22 липня 2024 року
м. Київ
справа № 380/215/24
адміністративне провадження № К/990/25994/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Прокопенка О.Б., перевірив касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №380/215/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу від 12 грудня 2023 року № 4429 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Золочівського РВП ГУ НП» та наказ від 19 грудня 2023 року № 576о/с «Про особовий склад»;
- поновити з 20 грудня 2023 року на посаді старшого оперуповноваженого СКП відділення поліції відділення поліції №1 Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області;
- стягнути середній розмір його грошового забезпечення за період з 20 грудня 2023 року по дату фактичного поновлення на посаді старшого оперуповноваженого СКП відділення поліції відділення поліції № 1 Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області;
- рішення суду в частині поновлення на посаді старшого оперуповноваженого СКП відділення поліції відділення поліції № 1 Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області, а також присудження виплати середнього грошового утримання у межах суми стягнення за один місяць, допустити до негайного виконання.
25 березня 2024 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 травня 2024 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
04 липня 2024 року відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник у тексті касаційної скарги, як убачається із її змісту, зазначає про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, пункти 6, 10 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», статті 62 Конституції України, без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах у постановах від 28 листопада 2019 року у справі № 802/1969/17-а, від 14 березня 2023 року у справі №320/1206/21, від 03 квітня 2024 року у справі № 420/9503/22, від 30 серпня 2022 року №120/8381/20-а, від 10 червня 2021 року у справі № 420/241/20, в частині розмежування видів юридичної відповідальності у розрізі кримінально-правового та дисциплінарно-правового аспектів.
Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не урахували висновків Верховного Суду про те, що відсутність вироку суду про визнання позивача винним в інкримінованому кримінальному правопорушенні не є підставою для скасування наказу про звільнення, адже позивача звільнено не за вчинення злочину, а за порушення службової дисципліни. Реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за порушення службової дисципліни є окремою підставою для звільнення, яка не пов'язана із порушенням кримінальної справи та набранням чинності вироком суду.
Проте, як убачається із рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року, ці суди дійшли висновку, зокрема про те, що відповідач не з'ясував якими діями чи бездіяльністю позивач допустив порушення етичних норм та яких саме і не довів порушення позивачем вимог статті 38 Закону України «Про запобігання корупції».
Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також у касаційній скарзі скаржник зазначає про наявність підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі, визначеної у пункті 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України у взаємозв'язку із положеннями частин першої, другої, сьомої статті 14 цього статуту, щодо прав дисциплінарної комісії виходити за межі предмета службового розслідування.
Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Проте в порушення зазначених вимог, скаржник не обґрунтував у чому саме полягала помилка суду апеляційної інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як, на думку скаржника, ці норми повинні застосовуватися.
Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не обґрунтовано підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі № 380/215/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.Б. Прокопенко