[1]
22 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2024 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, строком на 60 діб, тобто до 23 серпня 2024 року включно,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ в системі «Електронний суд»),
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі ВКЗ з ДУ "Київський слідчий
ізолятор"),
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2024 року продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, строком на 60 діб, тобто до 23 серпня 2024 року включно.
Рішення суду мотивовано наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, тим, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, зможе вчинити спроби переховуватись від суду, з огляду на покарання, яке йому загрожує у випадку встановлення судом його винності, впливати на недопитаних свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час судового розгляду.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Київ від 25 червня 2024 року, відмовити у задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №12023100060002275 від 06 листопада 2023 року про продовження ОСОБА_6 дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, змінити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою у слідчому ізоляторі на цілодобовий домашній арешт за місцем реєстрації, з покладанням на обвинуваченого обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Захисник вважає, що ухвала Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2024 року прийнята з істотним порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним дослідженням всіх обставин провадження, а тому має бути скасована.
Так, суд, в порушення вимог КПК України, при продовженні дії запобіжного заходу ОСОБА_6 не врахував, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на які вказує прокурор у клопотанні, нічим не обґрунтовані та взагалі відсутні.
Також, судом проігноровано доводи сторони захисту про погіршення стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме повна втрата слухових функцій правового вуха, що безумовно є підставою для зміни виду запобіжного заходу.
Зокрема, на думку суду, основною підставою продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою є вчинення тяжкого злочину ОСОБА_6 , за який передбачено покарання на строк до 10 років позбавлення волі.
Разом з цим, існування самого по собі одного лише такого ризику не може розцінюватись як беззаперечна підстава застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відповідно до практики ЄСПЛ та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Тримання під вартою особи можливе лише за наявності кількох ризиків, які дійсно існують та існування яких підтверджується доданими до клопотання документами.
Окрім того, слід зазначити, що кваліфікація дій підозрюваної особи не тягне за собою автоматичне визнання її вини у вчиненні кримінального правопорушення, в якому вона підозрюється, до винесення вироку особа вважається такою, яка не винувата у вчиненні злочину, який їй інкримінується, а тому сам лише розмір санкції статті, по якій пред'явлена підозра, не є достатнім чинником для тримання обвинуваченого під вартою.
За таких обставин, на думку захисника, запобіжний захід у виді тримання під вартою є занадто надмірним для обвинуваченого, оскільки ОСОБА_6 буде позбавлений можливості утримувати себе матеріально, а запобіжних захід буде сприйматись виключно як цілеспрямоване обмеження прав та свобод обвинуваченого, без наявності легітимної мети та законних підстав його застосування.
Окрім того, захисник вказує на те, що небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі важкості покарання за злочин.
Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою, що знайшло свої відображення в рішенні ЄСПЛ «Строган проти України», № 30198/11, § 97, 6 жовтня 2016 р.
Щодо існування ризику впливу на свідків, захисник вказує на те, що суд безпідставно визначив існування зазначеного ризику та лише формально вказав його в оскаржуваній ухвалі задля надання виду законності та обґрунтованості судового рішення, а посилання сторони обвинувачення на ризик впливу на свідків є надуманим та безглуздим.
Щодо відомостей ІІПС «Армор» захисник зазначає, що стороною захисту неодноразово вказувалось в запереченнях та в судових засіданнях щодо неактуальності та застарілості даних відомостей.
А саме, стороною обвинувачення було подано відомості щодо ОСОБА_6 станом на 14 жовтня 2021 року про нібито вчинення ним адміністративного правопорушення.
Однак, від дати зазначених подій пройшло більше 3,5 років, до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 щодо зазначених подій не притягувався. Разом з цим, суддею до уваги зазначене не взято.
На думку судді, застарілі відомості щодо особи ОСОБА_6 є достатньою підставою продовження тримання особи під вартою. Однак, зазначена позиція судді є такою, що суперечить нормам кримінального процесуального законодавства.
Таким чином, оскільки прокурором не доведено необхідності продовження застосування запобіжного заходу, та наявності ризиків, передбачених ст. і 177 КПК України, то продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необґрунтованим процесуальним примусом, що порушує права ОСОБА_6 , передбачені Європейською конвенцією про захист прав та основоположних свобод.
Також, суддею безпідставно зроблено висновок про відсутність підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт.
Зокрема, суддею вказано, що сторона захисту не надала доказів, що свідчать про стан ОСОБА_6 , який унеможливлює його перебування в СІЗО. Також, суддею зазначено, що стороною захисту не доведено ненадання працівниками СІЗО та медичної частини необхідної медичної допомоги ОСОБА_6 .
До того ж, продовження суддею першої інстанції строку тримання ОСОБА_6 під вартою є виключно цілеспрямоване знущання над ОСОБА_6 та доведення його здоров'я до критичного стану, зважаючи на те, що стороною захисту було надано докази бездіяльності працівників СІЗО та медичної частини.
Окрім зазначеного, стороною захисту на підтвердження проблем зі здоров'ям ОСОБА_6 в суд першої інстанції подано 2 (два) медичних висновки, які свідчать про те, що в ОСОБА_6 встановлено діагноз перфорація барабанної перетинки правого вуха (утворення наскрізного дефекту в її тканині, який значною мірою впливає на звукопідсилення та звукопроведення, порушує нормальне функціонування системи середнього вуха), внаслідок чого повністю відсутній слух на праве вухо, виникають постійні головні болі та запаморочення, проблеми з тиском.
При цьому, з зазначених висновків вбачається, що проведено виключно дослідження стану пацієнта, однак рекомендації в лікуванні та посилання на необхідні медичні заходи для поліпшення стану здоров'я обвинуваченого відсутні, жодних препаратів ОСОБА_6 не призначено, лікар медичної частини його не відвідує.
Захист вважає, що ненадання своєчасної медичної допомоги, продовження тримання ОСОБА_6 під вартою та позбавлення його можливості самостійно отримати медичну допомогу є своєрідним катуванням і жорстоким поводженням з особою, що суперечить вимогам ст. З Європейської конвенції захисту прав людини та порушуються права ОСОБА_6 , передбачені ст. ст. З, 27, 28, 29,49 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях сформував усталену практику, згідно з якою відсутність адекватної медичної допомоги й лікування осіб, що утримуються під вартою, є порушенням вимог статті 3 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» і є нелюдським та таким, що принижує гідність особи.
Таким чином, відмова в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу є такою, що порушує основоположні права обвинуваченого, відповідно ухвала від 25.06.2024 є незаконною та такою, що підлягає до скасування.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.
Висновок, викладений в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2024 року щодо підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону.
Так, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд врахував обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу згідно з вимогами ст. 178 КПК України та встановив наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що є обґрунтованою підставою для продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 .
Обґрунтовуючи висновок про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд послався на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання на строк до 10 років позбавлення волі, який спричинив загибель людини.
При цьому суд взяв до уваги обставини, наведені прокурором, про те, що обвинувачений ОСОБА_6 після вчинення злочину покинув місце вчинення злочину та не вжив жодних заходів щодо надання допомоги потерпілому.
Вказані обставин в сукупності свідчать про те, що обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе вчинити спроби переховуватися від суду, з огляду на покарання, яке йому загрожує, у випадку встановлення судом його винності, впливати на недопитаних свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Отже, суд врахував ряд факторів щодо існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, у провадженні відносно ОСОБА_6 , а також визнав існування кількох ризиків, а не лише вчинення тяжкого злочину за який передбачено покарання тривалий строк позбавлення волі, як це вважає захисник.
Ризик впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні існує впродовж усього судового розгляду провадження і може бути вичерпаним по завершенню допиту свідків.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення ґрунтується не лише на наведених прокурором обставинах провадження щодо поведінки ОСОБА_6 після вчинення кримінального правопорушення, а також на даних щодо особи обвинуваченого, який офіційно не працює, не маючи легального джерела доходів.
Окремо суд послався на наявність даних ППС «Армор» відносно ОСОБА_6 про те, що 14.10.2021 відносно нього складався протокол про адміністративне правопорушення за вчинення домашнього насильства відносно його співмешканки.
Ця інформація не є доказом у кримінальному провадженні, а тому колегія суддів не приймає відповідні доводи апеляційної скарги захисника щодо її неприйнятності.
Водночас, інформація про те, що особа могла бути притягнутою до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства є такою, що характеризує цю особу, а тому суд міг врахувати таку інформацію.
При цьому те, що такі обставини мали місце у 2021 році, не нівелює зміст інформації щодо адмінпрактики з ППС « Армор », яка була врахована судом в сукупності з іншими даними про особу обвинуваченого ОСОБА_6 .
Іншими даними про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , які були враховані судом при продовження строку тримання під вартою, окрім наведених, були дані про наявність у обвинуваченого батьків - пенсіонерів та неповнолітньої дитини, визначеного місця проживання, проходження військової служби у лавах ЗСУ, наявність дипломів у спортивних змаганнях та стан здоров'я обвинуваченого.
За змістом ухвали суду наявність вищенаведених обставин не нівелює ризиків, встановлених у цьому провадженні, переховуватись від суду, впливати не свідків, які не були допитані у провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому відповідні доводи апеляційної скарги захисника щодо неприйняття даних про особу обвинуваченого не можуть бути взятими до уваги.
Окремо, і досить детально суд вдався до оцінки даних про стан здоров'я обвинуваченого, на які посилався захисник, прохаючи суд змінити ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
Зокрема, обґрунтовуючи відмову у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу ОСОБА_6 , суд послався на відсутність даних про те, що працівниками Київського СІЗО, у якому утримується обвинувачений, не створено відповідних умов для надання ОСОБА_6 необхідної медичної допомоги за станом його здоров'я або стан здоров'я обвинуваченого є таким, що унеможливлює його перебування в умовах СІЗО.
Заперечуючи такий висновок суду в апеляції, захисник послався на те, що подав до суду два медичних висновки щодо встановленого ОСОБА_6 діагнозу перфорація барабанної перетинки правого вуха, з яких убачається, що проведено виключно дослідження стану пацієнта, однак рекомендації в лікуванні та посилання на необхідні медичні заходи для поліпшення стану здоров'я обвинуваченого відсутні, жодних препаратів ОСОБА_6 не призначено.
Отже, наданими захисником висновками не визначено необхідність лікування, а тому посилання захисника на те, що в умовах СІЗО ОСОБА_6 відповідна медична допомога є голослівними.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги захисника про ненадання ОСОБА_6 своєчасної медичної допомоги.
Щодо посилання захисника на порушення прав обвинуваченого ОСОБА_6 внаслідок продовження тримання його під вартою, то з урахуванням обставин провадження, рішення про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Отже, колегія суддів вважаючи ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2024 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 законною і обґрунтованою, не убачає підстав для її скасування.
Керуючись ст. 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2024 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, строком на 60 діб, тобто до 23 серпня 2024 року включно, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвалу апеляційного суду оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_9 ОСОБА_3
Справа №757/5234/24-к
Провадження №11-кп/824/4813/2024
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_10
Доповідач ОСОБА_1