вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
29.07.2024 Справа № 917/764/24
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Логістик", вул. Сверстюка Євгена, 11, офіс 508, м. Київ, 02002
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки", вул. Старокотелевська, 2, м. Полтава, Полтавська область, 36015
про стягнення 343 958,11 грн,
Секретар судового засідання Сілаєва О.Ф.
Без виклику учасників справи,
установив:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Логістик" просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" 343 958,11 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 03.06.2020 року між сторонами Договору про надання послуг по організації перевезення вантажу № 030620/1, з яких : 146 300,00 грн основний борг, 51 286,32 грн інфляційні втрати, 10 503,33 грн 3% річних та 135 868,46 грн пеня.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг з вантажного перевезення, починаючи з 26.10.2021 року.
Правовими підставами позову зазначено ст. 525, 526, 625, 629, 901 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази (а.с. 5-46): акт № 2 від 06.01.2022, акт № 24 від 19.01.2022, акт № 26 від 20.01.2022, акт № 28 від 21.01.2022, акт № 29 від 21.01.2022, акт № 446 від 06.08.2021, акт № 524 від 03.09.2021, акт № 611 від 21.10.2021, акт № 617 від 26.10.2021, акт № 721 від 22.12.2021, акт № 731 від 24.12.2021, акт № 732 ві 24.12.2021, акт № 733 від 24.12.2021, акт № від 738 від 29.12.2021, акт № 742 від 31.12.2021, Договір № 030620-1 від 03.06.2020, Обороти по рахунку 361 ТОВ АЛЬЯНС ЛОГІСТИК, Розрахунок штрафних санкцій до позову ТОВ АЛЬЯНС ЛОГІСТІК (02.05.2024).
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
06.05.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Логістик" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" про стягнення 343 958,11 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 03.06.2020 року між сторонами Договору про надання послуг по організації перевезення вантажу № 030620/1, з яких : 146 300,00 грн основний борг, 51 286,32 грн інфляційні втрати, 10 503,33 грн 3% річних та 135 868,46 грн пеня.
Крім того, позивач повідомляє про попередній розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу в сумі 35 000,00 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2024 справу № 917/764/24 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 10.05.2024 року прийняв позовну заяву до розгляду, визнав справу малозначною, відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.
Відповідач був належним чином та завчасно повідомлений за місцем його реєстрації про покладені на нього обов'язки та строк їх виконання, про що свідчать матеріали справи (поштове повідомлення про вручення ухвали суду від 10.05.2024 наявне у матеріалах справи, а.с. 54). Крім того, ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідач клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суду не надав.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
30.10.2023 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форпост 17" (далі - Постачальник) було укладено Договір № 372Д про закупівлю товарів в умовах воєнного стану (далі - Договір, а.с. 6-10).
У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :
- Виконавець від свого імені та за рахунок Замовника організовує та забезпечує транспортно-експедиційне обслуговування та/або перевезення вантажів Замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполучені в межах території України (п. 1.1 Договору);
- Замовник зобов'язується своєчасно оплачувати послуги Виконавця (підп. 3.2.9 п. 3.2 Договору);
- за виконання обслуговування Замовник зобов'язаний перерахувати кошти на поточний рахунок Виконавця протягом двох банківських днів з моменту отримання документів. Датою оплати вважається дата фактичного надходження коштів на поточний рахунок Виконавця (п. 4.2 Договору);
- акт надання послуг надсилається Виконавцем поштою на адресу Замовника протягом 5 п'яти) робочих днів після фактичного надання послуг. Якщо протягом 5 (п'яти) календарних днів після отримання акту Замовник не висуває письмової претензії до наданих послуг (робіт), акт надання послуг вважається таким, що узгоджений та підписаний Сторонами, а роботи (послуги) прийняті Замовником (п. 4.4 Договору);
- у випадку затримки оплати, вказаної у п. 4.2 Договору, Замовник виплачує виконавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати. Неустойка у вигляді пені та штрафних санкцій нараховується за весь час існування заборгованості. (п. 5.6 Договору);
- Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року. Якщо жодна із Сторін за два місяці до закінчення строку дії Договору е попередить іншу Сторону про припинення/розірвання Договору, то даний Договір зберігає свою силу кожного разу ще на один календарний рік (п. 7.2 Договору).
Оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлення сторін про припинення його умов відповідно до п. 7.2 Договору, суд дійшов висновку, що договір є автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік, на тих же умовах.
На виконання умов Договору протягом періоду існування спірних правовідносин (з 06.08.2021 по 21.01.2022) Позивач надав Відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 181 400, 00 грн. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів надання послуг з підписами уповноважених представників сторін та відбитками печаток сторін без будь-яких зауважень та заперечень (а.с. 7-21), а саме:
1) акт надання послуг № 446 від 06.08.2021 року на суму 45 800, 00 грн,
2) акт надання послуг № 524 від 03 вересня 2021 року на суму 6 600, 00 грн,
3) акт надання послуг № 611 від 21 жовтня 2021 року на суму 8 700, 00 грн,
4) акт надання послуг № 617 від 26 жовтня 2021 року на суму 8 900, 00 грн,
5) акт надання послуг № 721 від 22 грудня 2021 року на суму 6 100, 00 грн,
6) акт надання послуг № 731 від 24 грудня 2021 року на суму 19 800, 00 грн,
7) акт надання послуг № 732 від 24 грудня 2021 року на суму 6 700, 00 грн,
8) акт надання послуг № 733 від 24 грудня 2021 року на суму 6 100, 00 грн,
9) акт надання послуг № 738 від 29 грудня 2021 року на суму 6 500, 00 грн,
10) акт надання послуг № 742 від 31 грудня 2021 року на суму 15 800, 00 грн,
11) акт надання послуг № 2 від 06 січня 2022 року на суму 6 800, 00 грн,
12) акт надання послуг № 24 від 19 січня 2022 року на суму 5 600, 00 грн,
13) акт надання послуг № 26 від 20 січня 2022 року на суму 8 400, 00 грн,
14) акт надання послуг № 28 від 21 січня 2022 року на суму 14 900, 00 грн,
15) акт надання послуг № 29 від 21 січня 2022 року на суму 14 700, 00 грн.
За даними позивача, відповідач в порушення умов Договору несвоєчасно та не у повному обсязі розрахувався за вказані послуги, заборгованість останнього складає 146 300, 00 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.
Враховуючи, що відповідач свої договірні зобов'язання в частині дотримання строків оплати послуг виконав з порушенням встановлених строків та не у повному обсязі, на підставі п. 5.6 Договору позивачем було нараховано пеню у розмірі 135 868,46 грн, а також відповідно до ст. 625 ЦК України 51 286,32 грн інфляційні втрати, 10 503,33 грн 3% річних
Розрахунок інфляційних нарахувань, 3% річних та штрафних санкцій за Договором №1564 від 20 квітня 2021 року наявний у матеріалах справи (а.с. 26-44).
За даними позивача відповідач у добровільному порядку заборгованість не сплатив.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 343 958,11 грн заборгованості, з яких : 146 300,00 грн основний борг, 51 286,32 грн інфляційні втрати, 10 503,33 грн 3% річних та 135 868,46 грн пеня.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічні приписи містить ч. 1 ст. 307 ГК України.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 2 та ч. 3 ст. 909 ЦК України). Аналогічні приписи містить ч. 2 ст. 307 ГК України.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо надання ним послуг з перевезення вантажу з вказаними вище актами. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором не оплатив отримані послуги у встановлені строки, заборгованість останнього складає 146 300,00 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.
Відповідачем не надано суду жодних доказів, що підтверджують факт виконання своїх зобов'язань з оплати отриманих послуг, пред'явлення претензій щодо їх якості та кількості, неотримання послуг за вказаними актами.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 146 300,00 грн позовні вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Згідно зі ст. 251 Господарського кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до п. 5.6 Договору, у випадку затримки оплати, вказаної у п. 4.2 Договору, Замовник виплачує виконавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати. Неустойка у вигляді пені та штрафних санкцій нараховується за весь час існування заборгованості.
Дослідивши пункт 5.6 Договору, судом встановив, що сторони погодили інший строк щодо нарахування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, відмінний від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 135 868,46 грн окремо по кожному акту з урахуванням часткової оплати, а також умов Договору щодо порядку розрахунків між сторонами, суд не виявив завищення розміру нарахованої пені.
Оскільки відповідач не надав суду доказів виконання договірних зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг, суд вважає правомірними, математично правильними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 135 868,46 грн пені.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 10 503,33 грн 3% річних та 51 286,32 грн інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасну оплату відповідачем отриманих послуг.
Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, не виявив завищення їх розміру з боку позивача, а тому вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.
Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Згідно з частиною 2 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не оплати послуг в узгоджені сторонами строки, чим порушив умови укладеного з позивачем Договору та вищевказані приписи діючого законодавства.
За вказаних обставин позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат.
При пред'явленні даного позову позивачем квитанцією № TYU4-YU66-TMEE від 03.05.2024 було сплачено судовий збір в розмірі 4 127,50 грн. Зарахування вказаної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується відповідною випискою (а.с. 48).
У зв'язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, у відповідності до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 126, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки"(вул. Старокотелевська, 2, м. Полтава, Полтавська область, 36015, код ЄДРПОУ 41372742) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Логістик" (вул. Сверстюка Євгена, 11, офіс 508, м. Київ, 02002, код ЄДРПОУ 42681271) 146 300,00 грн основного боргу, 51 286,32 грн інфляційних втрат, 10 503,33 грн 3% річних, 135 868,46 грн пені та 4 127,50 грн витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення підписане 29.07.2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик