Справа №756/2599/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2674/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
15 липня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року, -
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року задоволено клопотання слідчого, яке подане в рамках кримінального провадження, внесеного 10.08.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100050002899, про арешт майна та накладено арешт у кримінальному провадженні, внесеного 10.08.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100050002899, на майно, яке було вилучене 27.02.2024 слідчим СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон в білому корпусі марки «Samsung» imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , який належить підозрюваній ОСОБА_7 .
Заборонено на час досудового розслідування користування, розпоряджання та відчуження вказаним майном будь-яким особам і будь-яким чином.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу повністю та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна ОСОБА_7 , яке було тимчасово вилучено в неї під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон в білому корпусі марки «Samsung» imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 .
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що вказана ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою, неповно досліджено обставини, не застосовано слідчим суддею закону, який підлягав застосуванню, не взято до уваги рішення ЄСПЛ та Верховного Суду.
Апелянт вказує на те, що слідчим суддею пропущено встановлений КПК України строк для розгляду клопотання про арешт майна.
Також апелянт зазначає, що слідчим суддею проігноровано письмові заперечення та зауваження захисника та підозрюваної з відповідними доказами на клопотання слідчого про арешт майна підозрюваної.
Ні слідчий, ні прокурор не виносили постанову про призначення судової комп'ютерно-технічної експертизи та не надали докази про призначення такої експертизи, про відсутність якої де-факто зауважила під час судового засідання слідчий суддя. Проте слідчий суддя взяла до уваги доказ, який не було надано ні слідчим та прокурором, а саме з ухвали вбачається, що на час розгляду клопотання про арешт майна, було призначено судову комп'ютерну-технічну експертизу, об'єктом дослідження якого є мобільний телефон.
Апелянт також звертає увагу на те, що підозрювана не приховувала, не пошкоджувала, не псувала, не знищувала, не перетворювала та не відчужувала тимчасово вилучене майно та не мала наміру на здійснення таких дій, а сама добровільно прийшла до слідчого, щоб здійснити огляд цього майна. Таким чином відсутні ризики, передбачені абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, відсутня правова підстава для арешту майна, відпала потреба у накладенні арешту, відсутня мета арешту майна, а також слідчий не довів необхідності такого арешту.
Крім того апелянт звертає увагу на те, що ст. 301 КК України забороняє ввезення, виготовлення, зберігання, збут і розповсюдження продукції порнографічного характеру, що повністю відповідає основним положенням Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 р. № 1296-ІV- ВР та Міжнародної конвенції про запобігання обороту порнографічних видань та торгівлі ними, укладеної в Женеві 12 вересня 1923 р.
Однак, Закон України «Про захист суспільної моралі» втратив чинність 31 березня 2023 року на підставі Закону № 2849-ІХ від 13.12.2022 року.
За інформацією Секретаріату ООН (лист МЗС від 13.01.2023 року №72/14-612-4714), незалежна Україна не є учасницею конвенції ООН про припинення обігу порнографічних видань та торгівлі ними.
Органи досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, у повідомленні про підозру, клопотанні про арешт майна посилаються на нератифікований Україною міжнародний нормативний-правовий акт (Міжнародну конвенцію про запобігання обороту порнографічних видань та торгівлі ними, укладеної в Женеві 12 вересня 1923 р.) та на закон (Закон України «Про захист суспільної моралі»), який втратив чинність задовго до внесення відомостей до ЄРДР відносно підозрюваної.
Щодо строку на апеляційне оскарження апелянт зазначає, що судом було складено та отримано захисником копії ухвали 11.03.2024 о 16 год. 30 хв. Проте часу ні у захисника, ні у підозрюваної для якісної підготовки та подачі апеляційної скарги за годину до закінчення процесуального строку, об'єктивно не було.
В судове засідання прокурор, підозрювана та її захисник не з'явилися, про дату час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені завчасно та належним чином. Разом з цим, 15.05.2024 захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_7 , надіслав клопотання у якому просив проводити судовий розгляд за його відсутності та його підзахисної.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
А тому, урахуванням зазначеного, колегія суддів прийшла до висновку про можливість проведення судового розгляду без участі прокурора, підозрюваної та її захисника, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга непідлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК Україниапеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК Українипропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що 06.03.2024 в судовому засіданні було проголошено лише резолютивну частину ухвали, та лише 11.03.2024 захисник підозрюваної отримав повний текст ухвали, що підтверджується розпискою долученою до матеріалів провадження /а.с. 188/, іншої інформації матеріали справи не містять, у зв'язку з чим колегія суддів вбачає підстави для задоволення клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року.
Як убачається з матеріалів, наданих судом першої інстанції, що органом досудового розслідування, яким є Оболонське управління поліції ГУНП у місті Києві, здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, яке внесено 10.08.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100050002899. Процесуальне керівництво здійснює Оболонська окружна прокуратура міста Києва.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлені дату та час, однак не пізніше 27.07.2023 у ОСОБА_7 при невстановлених обставинах, виник злочинний умисел, направлений на виготовлення та збут зображень порнографічного характеру, шляхом створення платного, закритого каналу в соціальній мережі «Telegram».
З цією метою, ОСОБА_7 у невстановлені дату та час, однак не пізніше 27.07.2023, у невстановлений спосіб, користуючись всесвітньої мережею «Інтернет», зареєструвала у соціальній мережі «Telegram» канал, з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 адмініструванням якого займалась самостійно, використовуючи аккаунт « ОСОБА_8 » та ім'я користувача « ОСОБА_9 ».
Надалі, для досягнення злочинного умислу, направленого на виготовлення та збут предметів порнографічного характеру, ОСОБА_7 зробила доступ до каналу з назвою «HotRoom» обмеженим. Для отримання доступу до вказаного каналу особі в соціальній мережі «Telegram» необхідно розпочати діалог з аккаунтом « ОСОБА_8 » та ім'ям користувача « ОСОБА_9 », що є профілем ОСОБА_7 . В подальшому, в ході спілкування ОСОБА_7 називає вартість в сумі 1000 гривень для отримання доступу до обмеженого каналу «HotRoom», а також надає номер банківської картки «ПриватБанку», а саме № НОМЕР_3 , на яку необхідно здійснити оплату. Після оплати особою на банківську картку ОСОБА_7 вказаної суми, а також надання підтверджуючої квитанції, остання надсилає посилання на доступ до обмеженого каналу «HotRoom», перейшовши по якому, особі відкривається вказаний канал, на якому ОСОБА_7 публікує зображення та відеозаписи порнографічного характеру за своєї участі.
Таким чином, ОСОБА_7 , продовжуючи реалізовувати свій умисел, направлений на виготовлення та збут предметів порнографічного характеру, 27.07.2023 о 10 год. 39 хв., у невстановленому місці, за допомогою невстановленого пристрою, через всесвітню мережу «Інтернет» завантажила на платному обмеженому каналі з назвою «HotRoom» матеріали порнографічного характеру, а саме зображення «9.jpg» об'ємом 142,202 КВ, виготовлене нею в невстановлений час, день та місці, яке згідно з висновком судової мистецтвознавчої експертизи № СЕ-19/111-23/48247-МЗ від 15.09.2023 відноситься до порнографії, після чого підписники каналу отримали доступ до вказаного файлу, тим самим здійснила збут зображення порнографічного характеру.
Таким чином, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , підозрюється у виготовленні та збуті зображення порнографічного характеру, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 301 КК України.
Крім того, у невстановлені дату та час, однак не пізніше 04.11.2023 у ОСОБА_7 при невстановлених обставинах, виник умисел, направлений на повторне виготовлення та збут відеопродукції порнографічного характеру.
Реалізуючи свій умисел, направлений на повторне виготовлення та збут відеопродукції порнографічного характеру, ОСОБА_7 у невстановлені дату та час, однак не пізніше 04.11.2023, за допомогою невстановленого пристрою виготовила відеопродукцію порнографічного характеру, а саме відео «1.mp4» об'ємом 102,921 MВ/00:04:43.
З метою реалізації свого умислу направленого на повторний збут відеопродукції порнографічного характеру, в період часу з 02.11.2023 по 04.11.2023, перебуваючи у невстановленому місці, використовуючи невстановлений пристрій, за допомогою соціальної мережі «Telegram», здійснила переписку текстовими повідомленнями із ОСОБА_10 (особа залучена до конфіденційного співробітництва) з приводу умов та можливості збуту відеопродукції порнографічного характеру. В подальшому, 04.11.2023 о 13 год. 15 хв. ОСОБА_10 здійснив грошовий переказ в сумі 1 009,86 гривень на банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_7 для отримання відеопродукції порнографічного характеру від останньої.
Після отримання грошових коштів, ОСОБА_7 , продовжуючи реалізовувати свій умисел, направлений на повторне виготовлення та збут відеопродукції порнографічного характеру, 04.11.2023 о 16 год. 23 хв., у невстановленому місці, використовуючи невстановлений пристрій, за допомогою соціальної мережі «Telegram», через секретний чат надіслала ОСОБА_10 матеріали порнографічного характеру, а саме відеофайл «1.mp4» об'ємом 102,921 MВ/00:04:43, виготовлений нею в невстановлений час, день та місці, який згідно з висновком судової мистецтвознавчої експертизи № СЕ-19/111-23/63890-МЗ від 30.11.2023 відноситься до порнографії, тим самим повторно виготовила та здійснила збут відеопродукції порнографічного характеру.
Таким чином, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , підозрюється у виготовленні та збуті відеопродукції порнографічного характеру, вчиненому повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 301 КК України.
Так, 27.02.2024 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 301 КК України.
Крім того, 27.02.2024 в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , в період часу з 08 год. 23 хв. по 09 год. 11 хв., на підставі ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м.Києва від 22.02.2024, було виявлено та вилучено мобільний телефон в білому корпусі марки «Samsung» imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 та мобільний телефон в чорному корпусі марки «Assistant» imei1: НОМЕР_4 , imei2: НОМЕР_5 , які належать підозрюваній ОСОБА_7
27.02.2024 в період часу з 11 год. 30 хв. по 13 год. 07 хв. проведено огляд вилучено мобільний телефон в білому корпусі марки «Samsung» imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , в ході якого встановлено, що в галереї вказаного телефону наявна велика кількість фото- та відеоматеріалів з явними ознаками порнографічного характеру та переписка в соціальній мережі «Telegram» з іншими особами про збут матеріалів порнографічного характеру.
27.02.2024 у відповідності до вимог ст. 98 КПК України винесено постанову про визнання мобільного телефону в білому корпусі марки «Samsung» imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 речовим доказом у кримінальному провадженні.
28.02.2024 слідчий Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_11 , за погодженням із прокурором Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_12 , звернувся до слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва із клопотанням про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного 22.02.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100050002899.
На обґрунтування вимог поданого клопотання, окрім вищезазначеного, слідчий вказав на те, що на час судового розгляду клопотання, в даному кримінальному провадженні призначено судову комп'ютерно-технічну експертизу, об'єктом дослідження якої є вказаний мобільний телефон.
06.03.2024 ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва вказане клопотання слідчого задоволено та накладено арешт у кримінальному провадженні, внесеного 10.08.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100050002899, на майно, яке було вилучене 27.02.2024 слідчим СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон в білому корпусі марки «Samsung» imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , який належить підозрюваній ОСОБА_7 .
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні слідчого доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були, вислухані думка прокурора, підозрюваної та її захисника, досліджені матеріали судового провадження, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження № 12023100050002899 від 10.08.2023 та можливе відношення до нього вилученого майна, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив вказане клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Згідно вимог ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вилучене майно, з підстав того, що воно відповідає критеріям речових доказів, визначених ст. 98 КПК України, та постановою слідчого СВ Оболонського управління поліції ГУНП в м. Києві ОСОБА_11 від 27.02.2024 визнано речовим доказом в даному кримінальному провадженні /а.с.124-125/, оскільки є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, та можуть як самостійно або у сукупності з іншими доказами доводити певні обставини чи вказувати на їх існування.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Твердження апелянта, що слідчим суддею пропущено встановлений КПК України строк для розгляду клопотання про арешт майна колегія суддів бере до уваги, однак при цьому звертає увагу на те, що згідно матеріалів провадження судове засідання було призначено на 04.03.2024, однак не відбулось у зв'язку з неявкою учасників процесу, а також у матеріалах справи міститься клопотання самого ж захисника ОСОБА_6 про відкладення судового засідання, а тому вказані твердження захисника не можуть бути безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Доводи сторони захисту, щодо того, що підозрювана не приховувала, не пошкоджувала, не псувала, не знищувала, не перетворювала та не відчужувала тимчасово вилучене майно та не мала наміру на здійснення таких дій, а сама добровільно прийшла до слідчого, щоб здійснити огляд цього майна є безпідставними, оскільки будь-яких доказів на підтвердження даних обставин апелянтом не надано, а в протоколі обшуку від 27.02.2024 /а.с. 116-123/ навпаки підозрюваною зазначено, що працівники силоміць відібрали телефон, а не вона його надала.
Щодо посилань захисника на те, що органи досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, у повідомленні про підозру, клопотанні про арешт майна посилаються на нератифікований Україною міжнародний нормативний-правовий акт (Міжнародну конвенцію про запобігання обороту порнографічних видань та торгівлі ними, укладеної в Женеві 12 вересня 1923 р.) та на закон (Закон України «Про захист суспільної моралі»), який втратив чинність задовго до внесення відомостей до ЄРДР відносно підозрюваної, колегія суддів зазначає, що у відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а питання наявності події та складу кримінального правопорушення підлягає вирішенню під час судового розгляду справи по суті.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта, що ні слідчий, ні прокурор не надали докази про призначення судової комп'ютерно-технічної експертизи.
Однак, колегія суддів наголошує на тому, що забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
А тому, враховуючи, що вказаний мобільний телефон визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні, у зв'язку з тим, що він є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, та може як самостійно або у сукупності з іншими доказами доводити певні обставини чи вказувати на їх існування, тому суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу, - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Поновити захиснику ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_7 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року.
Ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4