22 липня 2024 року
м. Київ
справа № 480/12103/23
адміністративне провадження № К/990/25201/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 480/12103/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області від 23 жовтня 2023 року №1227 в частині застосування до капітана поліції ОСОБА_1 , начальника сектору логістики Шосткинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області дисциплінарного стягнення у виді звільнення із служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області від 26 жовтня 2023 року №447 о/с щодо звільнення відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 із служби в поліції;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору логістики Шосткинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області з 29 жовтня 2023 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29 жовтня 2023 року по день винесення судом рішення про поновлення на службі в поліції.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішення, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2024 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
01 липня 2024 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 480/12103/23. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в обґрунтування якого зазначає, що про неправильне застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні норм матеріального права, а саме:
- статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України» (далі - Дисциплінарний статут) та пунктів 1-2 розділу ІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС України від 07 листопада 2018 року № 893 (далі - Порядок № 893), без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 560/1555/19, щодо неможливості притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності за відсутності підстав для проведення службового розслідування;
- статтей 14, 15, 18, 19 Дисциплінарного статуту, пункту 1 розділу ІУ, пунктів 1, 2 розділу УІІ Порядку № 893 без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 лютого 2020 року у справі № 824/167/16-а, від 21 листопада 2019 року у справі № 260/1145/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 815/4070/14, від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 щодо неможливості притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з порушенням органом державної влади правової процедури проведення службового розслідування, яке стало наслідком прийняття неправильного рішення (справедлива процедура);
- пунктів 1-4 розділу У Порядку № 893 без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 листопада 2022 року у справі № 480/9492/20 та від 11 липня 2023 року у справі № 1.380.2019.002223, щодо можливості застосування дисциплінарного стягнення, лише за вчинення дисциплінарного проступку, встановлення службовим розслідуванням обставин його вчинення, ступеню вини поліцейського та обґрунтування цього рішення у відповідному наказі;
- пунктів 1-5 УІ Порядку № 893 без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 826/1610/18 щодо відповідності висновку службового розслідування вимогам закону;
- статтей 26, 29 Дисциплінарного статуту, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 лютого 2020 року у справі № 260/1118/18 та від 08 серпня 2019 року у справі № 804/3447/17 та інших, щодо звільнення зі служби, як крайнього заходу дисциплінарного впливу;
- порушення норм процесуального права, а саме статтей 2, 90, 242, 317 та 322 КАС України, що призвело до винесення незаконного рішення, без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 лютого 2022 року у справі № 160/12290/20, від 20 травня 2021 року у справі № 420/2916/20 та від 21 січня 2021 року у справі № 826/4681/18.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібність правовідносин у цій справі та у зазначених скаржником справах.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
На стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 169, 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 480/12103/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак