30 липня 2024 року м. Дніпросправа № 280/4963/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року в адміністративній справі №280/4963/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2017 по 28.11.2022 включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2017 по 28.11.2022 включно в сумі 554 487 гривень 64 копійки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 24.12.2017 по 28.11.2022 включно. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 24.12.2017 по 28.11.2022 включно в розмірі 20000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити рішення суду першої інстанції щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені « 20000,00грн.» на « 78990,55грн.».
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається, що суд першої інстанції залишив поза увагою понесені позивачем матеріальних збитків та зазнав моральних та фізичних зусиль з моменту звернення з позовною заявою до суду до моменту повного виконання рішення суду. Також суд безпідставно застосував норми ст. 117 КЗпП України станом на 19.07.2022 року, а не на день звільнення позивача (виникнення спірних правовідносин).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 у період з 03.12.2015 по 23.12.2017 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року по справі № 280/745/22 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди в яких її не було проведено. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року по справі № 280/745/22 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року у справі №280/745/22, в частині незадоволених позовних вимог - скасовано та в цій частині заявлених вимог прийняти нову постанову про часткове задоволення позову. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 03.12.2015 по 23.12.2017 включно з урахуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - “січень 2008 року”. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року у справі №280/745/22 - залишено без змін.
З матеріалів справи установлено, що сума не виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, перерахована на рахунок позивача 29.11.2022 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції нга час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, індексація грошового забезпечення на яку мав право позивач, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, повинна бути виплачена у день звільнення позивача із військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст.117 КЗпП України.
З цих підстав виходив і суд першої інстанції, який стягнув з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Так, з матеріалів справи установлено, що у жовтні 2017 року грошове забезпечення позивача склало 11760,00 грн (кількість відпрацьованих днів 31), у листопаді 2017 року 17640,00 грн (кількість відпрацьованих днів 30).
Отже, показник середньоденного грошового забезпечення позивача відповідно становить 481,97 грн.
За період з 24.12.2017 по 28.11.2022 року минуло 1801 дні, а тому, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 868 027,97 грн (481,97 х 1801).
Таким чином сума несвоєчасного розрахунку при звільненні становить 79716,50 грн.
Істотність частки заробітної плати в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні складає 0,091 (79716,50 грн / 868 027,97 грн).
Отже, сума затримки розрахунку при звільненні не може перевищувати 78 990,55 грн. (481,97 х 0,091 х 1801).
Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що позовом про стягнення недоплачених сум з відповідача, позивач звернувся лише у січні 2022 року, тобто після спливу 4-х років.
Тобто, зазначене зволікання у виплаті відповідних сум мало місце і у зв'язку з пасивною поведінкою позивача та вказане має значення для визначення розміру суми середнього заробітку в порядку ст. 117 КЗпП.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що з урахуванням розміру простроченої заборгованості з виплати грошового забезпечення при звільненні, дату звернення позивача до суду з даним позовом та розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, обґрунтованим, справедливим та співмірним розміром грошової компенсації є сума у розмірі 20000 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року в адміністративній справі №280/4963/23 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року в адміністративній справі №280/4963/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко