24 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 920/14/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 (Станік С. Р. - головуючий, судді: Шаптала Є. Ю., Тарасенко К. В.) у справі
за позовом Лебединської міської ради Сумської області
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Комишанської міської ради Охтирського району Сумської області Максакової Алли Миколаївни
про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора.
1. Учасниками цієї справи є Лебединська сільська рада Сумської області (далі - "Позивач", Рада), Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (далі - "Відповідач", Товариство) і державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Комишанської міської ради Охтирського району Сумської області Максакова Алла Миколаївна (далі - Третя особа, Реєстратор).
2. Рада звернулася з позовом до суду у цій справі, в якому просила витребувати із володіння Товариства земельну ділянку, а також визнати протиправним і скасувати рішення Реєстратора про державну реєстрацію за Товариством права постійного користування на неї.
3. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що Товариство не є правонаступником припиненого Колективного сільськогосподарського підприємства "Агрохім" (далі - КСП "Агрохім"), якому спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування, а тому і реєстрація цієї ділянки на такому праві за Відповідачем є неправомірною.
4. Місцевий господарський суд у задоволенні позову відмовив, виснувавши про те, що Товариство є правонаступником припиненого КСП "Агрохім".
5. Господарський суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду скасував та позов задовольнив. Постанову обґрунтував недоведеністю Відповідачем обставин переходу до нього прав і обов'язків припиненого КСП "Агрохім".
6. Водночас, переглядаючи у касаційному порядку прийняті судами рішення, Верховний Суд виснував, що одним із ключових питань, яке потребувало вирішенню в межах цього провадження і якому суди не приділили належної уваги було таке: "А чи належний спосіб захисту обрала Рада при зверненні до суду у цій справі?"
7. Здійснивши касаційний перегляд, Верховний Суд на вказане питання відповів - "ні", а тому, враховуючи, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові постанову апеляційного суду, якою такий позов задоволено скасував, рішення місцевого суду про відмову у позові змінив, виклавши його мотивувальну частину у новій редакції, яка враховує надану негативну відповідь щодо належності обраного Радою способу захисту порушеного права.
8. Детальні обставини справи та висновки суду касаційної інстанції далі у цій постанові.
Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
9. Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії СМ № 0033, виданого 05.03.1998 Кам'янсько сільською радою народних депутатів (далі - Державний акт) КСП "Агрохім" (ідентифікаційний код 05490701) було надано у постійне користування 371,4 га землі в межах згідно з планом користування. Землю надано у постійне користування для сільськогосподарського виробництва згідно з рішенням сесії Кам'янської сільської ради народних депутатів від 29.01.1998.
10. 20.03.2000 засновниками Товариства підписаний установчий договір про створення і діяльність цього Товариства , відповідно до пунктів 1 - 2 статті 1 якого:
"1. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" створюється з місцем розташування в місті Лебедин Сумської області на невизначений строк, є правонаступником КСП "Агрохім" і може бути в подальшому реорганізоване в інші форми господарських товариств та інших суб'єктів господарської діяльності.
2. Товариство здійснює всі права КСП "Агрохім" по укладених угодах з юридичними і фізичними особами до закінчення терміну дії цих угод, здійснює інші його права, в тому числі право на користування (на умовах, визначених законом) землею, переданою КСП "Агрохім" в колективну власність та у постійне користування; права, як засновника (учасника) міжгосподарських підприємств і організацій та інші права. Товариство приймає на себе також повну відповідальність по зобов'язаннях КСП "Агрохім".
11. 24.03.2000 розпорядженням голови Лебединської районної державної адміністрації № 100 "Про державну реєстрацію сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" зареєстровано Товариство та його статут. Товариство зареєстроване за юридичною адресою: Україна, Сумська область, м. Лебедин, пров. Хіміків, буд. 2.
Розпорядження голови районної державної адміністрації № 224 від 19.08.1997 "Про державну реєстрацію Колективного сільськогосподарського підприємства "Агрохім" визнано таким, що втратило чинність (пункти 1, 2 зазначеного розпорядження).
12. Відповідно до витягу з ЄДРПОУ, сформованого за електронним запитом суду від 20.01.2023, за кодом ЄДРПОУ юридичної особи - 05490701, зареєстроване Товариство.
13. 18.08.2000 Кам'янською сільською радою прийнято рішення "Про використання земель сільськогосподарського призначення СТОВ "Хлібороб", в якому зазначено, що відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 № 1529 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" відбулось реформування КСП "Агрохім", якому рішенням ради від 29.01.1998 передано в колективну власність 770,6 га земель та в постійне користування 371,4 га земель і видані відповідно державні акти на право колективної власності на землю та постійного користування землею. На сьогодні підприємство припинило свою діяльність, всі члени господарства вийшли з нього з належними земельними і майновими паями і передали їх в оренду новоствореному СТОВ "Хлібороб". При цьому частина земельних паїв з різних причин (смерть, виїзд власника, тощо) залишилась не витребуваною і використовується без оформлення права на це. Враховуючи зазначене, керуючись статтями 9, 17, 19, 27, 28, 31 Земельного Кодексу України та статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Кам'янська сільська рада вирішила: 1) припинити право колективної власності та постійного користування землею КСП "Агрохім" у зв'язку з припиненням його діяльності; 2) вилучити у КСП "Агрохім" державні акти на право колективної власності та постійного користування землею і передати їх до архіву районного відділу земельних ресурсів; 3) доручити виконкому ради укласти договір оренди невитребуваних земельних паїв на період до звернення за ними власників чи спадкоємців з розміром орендної плати не нижче передбаченої Указом Президента України від 03.12.1999 №1529; 4) контроль за виконанням цього рішення покласти на сільського голову.
14. Відповідно до копії листа відділу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області у Лебединському районі від 22.03.2021 за № 505/406-21 Відповідачу було надано інформацію щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333, а саме: площа земельної ділянки 102,9748 га; цільове призначення - 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам); землевласник - Лебединська міська територіальна громада в особі Ради. У листі зауважено, зокрема, що земельна ділянка з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333 входить в масив земельної ділянки площею 371,4 га, яка виділялася в постійне користування КСП "Агрохім".
15. Судами попередніх інстанцій також установлено, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі № 480/2804/21 було задоволено позов Товариства до Реєстратора, а саме:
- визнано протиправним та скасовано рішення Реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 57444806 від 31.03.2021;
- зобов'язано Реєстратора повторно розглянути заяву Товариства про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.03.2021 за реєстраційним № 44790061 та здійснити державну реєстрацію іншого речового права (право постійного користування) Товариства (код 05490701) на земельну ділянку з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333.
16. 26.05.2021, згідно з інформаційною довідкою від 21.10.2021 № 280491241 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, Реєстратором на підставі Державного акта, а також рішення суду у справі № 480/2804/21 за Товариством зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 102,9748 га з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333.
Узагальнений зміст позовних вимог та заперечень щодо них
17. Посилаючись, зокрема, на вказані обставини Рада звернулася до суду з позовом у цій справі, в якому просила витребувати з чужого незаконного володіння Товариства земельну ділянку площею 102,9748 га з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333 та визнати протиправним і скасувати рішення Реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 58358209 від 26.05.2021 (номер запису про інше речове право 42147180), відповідно до якого проведено державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою) на земельну ділянку площею 102,9748 га з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333 за Товариством.
18. Рада в обґрунтування позову вказувала, що вона є власником спірної земельної ділянки в особі відповідної територіальної громади. Між тим у жовтні 2021 року їй стало відомо, що на підставі рішення суду у справі № 480/2804/21 відповідним рішенням Реєстратора було здійснено державну реєстрацію права постійного користування на неї за Товариством, яке, на думку, Ради, неправомірно набуло право постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки правонаступником КСП "Агрохім" не являється.
19. Товариство заперечувало проти заявлених позовних вимог посилаючись на те, що надані ним Реєстратору та суду докази свідчать про те, що КСП "Агрохім" було реорганізовано саме у Товариство і до останнього перейшли усі права і обов'язки КСП "Агрохім", у т.ч. з 24.03.2000 Відповідач набув право користування землями, що визначені у Державному акті, який не скасований і є чинним. Зокрема, відповідне правонаступництво відображено в Установчому договорі про створення та діяльність Товариства, а обставини відповідної реорганізації встановлені Сумським окружним адміністративним судом у рішенні від 22.04.2021 по справі № 480/2804/21, яке набрало законної сили.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
20. Господарський суд Сумської області рішенням від 24.05.2023 у задоволені позову відмовив.
21. Місцевий суд виснував, що матеріалами цієї справи підтверджується факт перетворення КСП "Агрохім" у Товариство зі збереженням ідентифікаційного коду попередника, у зв'язку з чим до останнього перейшли усі права і обов'язки КСП "Агрохім", у тому числі й право постійного користування спірною земельною ділянкою.
22. Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 02.05.2024 рішення господарського суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив.
23. На відміну від місцевого суду, суд апеляційної інстанції постанову обґрунтував недоведеністю Товариством обставин переходу до нього прав і обов'язків припиненого КСП "Агрохім". Апеляційний суд вказав, зокрема, про відсутність у матеріалах справи рішення загальних зборів КСП "Агрохім" про реорганізацію цього підприємства та передачу його майна Відповідачеві.
Касаційна скарга
24. Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Узагальнені доводи касаційної скарги
25. Скаржник стверджує, що постанову апеляційного суду прийнято з неправильним застосуванням приписів статті 8 Закону України "Про підприємництво" (в редакції, чинній станом на березень 2020 року), статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (у редакції, чинній станом на 24.03.2020) та без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаних норм у подібних правовідносинах, які викладено у постановах від 17.08.2023 у справі № 911/3586/21, від 24.05.2023 у справі № 903/520/22, від 31.08.2023 у справі № 911/3076/21 (у цій частині Товариство пояснює, що апеляційним судом не було встановлено обставин внесення до державного реєстру запису про припинення КСП "Агрохім" шляхом ліквідації з одночасним виключення його з державного реєстру, а встановлено лише обставину здійснення реєстрації Товариства з тотожним кодом ЄДРПОУ. Звідси суд апеляційної інстанції проігнорував, що у спірних правовідносинах мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв'язку з реформування КПС "Агрохім" згідно з Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" № 17 від 15.12.1999).
26. Також наполягає, що судом апеляційної інстанції було порушено приписи статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не враховано висновків Верховного Суду щодо правильного дотримання вказаної норми, які викладено у постановах від 15.10.2019 у справі № 813/8801/14, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19 (у цій частині Товариство наполягає, що суд апеляційної інстанції проігнорував преюдиційні обставини, що були встановлені у судовому рішенні від 22.04.2021 у справі № 480/2804/21).
27. Окремо скаржник наголошує, що ним на вимогу апеляційного суду подавалося рішення загальних зборів КСП "Агрохім", проте суд апеляційної інстанції в подальшому безпідставно та з порушенням приписів статті 81 ГПК України його не прийняв.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
28. У відзиві на касаційну скаргу Рада заперечує проти наведених у ній доводів. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою, з постановою апеляційного суду погоджується. Звідси у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, оскаржувану постанову залишити без змін.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
29. Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
30. Водночас частиною четвертою цієї ж статті ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
31. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Васюта Д. К.) і Відповідача (Вагоровська А. Е.), перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та враховуючи наведені приписи ГПК України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
32. Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
33. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
34. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (див. правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).
35. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
36. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
37. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
38. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших).
39. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).
40. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.06.2024 у справі № 909/553/23, який колегією суддів враховується в порядку частини четвертої статті 300 ГПК України).
41. Із установлених обставин цієї справи слідує, що Рада, яка є власником спірної земельної ділянки, наполягаючи на відсутності у Товариства зареєстрованого права постійного користування на цю ділянку, звернулася до суду з віндикаційний позовом про її витребування із чужого незаконного володіння Відповідача.
42. Місцевий суд у позові відмовив по суті. Питання належності та ефективності способу захисту у спірних правовідносинах не аналізував. Апеляційний господарський суд позов задовольнив. Погодився із тим, що заявлений Радою віндикаційний позов у спірних правовідносинах є належним та ефективним.
43. Верховний Суд не погоджується з наведеним висновком суду апеляційної інстанції, вважає, що його зроблено з неправильним застосовуванням правових норм і в обґрунтування цього твердження пояснює таке.
44. У силу статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власності та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
45. Захист права власності врегульовано главою 29 ЦК України. Зокрема, відповідно до статті 392 цього Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Водночас статтями 387, 388 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача (за відповідних умов).
46. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).
47. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння (див. правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
48. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
49. В свою чергу відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 щодо володіння орендарем нерухомим майном: тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна; судове рішення про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
50. Отже, специфіка книжкового володіння полягає, серед іншого, в тому, що нерухомістю можуть володіти одночасно кілька осіб, але щодо різних речових прав. Зокрема, якщо зареєстровані право власності і право оренди нерухомого майна, то і особа, зареєстрована як власник, і особа, зареєстрована як орендар, визнаються фактичними володільцями нерухомої речі щодо права власності і права оренди відповідно (див. правовий висновок у постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 911/665/22, від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22).
51. Аналогічно і особа, зареєстрована як власник земельної ділянки, і особа, зареєстрована як постійний користувач, визнаються фактичними володільцями земельної ділянки щодо права власності і права постійного користування відповідно (див. правовий висновок у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 640/14353/19).
52. Тобто, реєстрація за Товариством речового права постійного користування на земельну ділянку свідчить про заволодіння Товариством земельною ділянкою щодо права постійного користування, але в той же час не позбавляє територіальну громаду (в особі Ради) володіння цією ж ділянкою щодо права власності.
53. Вище вже зазначалося, що звертаючись до суду з позовом у цій справі Рада стверджувала про відсутність у Товариства зареєстрованого за ним права постійного користування на спірну земельну ділянку.
54. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 міститься правова позиція про те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
55. З огляду на заявлені підстави позову та суть спірних правовідносин цієї справи, колегія суддів mutatis mutandis вважає можливим врахувати наведений висновок Великої Палати Верховного Суду та у зв'язку з цим виснувати, що належним способом захисту прав Ради, як власника спірної земельної ділянки у спірних правовідносинах буде позов про визнання відсутнім у Товариства права постійного користування на таку ділянку, а не позов про її витребування із чужого незаконного володіння та скасування рішення державного реєстратора.
56. Таким чином, оскільки Позивач у цій справі звернувся до суду із позовом, обравши неналежний спосіб захисту прав, у задоволенні його вимог належало відмовити саме з цих підстав. Задоволення ж позову при цьому виключалося.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
57. Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
58. В свою чергу частинами першою, третьою, четвертою статті 311 ГПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
59. Оскільки в ході здійснення касаційного провадження у даній справі з'ясувалося, що внаслідок неправильного застосування правових норм судом апеляційної інстанції було скасовано правильне за результатом, але з неправильних мотивів рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про застосовування своїх повноважень, які передбачені саме наведеними вище статтями ГПК України та про скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду і зміну мотивувальної частини рішення місцевого господарського суду з викладенням його змісту в редакції мотивувальної частини цієї постанови Верховного Суду. В решті рішення господарського суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
60. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на Позивача.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 у справі № 920/14/23 скасувати.
3. Рішення Господарського суду Сумської області від 24.05.2023 у справі № 920/14/23 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови Верховного Суду. В решті вказане рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.
4. Стягнути з Лебединської міської ради Сумської області (код ЄДРПОУ 39449040) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (код ЄДРПОУ 05490701) 9 924 грн судового збору за подання касаційної скарги у справі № 920/14/23.
5. Доручити Господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.