про повернення позовної заяви
29 липня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/778/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
15 липня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 17.08.2018 по 01.08.2019 включно відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць у загальній сумі 51 398 гривень 21 копійка за період з 17.08.2018 по 01.08.2019 включно відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Ухвалою суду від 18 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення пропущеного строку із зазначенням підстав пропуску строку звернення до суду та підтверджуючих доказів.
На виконання зазначеної ухвали суду представником позивача надано клопотання про поновлення строку звернення до суду з таких підстав.
Позивач 01.08.2019 при звільненні з військової служби не міг побачити майбутнє та дізнатись про зміни, які будуть прийняті у майбутньому, а саме - 19.07.2022 щодо строку звернення до суду та можливо вони будуть стосуватись позивача, то відповідно і не мав можливості дізнатись про необхідність звернення до суду у 2019 році у місячний або тримісячний термін з дати звільнення.
Представник зазначає, що у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22 зазначено, що оскільки позивачів було звільнено з військової служби 14 липня 2021 року та 29 жовтня 2020 року відповідно, то судами попередніх інстанцій помилково застосовано частину другу статті 233 КЗпП України у редакції після 19.07.2022 до правовідносин, які виникли до 19.07.2022 та застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції до 19.07.2022, як наслідок скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції із поверненням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Одночасно з цим представником зазначено, що обов'язок виплатити позивачу індексацію-різницю у військової частини НОМЕР_1 виник тільки після виплати позивачу індексації-різниці військовою частиною НОМЕР_2 , а саме - 14.06.2024. У місячний термін з дати виплати індексації-різниці військовою частиною НОМЕР_2 позивач звернувся до суду щодо виплати індексації-різниці військовою частиною НОМЕР_3 .
Розглянувши клопотання представника позивача, суд зазначає таке.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зміст абзацу першого частини другої статті 122 КАС України вказує на те, що початок перебігу строку звернення до суду пов'язується з днем коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 №121 від 29.04.2022 позивача звільнено зі служби з 29 квітня 2022 року.
Отже, початок перебігу строку звернення до суду починається з 30 квітня 2022 року.
КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати або її складових у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Позивач у цій справі звернулася до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. Отже, застосуванню до спірних правовідносин стосовно строків звернення до суду підлягають положення КЗпП, а не КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби, тобто до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином до 19.07.2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Разом з цим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби. Такий строк з 19 липня 2022 року становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
У цьому контексті також слід звернути увагу на те, що відповідно до п.1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII, з наступними змінами та доповненнями, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423) на території України карантин установлений з 19.12.2020 до 30.06.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, обмеження щодо застосування строків, визначених частиною другою статті 233 КЗпП України, скасовано.
Таким чином, відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не приписи пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року.
Аналізуючи посилання представника позивача на рішення Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22 суд зазначає, що саме до спірних правовідносин, які розглядаються в цій адміністративній справі, зазначена практика Верховного Суду не підлягає застосуванню, оскільки зазначені рішення були прийняті до завершення дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а саме: до 30.06.2023 та стосувалися строку звернення до суду саме під час дії зазначеного карантину.
Таким чином, обставини, які розглядалися Верховним Судом у справах № 420/14777/22, №300/4201/22 та обставини, які розглядаються у цій справі, є відмінними і не можуть бути застосовані до спірних правовідносин по цій справі.
Щодо посилань на те, що обов'язок виплатити позивачу індексацію-різницю у військової частини НОМЕР_1 виник тільки після виплати позивачу індексації-різниці військовою частиною НОМЕР_2 , а саме - 14.06.2024, а тому позивач звернувся до суду у місячний термін, суд зазначає, що відповідно до положень Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування й виплата суми індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, а тому позивач ще під час проходження служби у спірний період знав про виплачені йому суми та мав можливість звернутися для з'ясування їх складових.
Крім того, представник позивача зовсім не зазначає, яким чином право позивача на виплату спірної індексації-різниці залежало від виплати індексації-різниці військовою частиною НОМЕР_2 , а тому такі посилання є необґрунтованими та безпідставими.
У постанові від 17.09.2020 (справа №640/12324/19) Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 (справа №806/2321/16).
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року)".
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
У численній практиці Верховного Суду, в тому числі у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 308/12874/16-а, від 14 лютого 2019 року у справі № 805/3881/18-а від 01 грудня 2020 року у справі № 807/658/18, від 05 березня 2021 року у справі № 140/1738/19, Верховним Судом викладені висновки про те, що «поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише такі встановлені законом процесуальні строки, які порушені з поважних причин. В свою чергу поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та не залежала від волевиявлення особи.
Окрім того, позивачем не надано та не зазначено жодних об'єктивних причин пропуску і підстав, з яких він вважає ці причини поважними, а також не зазначено в чому саме полягала об'єктивна неможливість вчинення дій щодо звернення до суду під час всього періоду невиплати індексації-різниці, а самі лише посилання на необізнаність щодо внесення змін до законодавства чи на судову практику не є належними підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
У зв'язку з викладеним, вказані позивачем в клопотанні підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Таким чином, недоліки, на які вказано судом в ухвалі від 18 липня 2024 року позивачем не усунуто.
Отже, станом на 29 липня 2024 року, вимоги ухвал суду від 18 липня 2024 року, у встановлений судом строк, який був достатнім для усунення недоліків позовної заяви, позивачем не виконано.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 169, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду у порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяС.В. Борзаниця