24 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 747/319/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 (головуючий - Скрипка І.М., судді: Мальченко А.О., Хрипун О.О.) і рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.09.2023 (суддя Шморгун В.В.) у справі
за позовом керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Талалаївської селищної ради Чернігівської області
до: 1. ОСОБА_1 , 2. Фермерського господарства «Якименко В. В.»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,
про розірвання договорів оренди земельних ділянок та їх повернення
Керівник Прилуцької окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Талалаївської селищної ради Чернігівської області (далі - Рада, позивач) з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-1) та Фермерського господарства «Якименко В. В.» (далі - ФГ «Якименко В.В., відповідач-2) про розірвання договорів оренди трьох земельних ділянок та їх повернення.
Позов мотивований порушенням відповідачем -1 умов договорів оренди земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства шляхом зміни вид земельних угідь з сіножаті на ріллю без додержання встановленого чинним законодавством порядку його зміни. Ці порушення мають наслідком істотне погіршення якості землі й знищення сіножатей, які належать територіальній громаді та є підставою для дострокового розірвання укладених з відповідачем-1 договорів оренди.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024:
- закрито провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договорів оренди землі від 20.05.2016 щодо трьох земельних ділянок з кадастровими номерами 7425385500:03:001:0929, 7425385500:03:001:0930 7425385500:03:001:0931 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України;
- в іншій частині позов задоволений, зобов'язано відповідача-2 повернути позивачу три зазначені земельні ділянки.
Верховний Суд наголошує, що предметом як апеляційного перегляду, так і касаційного оскарження є судові рішення в частині позовної вимоги про повернення земельної ділянки.
В частині задоволення позову судові рішення мотивовані тим, що спірні договори оренди припинилися у зв'язку із закінченням строку їх дії 25.05.2023. Відтак після припинення договорів оренди землі (у тому числі з підстав закінчення строку дії) у орендаря відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі» виникає зобов'язання повернути орендодавцеві земельні ділянки. Повернення орендодавцеві земельної ділянки є безумовним наслідком припинення договору оренди землі та може розглядатися як самостійна вимога, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-1 повернути Раді спірні земельні ділянки.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач-1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині зобов'язання відповідача-1 повернути земельні ділянки з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.
За доводами скаржника суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду:
- у постановах від 25.09.2019 у справі №924/1473/15, від 15.10.2020 у справі №922/2575/19 щодо предмета і підстав позову. Ураховуючи те, що прокурор не пред'явив до ФГ «Якименко В.В.» жодних вимог, а до закриття підготовчого засідання, позивач не змінив предмет позову, то суд безпідставно зобов'язав юридичну особу ФГ «Якименко В.В.» повернути земельні ділянки;
- у постановах від 24.04.2023 у справі №495/1492/18, від 15.06.2023 у справі №759/17081/13-ц, від 01.06.2021 у справі №925/929/19 про те, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства застосовуються при зміні цільового призначення земельної ділянки.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Разом з тим, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.
Так, скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у справах №495/1492/18, №759/17081/13-ц, №925/929/19 щодо застосування статей 19, 20 Земельного кодексу України суть яких полягає в тому, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства застосовуються при зміні цільового призначення земельної ділянки.
Однак у даній справі, що переглядається, судами встановлено обставину припинення строку дії спірних договорів оренди земельних ділянок на момент вирішення спору судом, а правовою підставою для задоволення позову прокурора про повернення земельних ділянок суди визначили положення частини 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі».
За вказаних обставин спірні правовідносини, які були предметом розгляду у наведених скаржником справах, очевидно не є подібними за характером урегульованих нормами права прав і обов'язків учасників таких відносин, а також за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли між їх учасниками, ураховуючи контекст даної справи.
Щодо посилань скаржника на порушення судами норм статей 14, 46 ГПК України, то доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до цитування скаржником фрагменту тексту мотивувальної частини постанови суду касаційної інстанції щодо розкриття змісту понять «предмет позову», «підстави позову», які у правозастосуванні є універсальними для розгляду усіх справ у господарських судах, незалежно від характеру спірних правовідносин.
При цьому скаржник, посилаючись на висновки, викладені Верховним Судом у справах №924/1473/15, №922/2575/19, не зазначає конкретну норму (норми) права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку, на думку скаржника, порушили або неправильно застосували господарські суди попередніх інстанцій.
Натомість у даній справі Господарським судом Чернігівської області ухвалою суду від 18.07.2023 залучено до участі у справі як співвідповідача ФГ «Якименко В.В.» з огляду на перехід до нього прав та обов'язків орендаря земельних ділянок від ОСОБА_1 . Отже, позовні вимоги щодо повернення земельних ділянок були розглянуті щодо особи, яка є фактичним користувачем земельних ділянок та співвідповідачем у справі.
Верховний Суд також наголошує, що положення ГПК України покладають обов'язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов'язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.
Таким чином визначений скаржником виключний випадок для касаційного перегляду судових рішень не підтвердився.
Отже, після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у наведених скаржником постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними.
За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.
Керуючись статтями 234, 287, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 і рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.09.2023 у справі № 747/319/21 закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.