року по 14.12.2019 року, з 01.01.2020 року по 21.01.2020 року, з 01.02.2020 року по 03.02.2020 року, 01.04.2020 року, з 16.04.2022 року по 07.06.2022 року входять до згаданих вище періодів роботи позивача з 25.05.2002 року по 03.09.2012 року, з 01.10.2012 року по 25.02.2018 року, з 27.02.2018 року по 05.02.2020 року, з 26.02.2020 року по 26.02.2024 року, які підтверджені записами у трудовій книжці позивача та уточнюючими довідками і підлягали зарахуванню до відповідачем до його пільгового стажу за Списком № 1 саме в якості підземних робіт.
За арифметичним підрахунком ці дні та періоди налічують понад 4 місяців.
Суд зауважує, що оскаржуване рішення не містить відомостей стосовно незарахування певних періодів до пільгового стажу позивача, а навпаки - у рішенні вказано, що за доданими документами до пільгового стажу зараховано усі періоди.
При цьому посилання відповідача у відзиві на те, що зазначені дні та періоди не були зараховані до пільгового стажу позивача як відпустки без оплати, попереднє навчання з ТБ, змушені простої та додаткові вихідні жодним чином нормативно не обґрунтоване.
Як видно зі спірного рішення та підтверджується відповідачем, на момент звернення позивача за призначенням пенсії його пільговий стаж на роботах підземних професій за Постановою КМУ № 202 становив 17 років 10 місяців 20 днів.
Вказані вище період, який був зарахований до пільгового стажу позивача за Списком № 1, але не в якості стажу на підземних роботах, а також дні та періоди, які взагалі не були зараховані до пільгового стажу позивача (хоча підлягали зарахуванню), за арифметичним підрахунком загалом налічують понад 7 років 3 місяців.
Отже, у випадку зарахування вищевказаних днів та періодів до пільгового стажу позивача в якості підземних робіт, пільговий стаж позивача на роботах підземних професій за Постановою КМУ № 202 становитиме понад 25-ти років, що є цілком достатнім для призначення пенсії на підставі частини 3 статті 114 Закону № 1058-IV.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення у випадку повної, часткової, тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, позивач, як громадянин України, у розрізі даної справи, за умови підтвердження трудового стажу, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Правова позиція аналогічного змісту була викладена Верховним Судом у постановах від 28.08.2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 року у справі № 242/65/17 та від 27.02.2019 року у справі № 423/3544/16-а.
Зважаючи на це, а також приймаючи до уваги викладені у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 05.08.2020 року у справі № 127/9289/17, від 16.09.2022 року у справі № 560/1399/19 правові позиції, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідача від 04.03.2024 року № 056650009662 про відмову позивачу в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Під час вирішення питання про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію незалежно від віку на пільгових умовах відповідно до положень частини 3 статті 114 Закону № 1058-IV суд у даному випадку виходить із наступного.
На законодавчому рівні відсутнє поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє, проте, у судовій практиці сформовано позицію щодо цього поняття, відповідно до якого під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними у разі, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, за настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що цей вибір здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію.
Повноваження пенсійного органу і порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені нормами Закону № 1058-IV, зокрема частиною 3 статті 114 цього Закону.
Згідно з частиною 3 статті 114 Закону № 1058-IV працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років. За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.
Отже, за частиною 3 статті 114 Закону № 1058-IV єдиною умовою для призначення тій чи іншій особі пенсії на пільгових умовах незалежно від віку є наявність у неї достатнього пільгового стажу на відповідних роботах (25 років або 20 років на провідних професіях).
Як визначено відповідачем в оскаржуваному рішенні, на момент звернення позивача за призначенням пенсії його пільговий стаж на роботах підземних професій (Постанова КМУ № 202) становив 17 років 10 місяців 20 днів.
Проте у випадку зарахування до пільгового стажу позивача вказаних у цьому рішенні суду періодів, які загалом налічують понад 7 років 3 місяців та які не були зараховані до пільгового стажу позивача в якості підземних робіт, пільговий стаж позивача на роботах підземних професій згідно з Постановою КМУ № 202 становитиме понад 25-ти років, що відповідає положенням частини 3 статті 114 Закону № 1058-IV.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що для призначення пенсії незалежно від віку на пільгових умовах відповідно до положень частини 3 статті 114 Закону № 1058-IV позивачем були дотримані усі необхідні умови та вимоги, а у відповідача був лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки, а саме - призначити позивачу пенсію на підставі вказаної вище норми.
Відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина та інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України установлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в даній Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
З огляду на викладене, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Враховуючи наведене, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу з 26.02.2024 року (з дати звернення) пенсію незалежно від віку на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону № 1058-IV підлягають задоволенню.
Доводи відповідача з приводу того, що за позовними вимогами стосовно зобов'язання призначити пенсію повинен відповідати територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, судом відхиляються, з огляду на таке.
Як зазначається у позові та не заперечується відповідачем, заяву від 26.02.2024 року про призначення пенсії (разом з доданими до неї документами) було подано позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Згідно з абзацом 13 пункту 4.2. Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
За результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі заява була опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, про що свідчить зміст оскаржуваного рішення.
Тобто розгляд заяви позивача від 26.02.2024 року та прийняття відповідного рішення здійснювалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Суд зазначає, що дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.
Отже, у даній справі дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як до того органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.
За даних обставин пред'явлення позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позбавлено фактичних і юридичних підстав.
Таким чином, з огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем документально підтверджено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн (квитанція від 08.04.2024 року).
Крім того, як видно зі змісту позовної заяви і наданих позивачем письмових пояснень, розмір пов'язаних із розглядом цієї справи судом витрат позивача на професійну правничу допомогу складає 15000,00 грн, з яких ним фактично сплачено 5000,00 грн за підготовку і подання позову до суду, а 10000,00 грн належить до сплати після ухвалення рішення суду.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору від 08.04.2024 року, акта виконаних робіт від 10.04.2024 року до даного договору на суму 15000,00 грн та квитанції № 128 від 10.04.2024 року на суму 5000,00 грн.
Відповідно до частини 1 та пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До пов'язаних із розглядом справи витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову і (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом установлено, що позивачем у даній справі був укладений договір щодо надання правової допомоги від 08.04.2024 року з адвокатом Безруком Володимиром Леонідовичем.
Відповідно до ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 08.04.2024 року серії АН № 1073935, який виданий адвокатом Безруком Володимиром Леонідовичем на підставі договору від 08.04.2024 року, правничу допомогу позивачу має надавати адвокат Безрук Володимир Леонідович (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 28.05.2008 року № 2918), який і є представником позивача у цій справі.
За змістом вищевказаного договору розмір винагороди адвоката складає 15000,00 грн.
Відповідно до акта виконаних робіт від 10.04.2024 року до даного договору загальний розмір витрат на правничу допомогу складає 15000,00 грн, у тому числі:
- підготовка та збір матеріалів щодо позовної заяви - 5000,00 грн;
- підготовка та участь у судовому розгляді - 10000,00 грн.
Згідно із цим актом позивачем підтверджується факт оплати виконаних робіт на суму 5000,00 грн, а інші 10000,00 грн мають бути сплачені після ухвалення рішення у справі.
На підтвердження факту понесення (сплати) витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн позивачем надано квитанцію № 128 від 10.04.2024 року.
Суд зауважує, що Закон України від 05.07.2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату.
Законом України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", Положення про форму та зміст розрахункових документів, яке було затверджене наказом Міністерства фінансів України № 13 від 21.01.2016 року, та Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що було затверджене постановою Правління Національного банку України № 148 від 29.12.2017 року, не визначаються порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки вказані акти не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.
Тобто, аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що чинним законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.
Відтак, адвокат може видати клієнту, на його вимогу, документ, складений в довільній формі (квитанція, довідка, тощо), який і буде підтверджувати факт отримання коштів.
Позивачем не було надано суду доказів фактичної сплати винагороди адвокату на суму 10000,00 грн (як вже зазначалося, дана сума підлягає сплаті після ухвалення рішення суду), проте за пунктом 1 частини 3 статті 134 КАС України відшкодуванню підлягають не лише фактично понесені стороною витрати, а й ті, що підлягають сплаті відповідною стороною.
З огляду на викладене, витрати на професійну правничу (правову) допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Як було вказано, відповідно до умов договору від 08.04.2024 року розмір винагороди адвоката складає 15000,00 грн.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 6 та 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на ту сторону, яка заявляє клопотання з приводу зменшення витрат на оплату правничої (правової) допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, вирішуючи питання, що стосується розміру витрат на правничу допомогу, суд виходить із критеріїв реальності адвокатських витрат, їх розумності та співмірності.
У додатковій постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, серед іншого, на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна за своїм змістом позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 року у справі № 580/3324/19.
Крім того, у додатковій постанові від 08.03.2023 року у справі № 873/52/22 Верховним Судом було зазначено, зокрема, про те що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна та інші проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 року у справі "Меріт проти України") заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
У пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі "Lavents v. Latvia" (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Суд враховує, що адміністративна справа № 200/2315/24 віднесена до справ незначної складності, щодо якої, станом на дату звернення позивача до суду, було сформовано сталу судову практику, а також те, що обсяг обставин, які є предметом доказування у справі, та доказів, якими підтверджуються ці обставини, не є надто значним.
При цьому суд також враховує те, що справа № 200/2315/24 розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, та не потребує, як такого, представництва адвокатом інтересів позивача у суді (згідно з актом виконаних робіт участь адвоката у судовому розгляді охоплюється винагородою в сумі 10000,00 грн).
З огляду на критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат у розмірі 15000,00 грн є завищеною і неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, у зв'язку з чим підлягає зменшенню до 5000,00 грн.
Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, які були заявлені позивачем, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою (постанова Верховного Суду від 06.10.2020 року у справі № 826/11984/16).
Судом були задоволені пов'язані між собою немайнові позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, у зв'язку з чим за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають присудженню понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Керуючись нормами Конституції України, Законами України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про пенсійне забезпечення", постановами Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", "Про затвердження Списку робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов'язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років", "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", наказом Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", постановою правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним і скасування рішення та про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 04.03.2024 року № 056650009662 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з частиною 3 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, місцезнаходження: 10003, Житомирська область, м. Житомир, вул. О. Ольжича, буд. 7) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію незалежно від віку на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з дня звернення, а саме - з 26.02.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код згідно з ЄДРПОУ 13559341, місцезнаходження: 10003, Житомирська область, м. Житомир, вул. О. Ольжича, буд. 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код згідно з ЄДРПОУ 13559341, місцезнаходження: 10003, Житомирська область, м. Житомир, вул. О. Ольжича, буд. 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Повне судове рішення складене 31 липня 2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч